zinet home
home home
home ИНТЕЛЛЕКТ-ПОРТАЛ
home Стартовал прием материалов в сборник XХХIX-й научной конференции. Требования к публикациям - в разделе "Объявления".

На главную | Объявления | Отчеты предыдущих конференций | История Украины | Контакты

РЕСУРСЫ ПОРТАЛА:

Тридцать восьмая научно-практическая конференция
(23 - 28 мая 2016 г.)


Тридцать седьмая научно-практическая конференция
(19 - 22 апреля 2016 г.)


Тридцать шестая научно-практическая конференция
(29 декабря 2015 - 5 января 2016 г.)


Тридцать пятая научно-практическая конференция
(24-27 ноября 2015 г.)


Тридцать четвертая научно-практическая конференция
(13-17 октября 2015 г.)


Тридцать третья научно-практическая конференция
(20-27 мая 2015 г.)


Тридцать вторая научно-практическая конференция
(2-7 апреля 2015 г.)


Тридцать первая научно-практическая конференция
(25 февраля - 1 марта 2015 г.)


Тридцатая научно-практическая конференция
(19-25 января 2015 г.)


Двадцать девятая международная научно-практическая конференция
(19-25 ноября 2014 г.)


Двадцать восьмая международная научно-практическая конференция
(08-13 октября 2014 г.)


Двадцать седьмая научно-практическая конференция
(20-25 мая 2014 г.)


Двадцать шестая научно-практическая конференция
(7-11 апреля 2014 г.)


Двадцать пятая юбилейная научно-практическая конференция
(3-7 марта 2014 г.)


Двадцать четвертая научно-практическая конференция
(20-25 января 2014 г.)


Двадцать третья научно-практическая конференция
(10-15 декабя 2013 г.)


Двадцать вторая научно-практическая конференция
(4-9 ноябя 2013 г.)


Первая международная научно-практическая конференция
(14-18 мая 2013 г.)


Двадцать первая научно-практическая конференция
(14-18 мая 2013 г.)


Двадцатая научно-практическая конференция
(20-28 апреля 2013 г.)


Девятнадцатая научно-практическая конференция
(26 февряля - 3 марта 2013 г.)


Восемнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 декабря 2012 г.)


Семнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 октября 2012 г.)


Шестнадцатая научно-практическая конференция
(09-14 апреля 2012 г.)


Пятнадцатая научно-практическая конференция
(01 - 07 марта 2012 г.)


Четырнадцатая научно-практическая конференция
(12-20 декабря 2011 г.)


Тринадцатая научно-практическая конференция
(28 октября - 09 ноября 2011 г.)


Двенадцатая научно-практическая конференция
(28 мая - 06 июня 2011 г.)


Одинадцатая научно-практическая конференция
(26 апреля - 04 мая 2011 г.)


Десятая научно-практическая конференция
(15-23 марта 2011 г.)


Девятая научно-практическая конференция
(27-31 декабря 2010 г.)


Восьмая научно-практическая конференция
(05-12 декабря 2010 г.)


Седьмая научно-практическая конференция
(28 мая - 7 июня 2010 г.)


Шестая научно-практическая конференция
(1-15 апреля 2010 г.)


Пятая научно-практическая конференция
(20-27 мая 2009 г.)


Четвертая научно-практическая конференция
(10-17 апреля 2009 г.)


Третья научно-практическая конференция
(20-27 декабря 2008 г.)


Вторая научно-практическая конференция
(1-7 ноября 2008 г.)


Первая научно-практическая конференция
(10-15 мая 2008 г.)



НАШИ ПАРТНЕРЫ:

Студия веб-дизайна www.zinet.info



Студия ландшафтного дизайна Флора-МК


Уникальное предложение!



Сайт-визитка - теперь
всего за 200 грн!

подробнее>>>



ОСНОВНІ ЗАСАДИ ТА ЕВОЛЮЦІЯ РАДЯНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В 1920 – 1940-Х РР.

 

Самборський Є.П.

Україна, м. Івано-Франківськ,

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника

 

The article analyzes the Soviet national policy, based on the theory about "the right of nations to self-determination". Within 20 - 40 years of the twentieth century, it has repeatedly been changed. Despite the theoretical principles that were ratified by the Constitution, numerous peoples of the USSR were suppressed in their cultural, language and religious rights.

