ZINET.info
home mail
logo logo
logo
ИНТЕЛЛЕКТ-ПОРТАЛ
logo

На главную | Отчеты предыдущих конференций | Наши партнеры | Контакты

РЕСУРСЫ ПОРТАЛА:

Первая Всеукраинская научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"

Вторая Всеукраинская научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"

Третья Всеукраинская научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"

Четвертая Всеукраинская научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"

Пятая Всеукраинская научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"

Шестая Всеукраинская научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"

Седьмая Всеукраинская научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"

Почтовые индексы населенных пунктов Украины

Новости Украины и Мира:



КІЛЬКІСТЬ НАЙМАНИХ РОБІТНИКІВ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ В КІНЦІ XIX - НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

 

Іван Десятніков

Черкаський національний університет їм. Б. Хмельницького

 

В сучасних умовах реформування аграрного сектору економіки значної актуальності набуває питання вивчення та врахування досвіду минулого. Одним з періодів, що має багато спільних рис з сучасністю, а саме перехід до ринкових засад господарювання, є кінець XIX - початок XX століття.

Однією з рис розвитку ринкових відносин у сільському господарстві цього часу є відносини найму-продажу робочої" сили. Про ступінь поширення використання найманої праці можна судити за чисельністю найманих робітників.

Проблемою дослідження питання кількості найманих робітників в кінці XIX - на початку XX століття є дещо обмежений характер тогочасних статистичних відомостей, які з різних причин не охоплювали усіх груп наймитів, а тому не с повними. Проте поєднання різноманітних статистичних досліджень, як загальноросійських, так регіональних, висновків тогочасних економістів та Історичних розвідок дозволяє вирішити це питання.

Поряд з цим, такий підхід дозволяє по-новому поглянути на проблему. Таким чином можна не лише порівняти результати власного обрахування чисельності найманих сільськогосподарських робітників України періоду, що розглядається, заснованих на аналізі різних статистичних даних, але й з результатами попередніх історичних досліджень даного питання.

За даними першого всеросійського перепису населення 1897 р. у дев'яти українських губерніях налічувалося 415923 найманих робітників, зайнятих у рільництві, скотарстві та інших галузях сільського господарства, у тому числі 42171 у Волинській губернії, 54337 у Київській, 41871 у Подільській, 73902 у Полтавській, 26224 у Харківській, 45830 у Чернігівській, 38060 у Катеринославській, 42822 у Таврійській та 50706 у Херсонській губернії [І].

Проте даний перепис проводився взимку, а тому, він не враховував великої кількості сезонних та поденних робітників, які наймалися на весняно-літній період. Тому результати перепису 1897 р. можна розглядати лише як дані про чисельність наймитів, що працювали цілорічне, в тому числі й взимку.

Кількість робітників, зайнятих взимку, була значно меншою кількості робітників, що наймалися для виконання літніх польових робіт. Так, наприклад, у маєтку Гланзенапа Харківської губернії загальна кількість економічних робітників влітку досягала 400 чол., а взимку падала до 100 [2]. За свідченням А. Ярошко, потреба у зимових робітниках на Півдні виражалася у 15-20% літнього числа робітників [3]. В економії Стойково Херсонського повіту, наприклад, взимку працювала 15 робітників, з весни до осені число їх подвоювалося. Крім того, у жнива наймалося ще 50 поденників [4]. Кількість зимових робітників, таким чином, становила тут 20%. Отже, залежно від регіону, взимку було зайнято 15-25% літнього числа сільськогосподарських робітників. Взявши за середній показник по Україні зайнятих взимку 20% загальної кількості наймитів і спираючись на дані перепису 1897 р., отримаємо кількість робітників, що наймалися у літній період - понад 1,66 мли. чол. Проте, враховуючи, що кількість зимових строкових та поденних робітників становила '/5 їх річної кількості, та те, що переважно вони наймалися як взимку, так і влітку, це число (416 тис. чол,) слід відняти від числа літніх робітників. Звідси, кількість найманих робітників, що наймалися виключно влітку, дорівнюватиме лише близько 1,25 чол. Загальна ж чисельність наймитства, таким чином, становитиме понад 1,66 млн. чол.

Матеріали державної комісії з дослідження питання руху добробуту сільського населення середньо-землеробських губерній Росії 1901 р. називають цифру 975397 найманих сільськогосподарських робітників, які працювали за наймом у господарствах, розташованих на території їх проживання. З цієї кількості на Харківську губернію припадало 74378 чол., Полтавську - \ 11590, Чернігівську - 116256, Волинську - 99600, Подільську - 107100, Київську - 99900, Таврійську - 90843, Катеринославську - 106675 і Херсонську - 169055 чол. Г5]. Таким чином, вони не враховують робітників, що займалися відхожими землеробськими промислами.

