ZINET.info
home mail
logo logo
logo
ИНТЕЛЛЕКТ-ПОРТАЛ
logo

На главную | Отчеты предыдущих конференций | Наши партнеры | Контакты

РЕСУРСЫ ПОРТАЛА:

Первая Всеукраинская научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"

Вторая Всеукраинская научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"

Третья Всеукраинская научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"

Четвертая Всеукраинская научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"

Пятая Всеукраинская научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"

Шестая Всеукраинская научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"

Седьмая Всеукраинская научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"

Почтовые индексы населенных пунктов Украины

Новости Украины и Мира:



БОРОТЬБА СЕЛЯН ЗА ЗЕМЛЮ В 1945-1952 РОКАХ ХХ СТОЛІТТЯ

 

Марчук В.В.

Запоріжжя

 

Прагнення працювати на власній землі було одним з одвічних бажань українського селянства впродовж багатьох століть. Крах самодержавства і революційні події 1917-1920 років начебто заклали умови для вирішення земельного питання. Гасло " земля-селянам" став одним з основних, яким оперували політичні сили, що мали найбільший вплив у суспільстві на теренах колишньої Російської імперії. Однак подальший перебіг подій показав примарність сподівань селянства на вільну працю на своїй землі. Узурпація більшовиками здобутків соціальної революції, насильницьке встановлення політичної гегемонії комуністичної партії кінець кінцем призвели до торжества в сільському господарстві колгоспно - радгоспної системи, яка на десятиліття позбавила сільське населення можливості користуватись плодами своєї праці. Лише перехід до ринкових відносин в незалежній Україні дав можливість здійснювати поступові кроки по зміні виробничих відносин на селі.

Найбільш суттєвим кроком в цьому напрямку стало підписання Президентом України у грудні 1999 року Указу "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформи аграрного сектору економіки" [1], який передбачає, зокрема, вільний вихід селян з колективних сільськогосподарських підприємств з земельними частками (паями), підтримку розвитку особистих підсобних господарств шляхом надання можливості для розширення обсягів землеволодіння і землекористування сільського населення. Селяни вперше отримали право вільного викупу земельних ділянок, що знаходились у їх користуванні. Подібні економічні кроки за умов їх поглиблення і виваженого впровадження дають можливість повернути основні засоби виробництва на селі (перш за все землю) в руки безпосередніх виробників сільськогосподарської продукції і вивести сільське господарство з стану перманентної кризи.

Мета даного дослідження - на прикладі певного історичного періоду  колгоспно-радгоспної доби прослідкувати взаємовідносини  влади і сільського населення з приводу землі , форми боротьби селян за землю, як чи не єдиний спосіб їх виживання і самовідтворення в загрозливому соціальному середовищі.

Хронологічні рамки дослідженя-1945-1952 роки. Стосовно земельного питання це один з найбільш динамічних і драматичних періодів, пов’язаний з післявоєнним відновленням сталінської колгоспно-радгоспної моделі на селі і пов’язаної з нею системи експлуатації селянства. Вивчення саме цього періоду дає можливість зрозуміти корінне протиріччя між особистими інтересами селянина, його прагненням до покращення умов свого життя і інтересами тоталітарної держави як самодостатнього механізму , побудованого на визиску населення.

Основним засобом виживання селянського двора в 1930-80-і роки на теренах СРСР і в Україні зокрема було присадибне господарство. Саме його селянин вважав своїм єдиним годувальником. З цієї ділянки сім’я колгоспника чи робітника радгоспу практично повністю забезпечувалась картоплею і овочами , більш ніж на 90% м’ясом і молоком; вона давала 70% мізерного доходу сім’ї сільського жителя[2]. Саме про розширення присадибного господарства йдеться коли мова йде про боротьбу за землю.

Виникнення присадибного землекористування в СРСР обумовлювалось корінною зміною відносин власності на селі в 30-і роки ХХ століття, пов’язаною з колективізацією і усуспільненням всіх засобів виробництва. В колгоспний період розуміння "своєї землі" зосередилось на присадибній ділянці, що за радянським законодавством знаходилась у користуванні селянського двору. Залишення невеликого(в межах 0,15-1 га)[3] підсобного господарства в умовах конфіскаційної державної політики на селі не було поступкою "залишкам приватновласницьких пережитків " у селян. В умовах майже повного вилучення виробленої в аграрному секторі продукції , надання сільським жителям права обмеженого землекористування і обмеженої індивідуальної власності на худобу, дрібний реманент було єдиним способом збереження самовідтворення селян, підтримання їх на межі фізіологічного виживання. В питанні присадибного землекористування політика влади мала виразно охоронний характер, направлений на недопущення перетворення підсобних господарств в основне джерело доходу колгоспного двора, оскільки це призводило до небажання працювати у громадському секторі, що в принципі підривало основи колгоспно-радгоспної системи. Натомість, в умовах нездатності громадського сектору задовольнити елементарні потреби селян, відстоювання права на ведення підсобного господарства, прагнення його розширення шляхом земельних захватів ,самовільних сінокосів на громадських землях займало важливе місце  в боротьбі селян за виживання і покращення свого матеріального стану в тяжкі повоєнні роки.