 

30 грудня 1922 р. на руїнах Російської імперії було утворено Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). До його складу увійшли майже всі колишні імперські території, за винятком Польщі, Фінляндії, Литви, Латвії та Естонії. Не зважаючи на значні територіальні втрати, Радянський Союз як і Російська імперія, являв собою державне утворення, доволі різношерсте за своїм національним складом. Чисельні народи і етноси, які населяли СРСР, різнилися своєю культурою, релігією, мовою. В зв’язку з цим в основу територіально-адміністративного поділу Радянського Союзу було покладено етнічний принцип, згідно з яким територія всієї держави складалася з республік, автономних республік, автономних областей і районів [1, с.62]. Власне, багатонаціональний уклад нової держави був для її керівництва ахілесовою п’ятою в справі утримання радянської влади на неросійських територіях. За таких умов вирішення національного питання у новоствореній державі набуло неабиякого значення.

В основі національної політики СРСР на протязі всього його існування лежала запропонована Володимиром Леніним теза про право націй на самовизначення. Її розробка розпочалася ще задовго до більшовицького перевороту, який відбувся у жовтні 1917 р. Основні положення вище вказаної формули були викладені В. Леніним у праці “Тези по національному питанню” (1913 р.). Зокрема, у ній зазначалося: “…4. Визнання соціал-демократією права всіх національностей на самовизначення зовсім не означає відмови соціал-демократії від самостійної оцінки доцільності державного відділення тої чи іншої нації в кожному окремому випадку. Навпаки, соціал-демократи повинні давати саме самостійну оцінку, враховуючи як умови розвитку капіталізму і пригнічення пролетарів різних націй об’єднаною буржуазією всіх національностей, так і загальні завдання демократії, а в першу чергу і найбільше інтереси класової боротьби пролетаріату за соціалізм” [8, с.315].

Вище наведена цитата фактично відображала суть національної політики Російської соціально-демократичної робітничої партії (РСДРП). Четвертий пункт вказаних тез містив принципове положення, під яком слід бачити кардинально інший зміст, який вкладали представники РСДРП у розуміння тези про право націй на самовизначення. Так, основним критерієм оцінки і вирішення національного питання та державного устрою для більшовиків був класовий підхід [15, с.26]. В газеті Іскравід 15 липня 1903 р. В.Ленін писав: Але безумовне визнання боротьби за свободу самовизначення зовсім не зобовязує нас підтримувати всякі вимоги національного самовизначення. Соціал-демократія, як партія пролетаріату, ставить своїм позитивним і головним завданням сприяння самовизначенню не народів і націй, а пролетаріату в кожній національності” [7, с.233].

Очевидно, що проблема утворення окремих суверенних держав на території Росії ставилась більшовиками у пряму залежність не від прагнення всієї нації до незалежності, а від позиції соціально-демократичних партій, як виразників інтересів пролетаріату. Так, в Резолюції по національному питанню” (1913 р.) зазначалося: Питання про право націй на самовизначення… неприпустимо змішувати з питанням про доцільність відокремлення тієї чи іншої нації. Це останнє питання соціально-демократична партія повинна вирішувати в кожному окремому випадку зовсім самостійно з точки зору інтересів всього суспільного розвитку та інтересів класової боротьби пролетаріату за соціалізм” [9, с.59].

У вище наведених положеннях щодо права націй на самовизначення містився також інший, прихований зміст. Оскільки саме РСДРП, за задумом В. Леніна, мала стати ключовою партією у справі створення єдиної централізованої соціалістичної держави, то саме вона й мала вирішувати питання доцільності відокремлення націй. Інші соціально-демократичні партії мали стати лише свого родуфіліями, регіональними організаціями, які б підпорядковувалися РСДРП [6, с.44]. За таких умов, за ширмою здавалося б зрозумілої для кожного тези про право націй на власне державотворення, містилося прагнення РСДРП до створення централізованої держави на базі Російської імперії. Підтвердженням цього є неодноразові висловлювання В. Леніна про перевагу великих держав над дрібними. Так, в газеті Правда від 15 червня 1917 р. В. Ленін писав:Ми не прихильники дрібних держав. Ми за тісний союз робітників всіх країн проти капіталістів і “своїх” і всіх країн взагалі” [11, с.342].

Потреба створення великої наднаціональної держави також знайшла своє обґрунтування у брошурі “Завдання пролетаріату в нашій революції” (квітень 1917 р.), де зокрема зазначалося: “Пролетарська партія прагне до створення якомога більш великої держави, оскільки це вигідно трудящимся, вона прагне до зближення і подальшого злиття націй, але цієї мети вона хоче досягнути не насиллям, а виключно вільним, братнім союзом робітників і трудящих всіх націй” [10, c.167].