Тогочасна статистика не дає точних відомостей про кількість сільськогосподарських відхідників. С. Короленко на основі даних про наявне сільське населення українських губерній та кількість землі у його користуванні, за вирахуванням числа робітників, зайнятих на місці у обробітку поміщицьких земель та у промисловості, обрахував надлишок робочих рук, що не міг знайти собі застосування за місцем свого постійного проживання, тобто кількість робітників, здатних до роботи за наймом у інших губерніях. За його підрахунками у шести лісостепових губерніях надлишок робочих рук на початку 90-х рр. XIX ст. становив 1068493 чоловік, у тому числі у Харківській губернії - 129715 чоловік. Полтавській - 258082, Київській - 281065, Подільській -115940, Волинській- 111312 та Чернігівській губернії - 172379 чоловік [6].

Звичайно, що не всі незайняті у своєму господарстві та у межах своєї губернії, займалися відхожим землеробським промислом. Дана цифра дає лише уяву про число потенційних відхідників - понад 1 млн. чоловік.

Про число відхідників певною мірою можна судити за кількістю виданих паспортів, обов'язкових для перебування поза межами своєї губернії, хоча дані про їх кількість й часто різняться в залежності від установи, що проводила підрахунок.

За даними державної комісії 1901 р. протягом 1891-1900 рр. кількість виданих квитків і паспортних бланків на Україні становила 11903,7 тис., або понад 1190 тис. щорічно [7]. Л.Є. Мінц наводить відомості про те, що протягом 1981-1900 рр. по дев'яти українських губерніях було видано у середньому на рік 1152,9 тис. паспортів, 1902 р. - 1306,3 тис., у 1906-1910 рр. - 1439,3 тис. паспортів щороку [8]. Дані відомості включають у себе відомості не лише про сільськогосподарський відхід, а Й про неземлеробські промисли - заробітки на промислових підприємствах, портах, залізницях тощо. Проте, з певною похибкою на ріст населення відповідають даним С. Короленко про надлишок робочих рук на Україні.

„Записка про відхід робітників у південні степові губернії" тарифного відділення з'їзду російських залізниць називала наступну кількість робітників, яким були видані паспорти для відходу на сільськогосподарські роботи у 1891 р.: у Київській губернії -191490, Полтавській - 173020, Харківській - 157280, Чернігівській - 134140, Подільській - 108285. Разом - 764215 паспортів [9].

Слід мати на увазі, що дане число не с цілком точним для обрахування кількості сільськогосподарських відхідників. Не всі робітники знаходили роботу в місцях приходу, особливо у неврожайні роки [10]. Частина йшла працювати у Бессарабію, південні та східні російські губернії. З Харківської, Чернігівської та Подільської губерній частина відхідників направлялася у Донську область та на Північний Кавказ [11]. За підрахунками Ф.С. Лося, у !911 р. на польові роботи до Донської та Кубанської областей та Бессарабської губернії згідно виданих паспортів направлялося 14% відхідників [12]. Разом з цим в Україні працювала, хоч і невелика, кількість наймитів з російських, білоруських та інших губерній імперії. 3895 р. у Каховці, наприклад, серед загального числа прийшлих робітників було зареєстровано 2,35% вихідців з Орловської, Курської, Смоленської, Тульської, Калузької, Псковської, Воронезької, Казанської та Тамбовської губерній та 0,26% з Могилівської, Мінської, Гродненської та Ковенської губерній, 0,05% з Бессарабської та 0,01 з Віденської [13]. У лісостепових губерніях - у Полтавській губернії працювали робітники з Курської губернії, у Харківській - з Курської, Орловської та Воронезької, у Чернігівській - з Орловської. У Подільській губернії працювали вихідці з Галичини [14]. Поряд з цим, не дивлячись на суворі застереження закону у справі паспортного контролю, частина робітників йшла у відхожі промисли не оформлюючи належного паспорта чи мандрувала з простроченими документами [ 15].

На Півдні проводилась реєстрація прийшлих робітників на лікарсько-продовольчих пунктах, проте вони були розташовані лише у місцях наймасовішого скопичення робітників, значна частина робітників наймалася на роботу поза ринками найму, де були розташовані пункти, або не проходячи реєстрації [16]. Тому ми не можемо спертися на ці дані у обрахунку кількості прийшлих робітників.

Ємність ринку праці у Катеринославській, Херсонській та Таврійській губерніях за підрахунками С. Короленка становила до 650 тис. чол. За даними ж державної комісії під головуванням таємного радника Звягінцева сільське господарство південних губерній України потребувало щороку понад 350 тис. чол. [17].

Комісія Звягінцева обраховувала необхідну кількість прийшлих робітників на основі доповідей губернаторів. С. Короленко ж визначав її на основі співставлення наявного сільською населення та посівних площ губерній. Тому приймемо дані Короленка як такі, що більше відповідають дійсності. Отже, Південь потребував щороку до 650 тис. сільськогосподарських прийшлих робітників.

О.І.Лугова визначає кількість прийшлих найманих робітників на півдні України у 550-600 тис. чол. її обрахунки засновані на тому, що за даними Центральне статистичного комітету 1893 р. до Херсонської губернії прибуло 125 тис. сільськогосподарських робітників, до Таврійської - 110 тис. і до Катеринославської -63 тис. Разом - 288 тис. чол. Дані ЦСК відповідають даним комісії Звягінцева. На думку О.І.Лугової, прийшлих сільськогосподарських робітників у трьох південних губерніях збиралося вдвічі більше [18].