Гостре протистояння в земельному питанні в зазначений період обумовлювалось як загальнополітичними факторами (продовження функціонування адміністративно-репресивного сталінського режиму, напіввоєнний стан "відбудови народного господарства" з елементами мобілізаційної економіки), так і соціально-економічними чинниками--- тяжким становищем українського післявоєнного села, гострою продовольчою проблемою, а в цілому - проблемою елементарного виживання сільського населення. Слід враховувати і об"єктивну ситуацію порушення системи землекористування в період війни і німецької окупації. Жорсткий характер дій влади в відношенні земельного питання обумовлювався необхідністю швидкого  і безумовного відновлення системи господарських зв’язків , що склались в 30-і роки. Постанова  ЦК ВКП(б) і Ради народних комісарів від 21. 08. 1943 року "Про міри по відновленню колгоспного ладу в районах, визволених від німецької окупації"[4] вимагала відновлення колгоспного землекористування в довоєнних масштабах, приведення розмірів присадибних ділянок до визначених Статутами колгоспів норм, повного знищення індивідуального землекористування і оренди. В 1943-45 роках втіленню намічених заходів заважали повоєнна розруха і управлінський безлад, однак, відновлення повноцінного функціонування адміністративно-командної системи в 1946-47-х роках дозволило  перейти до організованого приборкання земельних інтересів селян. З боку влади на цей процес впливали: вересневі 1946 року ) Постанови ЦК ВКП(б) і Ради народних комісарів "Про заходи по ліквідації порушень статуту сільгоспартілі" і "Про заходи по збереженню громадських земель від розбазарювання"[5], створення Спецради у справах колгоспів при уряді СРСР і союзних республік[6] з функціями захисту колгоспів від посягань на громадську власність, рішення лютневого(1947 року) Пленуму ЦК ВКП(б), указ про підвищення  кримінальної відповідальності за посягання на громадську власність(в тому числі на землю) і т.д. Цими а також рядом інших рішень були створені умови для тиску на підсобні господарства сільського населення. Основними кроками держави в цьому напряму стали:

-         щорічні ревізії, перевірки відповідності  присадибного земельного фонду довоєнним нормам землекористування[7];

-         відрізання і конфіскація надлишків земель[8];

-         притягнення до адміністративної і кримінальної відповідальності осіб, причетних до самозахватів  громадських земель[9];

-         спроби зменшити статутні присадибні земельні фонди в ході кампанії по укрупненню  колгоспів в 1950-51-х роках.

Лише у  Запорізькій області за розбазарювання громадських земель було притягнуто до судової відповідальності в 1947 році -159 осіб [10], за перші 7 місяців 1948 року-279 осіб [11]. Аналогічна ситуація спостерігалась  і в подальших роках. В 1951 році було притягнуто до відповідальності 1070 осіб [12]. До початку 1946 року в колгоспи України було повернуто 4,7 млн. гектарів землі , яка раніше перебувала в індивідуальному користуванні колгоспників, робітників, службовців і держорганів, з них 600 тисяч гектарів вилучили безпосередньо у колгоспників [13].

Постійні перевірки, жорсткий тиск, інші позаекономічні методи впливу на селянство мали деякий ефект. Сільське населення змушене було пристосовуватись до ситуації, дещо збільшуючи свою участь в громадській праці в колгоспах і радгоспах, однак , ні про яку високу якість такої праці мова не могла іти. Як правило все зводилось до симуляції активної роботи  в громадському господарстві і економії сил для роботи в присадибному господарстві, що за будь яких умов давало більший прибуток сім’ї. Накал боротьби за землю був дещо знижений. Однак це не означало повного зникнення  земельної проблеми в відносинах селян і влади. Захвати земель продовжувались в дещо ослабленій формі впродовж всього періоду1946-52 років, доводячи слабку ефективність вищезгаданих заходів. На кінець 1946 року  в результаті перевірок на кожен колгосп в Україні було зафіксовано в середньому 32 випадки підвищення норм присадибного землекористування [14]. Лише у Запорізькій області станом на 1.01.1947 року порушення були виявлені в усіх  наявних 1230 колгоспах [15]. Всього було виявлено 19579 га розкрадених земель. В 1947 році було офіційно зафіксовано 1095 га розкрадених земель [16], в 1951 році-823 га [17], в1952 році-1097га [18]. Селяни сповна користувались ситуаціями невизначеності, пов’язаними з втратою в частині колгоспів  статутів і шнурових земельних книг [19], а також круговою порукою колгоспного начальства, яке саме виступало порушником землекористування, а тому часто приховувало факти порушень від держави.