Віддаючи перевагу створенню великих держав, В. Ленін фактично заперечував свою тезу про право націй на самовизначення, оскільки існування великої багатонаціональної держави суперечило можливості націй на створення власних держав. У 1917 р. з критикою згаданих міркувань лідера РСДРП виступив український марксист Лев Юркевич, який наголошував, що “…за визнанням “права на самовизначення націй”, яке тлумачиться у виключному розумінні права “відокремлення від гнобительської нації”, слідує безпосередньо твердження, що “переваги великих держав і з погляду економічного прогресу і з погляду інтересів маси безсумнівні”. Ці дві засади виключають одна одну” [13, c.18].

Закріплене у програмі РСДРП право націй на самовизначення було лише тактичним кроком, яке у практичній площині не відповідало дійсним намірам більшовиків [19, с.60]. Керівництво РСДРП усвідомлювало, що в критичних умовах, викликаних Першою світовою війною, а згодом Лютневою революцією 1917 р. мало місце значне посилення відцентрових тенденцій багатьох народів Росії. За таких обставин, формально виступаючи за права поневолених у Російській імперії націй, РСДРП цим самим прагнула використати національно-визвольні рухи у власних цілях. В. Ленін не тільки прагнув революційним шляхом змінити політичний і соціальний устрій в Росії, але й виступити проти “світового імперіалізму” [20, с.17]. Зростаюча напруга між “центром” і “периферією” була для більшовиків лише інструментом для здійснення революції, але аж ніяк не реальним прагненням до утворення незалежних від Москви держав. Саме тому Радянський Союз був утворений як федеративна держава. Цей крок для радянської влади був вимушеним, оскільки В. Ленін і його прихильники намагались таким чином подолати сепаратистські тенденції і зберегти єдність новоутвореної держави [15, с.28].

Після створення СРСР у 20-х рр. ХХ століття, радянська національна політика зазнала певних змін. Право на самовизначення націй було замінене на принцип рівності народів у межах Радянського Союзу. Цим самим радянське керівництво намагалося усунути міжнаціональні суперечності і поступово вирішити національне питання. Ліберальна політика 20-х рр. була покликана забезпечити стабільність у державі та подолати існуючу між різними націями напругу. Крім того, переведення освітніх закладів на рідні мови викладання, видавництво літератури для неросійських народів та інші подібні заходи мали сприяти поширенню комуністичної ідеології в регіони Середньої Азії, Закавказзя, Білорусі, України і т. д [4, c.283, 285].

З поступовим зміцненням одноосібної влади Й. Сталіна розпочалося згортання впровадженої у 20-х рр. політики коренізації. На ХVI з’їзді Всесоюзної Комуністичної партії, який відбувся у 1930 р., Й. Сталіним була проголошена нова концепція розвитку культури – “національної за формою і соціалістичної за змістом”. Формально не відкидаючи ленінських засад національної політики, ця формула в значній мірі гальмувала культурний розвиток неросійських народів. Радянська влада розпочала послідовний курс на підкреслення панівних позицій російського народу, його мови і культури серед інших “братніх” народів [16, с.73]. Водночас, особливий наголос робився на тому, що культура чисельних народів Радянського Союзу була сформована під впливом російської культури [2, с.133].

Політика радянської влади у сфері культури була спрямована на поступову асиміляцію народів та ламання національних перегородок. Це був поступовий початок впровадження в дію концепції злиття націй, від якої на початку 20-х рр. довелось тимчасово відмовитись. Практична реалізація цієї політики цілком суперечила законодавчим нормам Радянського Союзу. Так, стаття № 123 Конституції СРСР (1936 р.) гарантувала рівноправність громадян, “незалежно від їхньої національності і раси, в усіх галузях господарського, державного, культурного і громадсько-політичного життя”. У цій же ж статті особливо наголошувалося, що “…встановлення прямих чи посередніх переваг громадян залежно від їх расової і національної приналежності, так само як усяка проповідь расової або національної винятковості, або ненависті і зневаги – караються законом” [5, с.57].

Поряд із концепцією злиття націй наприкінці 30-х рр. зявляється теорія так званого радянського народу. Вперше цей термін офіційно було вжито у березні 1939 р. на XVIII зїзді комуністичної партії [17, с.128]. Проте з початком Другої світової війни про теорії злиття націй і радянського народу довелось тимчасово забути. Радянсько-німецька війна, що спалахнула 22 червня 1941 р. змусила радянський уряд до перегляду основних засад національної політики.