Якщо вирахувати цю цифру прийшлих робітників на Півдні з кількості виданих для сільськогосподарського відходу паспортів, отримаємо, що внутрішньо-лісостеповий землеробський відхід становив понад 100 тис. чол. З огляду на поширення використання праці прийшлих робітників у лісостепових губерніях, особливо на цукрових плантаціях, можна вважати, що дана цифра не є завищеною. Тому приймемо за чисельність відхідників цифру 700 тис. чол.

Поєднуючи її з даними комісії І90І р., отримаємо загальну кількість найманих сільськогосподарських робітників у понад 1,67 мли. чол.

Таким чином, в обох проведених розрахунках ми отримали схожі цифри. Звичайно, що вони не с вичерпними, оскільки статистичні дослідження могли не врахувати певної кількості робітників, не включені до їх числа і службовці та хатні робітники, які часто приймали участь у польових роботах.

М.Н. Лещенко визначає кількість найманих сільськогосподарських робітників в даний період у 1,7-1,8 млн. чол. До числа наймитів, визначених дослідженнями комісії 1901 р., він додає 200 тис. поденників, зайнятих на обробці цукрових плантацій, вважаючи таких, очевидно, прийшлими, та 650 тис. робітників, що щорічно приходили на Південь з різних українських, російських, білоруських та інших губерній [5, 69-70].

Отже, цифра у 1,7 млн. наймитів не буде завищеною, даючи в цілому уяву про кількість найманої робочої сили у сільському господарстві України в кінці XIX - на початку XX ст.

Звичайно, визначена нами кількість наймитів могла змінюватися залежно від врожаю, цін на збіжжя, під впливом війни та революції. Через відсутність регулярних статистичних досліджень ми не можемо точно прослідкувати ці коливання, а тому приймемо цифру в 1,7 млн. наймитів як середньорічну.

 

ПОСИЛАННЯ ТА ПРИМІТКИ:

1. Численность и состав рабочих в России на основании данных первой всеобщей переписи населення Российской империи 1897г.-СПб., 1906.-С. 135.

2. Теличук П.П. Економічні основи аграрної революції на Україні, -К.: Вид-во Київського ун-ту, 1973.-С. 114.

3. Ярошко А. Рабочий вопрос на юге: Его прошедшее, настоящее и будушее. - М, 1894.-С. 96.

4. Лугова О.І. Сільськогосподарський пролетаріат півдня України в період капіталізму. -К.: Наукова думка, 1965--С. 41-42.

5. Лещенко М.Н. Класова боротьба в українському селі в епоху домонополістичного капіталізму (60-90-ті роки XIX ст.). - К.: Наукова думка, 1970. -С. 69.

6. Сельскохозяйственные и статистические сведения по материалам, полученным от хозяев. — Вып. V. Вольнонаемный труд в хозяйствах владельческих и передвижение рабочих в связи с статистико-зкономическим обзором Европейской России в сельскохозяйственном й промышленном отношениях / Сост. С.А. Короленко. -СПб.,1892.-С.2-13.

7. Теличук П.П. Вказ. праця. - С. 165.

8. Мини Л.Е. Отход крестьянского населення на заработки в СССР. - М/ Вопросы труда, 1925. -С. 17.

9. Шестаков А.В. Очерки по истории наемного труда в сельском хозяйстве России. -Т. 1,- М.: Красная новь, 1924.-С. 69.

10. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України {далі -ЦДАВО України). - Ф. 2841. - Оп. 1. -- Спр. 69. - Арк. 4; ЦДАВО України. - Ф. 2841.-Оп. 1.- Спр. 67. -Арк. 15.

11. Шаховской Н. Сельскохозяйственные отхожие промыслы. - М., 1896. - С. 46.

12. Лось Ф.Є. Робітничий клас України в 1907-1913 роках. - К.: Вид-во АН Української РСР, 1962. -С. 82-83.

13. Кудрявцев П.Ф. Пришлые сельскохозяйственные рабочие на Николаевской ярмарке в м. Каховке Таврической губернии и санитарный надзор за ними в 1895 году: (Доклад ХІІ губернскому съезду врачей й представит лей земских управ Херсонской губернии). - Херсон: Изд. Херсонской губернской земской управы, 1896.-С. 14.

14. Шаховской Н. Вказ. праця. -С. 35-36.

15. Варб Е. Наемные сельскохозяйственные рабочие в жизни и в законодательстве. -М., 1899.-С. 38.

16. Отчеты о деятельности врачебно-продовольственных пунктов в Екатеринославской губ. за 1911 год. - Екатеринослав, 1912. -С. 8.

17. ЦДАВО України. - Ф. 337. - Оп. 1. - Спр. 5038. - Арк. 60.

18. Лугова О.І. Вказ. праця. -С. 122.



Обговорення статті:


Ваш коментар:

Прізвище, ім"я, по батькові, вчений ступінь, звання, посада:





Украинская Баннерная Сеть
TOP.zp.ua

На главную | Отчеты предыдущих конференций | Контакты | Наши партнеры

    Copyright © Lifelux.net. Идея сайта - Dr.Mar