Порівняно безболісне скорочення розмірів незаконних прирізків земель в 1947-49 роках (в більшості вони становили 0,2-1га на двір) [20] зумовлювалось і деяким покращенням  життєвого рівня селян. До того ж мілкі прирізки були менш помітні , а тому не так часто підлягали конфіскації.

1950-52 роки позначились новим сплеском боротьби за землю, пов’язаним з намаганням влади  суттєво скоротити присадибний земельний фонд під час укрупнення колгоспів. Однак масовий сплеск незадоволення селян змусив владу відмовитись від цих планів, залишивши старі обсяги присадибного землекористування.

Лише смерть Сталіна дала можливість дещо переглянути економічно-неефективну репресивну політику 1945-52 років. Це зовсім не означало перегляду ідеологічної схеми про тимчасовість, вимушеність існування підсобних господарств і присадибного землекористування в умовах неможливості задоволення особистих потреб селян за рахунок громадського сектору. Однак очевидним стало намагання влади врахувати економічні інтереси і покращити життєвий рівень сільського населення як єдино можливий засіб угамування боротьби селян за землю. Вересневий (1953 року) Пленум ЦК КПРС вперше на офіційному рівні визнав, що підсобні господарства в межах колгоспних статутів не є загрозою соціалістичному ладу. В результаті зваженої політики влади впродовж 1953-57 років масштаби боротьби за землю  були дійсно кардинально зменшені, однак земельне питання так і залишилось невирішеним впродовж всієї історії існування СРСР, відзначаючись чисельними рецидивами.

Боротьба за землю сільського населення в повоєнні роки була невід’ємною частиною його взаємовідносин з владою. Вона була відповіддю сільського соціуму на використання владою позаекономічних методів регулювання сільського життя, невиправдано-високий рівень вилучення ресурсів з села, ущемлення життєвих інтересів селянства. Масштаб боротьби селян за землю залежав від масштабності і жорстокості тих чи інших дій держави, ступеню ущемлення інтересів селян. Їх кульмінаційні моменти припадають як раз на часи найбільшої експлуатації села.

 

Список джерел:

1. Голос України .- 1999.-15 грудня

2. Волков И М .Трудовой подвиг советского крестьянства.- М. 1972.- с. 267

3. Примерний устав сельскохозяйственной артели.- М. 1950

4. Решения Партии и Правительства по хозяйственным  вопросам.- Т . 3.-с. 121

5. Важнейшие решения по сельскохозяйственным вопросам 1938-1946.- М. 1948.-с. 318

6. Історія Української РСР.- К.1979.- Т.8.- с. 60

7. Державний архів Запорізької області (ДАЗО) .- ф. 1236.- оп. 7.- сп. 308.- арк. 52.

8. ДАЗО .- ф. 1236.- оп. 7.- сп. 309.- арк. 103

9. ДАЗО .- ф. 1236.- оп. 7.- сп. 231.- арк. 84

10. ДАЗО .- ф. 1236.- оп. 7.- сп. 309.- арк. 4

11. ДАЗО .- ф. 1236.- оп. 7.- сп. 308.- арк. 103

12. ДАЗО.- ф. 102.- оп. 3.- сп. 503.- арк. 37

13. Сургай Г.І. Сільське господарство України: уроки минулого і сучасний аграрний курс.-К.1991.- с. 71

14. Правда .- 1947.- 7 марта

15. ДАЗО .-ф. 1236.- оп. 7 .- сп. 309.- арк. 2

16. ДАЗО .-ф. 1236.- оп. 7 .- сп. 309.- арк. 2

17. ДАЗО.- ф. 102.- оп. 3.- сп. 503.- арк. 38

18. ДАЗО.- ф. 102.- оп. 3.- сп. 569.- арк. 147

19. ДАЗО.-ф. 1236.- оп. 7 .- сп. 308.- арк. 50, 169

20. ДАЗО.-ф. 1236.- оп. 7 .- сп. 308.- арк. 103



Обговорення статті:


Ваш коментар:

Прізвище, ім"я, по батькові, вчений ступінь, звання, посада:





Украинская Баннерная Сеть
TOP.zp.ua

На главную | Отчеты предыдущих конференций | Контакты | Наши партнеры

    Copyright © Lifelux.net. Идея сайта - Dr.Mar