Зміна радянської національної політики в роки війни була обумовлена зростанням національно-визвольних рухів в Україні, Білорусі, країнах Прибалтики і Закавказзя. За таких умов радянська влада була вимушена піти на поступки неросійським народам. Вже восени 1941 р. у лавах Червоної армії розпочалося утворення військових частин за національною ознакою. Так, у серпні 1941 р. була сформована 201 латвійська дивізія, в грудні розпочалося формування 16 литовської стрілецької дивізії тощо [18, с.87]. У 1943 – 1944 рр. ціла низка військових оперативно-стратегічних зєднань отримали нові назви. Наприклад, Воронежський фронт було перейменовано на 1-й Український, Західний фронт – на 3-й Білоруський, Калінінський отримав назву 1-го Прибалтійського фронту і т. д. В цей час для підняття бойового духу росіян, українців та інших народів було запроваджено військові нагороди – ордени О. Невського, О. Суворова, М. Кутузова, Б. Хмельницького тощо [3, с.45]. Однією з найбільших поступок радянської влади в роки війни було включення Української і Білоруської республік до Організації об’єднаних націй. Звісно, всі ці та інші маневри радянського керівництва носили суто декоративний характер.

В роки війни також досить відчутною стала переорієнтація комуністичної партії СРСР на позиції російського націоналізму. Власне національний аргумент отримав гору над класовим, внаслідок чого відбувалося зростання комуністичної партії з російським націоналізмом. Разом з тим КПРС стала виразником інтересів російського народу, водночас здійснюючи відверто шовіністичну політику [12, с.146, 149]. Внаслідок цього відбувалося ототожнення радянського і російського. Російська нація перетворилась на основний елемент в історичному поступі Радянського Союзу [14, с.66]. На думку російського дослідника Ф. Сініцина, на завершальному етапі війни радянське керівництво перебудувало свою національну політику в бік возвеличення Радянського Союзу як великої держави і підкреслення рівності всіх народів, хоч і “на чолі” з російським. Зазначена зміна була обґрунтована тим, що політичні лідери СРСР побоювалися зростання національних рухів в середині країни [18, с.343–344].

Отже, впродовж 20 – першої половини 40-х років радянська національна політика неодноразово зазнавала змін. У роки Другої світової війни радянська влада зуміла проявити гнучкість у питаннях релігії та міжнаціональних відносин. Це сприяло консолідації внутрішніх сил для боротьби з Німеччиною. Разом з тим, відбулося значне зростання авторитету російського народу, що призвело до шовіністичних тенденцій у партійному середовищі.

 

Список використаної літератури

1.      Баберовскі Й. Червоний терор. Історія сталінізму. – К., 2007. – 248 с.

2.      Бакало І. Національна політика Леніна. – Мюнхен, 1974. – 215 с.

3.      Вдовин А.И. Национальна политика в СССР накануне и в годы Великой Отечественной войны // Начальный период Великой Отечественной войны и депортация российских немцев: взгляды и оценки через 70 лет: материалы 3-й междунар. науч.-практ. конф. (Саратов, 26 – 28 августа 2011 г.) – М., 2011. – С. 32 – 68.

4.      Каппелер А. Росія як поліетнічна імперія. Виникнення. Історія. Розпад. – Львів, 2005. – 358 с.

5.      Конституция (основной закон) Союза Советских Социалистических Республик – М.: Издание ЦИК СССР, 1937. – 319 с.

6.      Костюк Г. Теорія і дійсність. До проблеми вивчення теорії, тактики і стратегії більшовизму в національному питанні. Історико-критичний нарис. – Б.м., 1971. – 149 с.

7.      Ленин В.И. Полное собрание починений: в 55 т. – Т. 7. – М., 1967. – 623 с.

8.      Ленин В.И. Полное собрание починений: в 55 т. – Т. 23. – М., 1973. – 595 с.

9.      Ленин В.И. Полное собрание починений: в 55 т. – Т. 24. – М., 1973. – 568 с.

10.  Ленин В.И. Полное собрание починений: в 55 т. – Т. 31. – М., 1969. – 672 с.

11.  Ленин В.И. Полное собрание починений: в 55 т. – Т. 32. – М., 1969. – 606 с.

12.  Майстренко И. Национальная политика КПСС в ее историческом развитии – Мюнхен, 1978. – 223 с.

13.  Майстренко І. Історія Комуністичної партії України. – Б.м., 1979. – 259 с.

14.  Маркусь В., Пеленський Я. Питання національної політики СРСР. – Нью-Йорк, 1960. – 109 с.

15.  Мехтиев Р.Э. Межнациональные отношения на исходе ХХ столетия: проблемы теории и политики. – Баку, 1995. – 222 с.

16.  М.с. Україна й національна політика Совєтів. – Б.м., 1938. – 91 с.

17.  Прокоп М. Напередодні незалежної України. Спостереження і висновки. – Нью-Йорк – Париж – Сидней – Торонто – Львів, 1993. – 646 с.

18.  Синицын Ф. За русский народ! Национальный вопрос в Великой Отечественной войне. – М., 2010. – 416 с.

19.  Славинский М.А. Национально-государственная проблема в СССР. – Париж, 1938. – 76 с.

20.  Юрченко О. Проблема інтернаціонального й національного в большевізмі. – Мюнхен, 1955. – 24 с.



Первая научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(10-15 мая 2008 г.)


(отчет)
Вторая научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(1-7 ноября 2008 г.)
(отчет)
Третья научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(20-27 декабря 2008 г.)
(отчет)
Четвертая научно-практическая конференция
(10-17 апреля 2009 г.)
(отчет)
Пятая научно-практическая конференция
(20-27 мая 2009 г.)
(отчет)
Шестая научно-практическая конференция
(1-15 апреля 2010 г.)
(отчет)
Седьмая научно-практическая конференция
(28 мая - 7 июня 2010 г.)
(отчет)
Восьмая научно-практическая конференция
(05-12 декабря 2010 г.)
(отчет)
Девятая научно-практическая конференция
(27-31 декабря 2010 г.)
(отчет)
Десятая научно-практическая конференция
(15-23 марта 2011 г.)
(отчет)
Одинадцатая научно-практическая конференция
(26 апреля 04 мая 2011 г.)
(отчет)
Двенадцатая научно-практическая конференция
(28 мая - 06 июня 2011 г.)
(отчет)
Тринадцатая научно-практическая конференция
(28 октября - 09 ноября 2011 г.)
(отчет)
Четырнадцатая научно-практическая конференция
(12-20 декабря 2011 г.)
(отчет)
Пятнадцатая научно-практическая конференция
(01-07 марта 2012 г.)
(отчет)
Шестнадцатая научно-практическая конференция
(09-14 апреля 2012 г.)
(отчет)
Семнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 октября 2012 г.)
(отчет)
Восемнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 декабря 2012 г.)
(отчет)
Девятнадцатая научно-практическая конференция
(26 февраля - 3 марта 2013 г.)
(отчет)
Двадцатая научно-практическая конференция
(20-28 апреля 2013 г.)
(отчет)
Двадцать первая научно-практическая конференция
(13-18 мая 2013 г.)
(отчет)
Первая международная научно-практическая конференция
"Перспективные направления отечественной науки - ХХI век"
(13-18 мая 2013 г.)
(отчет)
Двадцать вторая научно-практическая конференция
(4-9 ноября 2013 г.)
(отчет)
Двадцать третья научно-практическая конференция
(10-15 декабря 2013 г.)
(отчет)
Двадцать четвертая научно-практическая конференция
(20-25 января 2014 г.)
(отчет)
Двадцать пятая юбилейная научно-практическая конференция
(3-7 марта 2014 г.)
(отчет)
Двадцать шестая научно-практическая конференция
(7-11 апреля 2014 г.)
(отчет)
Двадцать седьмая научно-практическая конференция
(20-25 мая 2014 г.)
(отчет)
Двадцать восьмая научно-практическая конференция
(08-13 октября 2014 г.)
(отчет)
Двадцать девятая научно-практическая конференция"
(19-25 ноября 2014 г.)
(отчет)
Тридцатая научно-практическая конференция
(19-25 января 2015 г.)
(отчет)
Тридцать первая научно-практическая конференция
(25 февраля - 1 марта 2015 г.)
(отчет)
Тридцать вторая научно-практическая конференция
(2 - 7 апреля 2015 г.)
(отчет)
Тридцать третья научно-практическая конференция
(20 - 27 мая 2015 г.)
(отчет)
Тридцать четвертая научно-практическая конференция
(13 - 17 октября 2015 г.)
(отчет)
Тридцать пятая научно-практическая конференция
(24 - 27 ноября 2015 г.)
(отчет)
Тридцать шестая научно-практическая конференция
(29 декабря 2015 - 5 января 2016 г.)
(отчет)
Тридцать седьмая научно-практическая конференция
(19 - 22 апреля 2016 г.)
(отчет)
Тридцать восьмая научно-практическая конференция
(23 - 25 мая 2016 г.)
(отчет)

На главную | Объявления | Отчеты предыдущих конференций | История Украины | Контакты

Copyright © Zinet.info. Разработка и поддержка сайта - Студия веб-дизайна Zinet.info