zinet home
home home
home ИНТЕЛЛЕКТ-ПОРТАЛ
home Стартовал прием материалов в сборник XХХIX-й научной конференции. Требования к публикациям - в разделе "Объявления".

На главную | Объявления | Отчеты предыдущих конференций | История Украины | Контакты

РЕСУРСЫ ПОРТАЛА:

Тридцать восьмая научно-практическая конференция
(23 - 28 мая 2016 г.)


Тридцать седьмая научно-практическая конференция
(19 - 22 апреля 2016 г.)


Тридцать шестая научно-практическая конференция
(29 декабря 2015 - 5 января 2016 г.)


Тридцать пятая научно-практическая конференция
(24-27 ноября 2015 г.)


Тридцать четвертая научно-практическая конференция
(13-17 октября 2015 г.)


Тридцать третья научно-практическая конференция
(20-27 мая 2015 г.)


Тридцать вторая научно-практическая конференция
(2-7 апреля 2015 г.)


Тридцать первая научно-практическая конференция
(25 февраля - 1 марта 2015 г.)


Тридцатая научно-практическая конференция
(19-25 января 2015 г.)


Двадцать девятая международная научно-практическая конференция
(19-25 ноября 2014 г.)


Двадцать восьмая международная научно-практическая конференция
(08-13 октября 2014 г.)


Двадцать седьмая научно-практическая конференция
(20-25 мая 2014 г.)


Двадцать шестая научно-практическая конференция
(7-11 апреля 2014 г.)


Двадцать пятая юбилейная научно-практическая конференция
(3-7 марта 2014 г.)


Двадцать четвертая научно-практическая конференция
(20-25 января 2014 г.)


Двадцать третья научно-практическая конференция
(10-15 декабя 2013 г.)


Двадцать вторая научно-практическая конференция
(4-9 ноябя 2013 г.)


Первая международная научно-практическая конференция
(14-18 мая 2013 г.)


Двадцать первая научно-практическая конференция
(14-18 мая 2013 г.)


Двадцатая научно-практическая конференция
(20-28 апреля 2013 г.)


Девятнадцатая научно-практическая конференция
(26 февряля - 3 марта 2013 г.)


Восемнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 декабря 2012 г.)


Семнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 октября 2012 г.)


Шестнадцатая научно-практическая конференция
(09-14 апреля 2012 г.)


Пятнадцатая научно-практическая конференция
(01 - 07 марта 2012 г.)


Четырнадцатая научно-практическая конференция
(12-20 декабря 2011 г.)


Тринадцатая научно-практическая конференция
(28 октября - 09 ноября 2011 г.)


Двенадцатая научно-практическая конференция
(28 мая - 06 июня 2011 г.)


Одинадцатая научно-практическая конференция
(26 апреля - 04 мая 2011 г.)


Десятая научно-практическая конференция
(15-23 марта 2011 г.)


Девятая научно-практическая конференция
(27-31 декабря 2010 г.)


Восьмая научно-практическая конференция
(05-12 декабря 2010 г.)


Седьмая научно-практическая конференция
(28 мая - 7 июня 2010 г.)


Шестая научно-практическая конференция
(1-15 апреля 2010 г.)


Пятая научно-практическая конференция
(20-27 мая 2009 г.)


Четвертая научно-практическая конференция
(10-17 апреля 2009 г.)


Третья научно-практическая конференция
(20-27 декабря 2008 г.)


Вторая научно-практическая конференция
(1-7 ноября 2008 г.)


Первая научно-практическая конференция
(10-15 мая 2008 г.)



НАШИ ПАРТНЕРЫ:

Студия веб-дизайна www.zinet.info



Студия ландшафтного дизайна Флора-МК


Уникальное предложение!



Сайт-визитка - теперь
всего за 200 грн!

подробнее>>>



УДК 111.32:124.5

 

АКСІОЛОГІЧНИЙ ВИМІР СУТНІСНО-ЗМІСТОВОЇ ОСНОВИ ОСОБИСТОСТІ: ТЕОРЕТИЧНА ПЕРЕДУМОВА ПРОБЛЕМИ

 

Савчин Л.М.

Україна, м. Рівне,

Рівненський державний гуманітарний університет

 

В статье проанализировано аксиологию как фундамент фактора ценностной среды, что интегрируется в социуме путем обучения, обретения знаний, осозания мотивации и удовлетворения потребностей.

Человеческое бытие неотделимо от ценностей. Ценностные ориентиры всегда были составной сущностью основы личности. Аксиологические идеи представлены в статье исследователями разных епох и сфер знаний.

Ключевые слова: личность, аксиология, творчество, деятельность.

 

Axiology as a foundation of the factor of valued environment integrates in the society by means of study awareness of motivation and satisfaction of nuds.

Human existence is inseparable from values. Axiological landmarks have always been the components of the essence basis of a personality. Axiological ideas are represented by the researchers of different epochs and scientific branches.

Key words: рersonality, values, creativity, activity.

 

Філософія потужно аргументує ціннісний чинник особистості виокремлюючи підходи до інтерпретації проблем духовної культури у площині аксіології.

Як феномен культури цінності знаходяться на стику різноманітних галузей наукового знання й вивчаються з різних точок зору.

Аналіз досліджень і публікацій стосовно окресленого питання не можна штучно обмежити. Адже коло дослідників, котрі з’ясовують проблеми аксіології слід виокремити в площині філософії, культурології, соціології, етики, естетики, психології, історії та інших наукових галузей. Значний спадок залишили мислителі минулих епох. Тож завдячуючи їх стратифікації аксіологічної сфери сучасні науковці мають можливість дискутувати в площині сутнісно-змістової основи особистості. А науковий доробок вітчизняних авторів є рушієм передумови філософського виміру аксіології у контексті особистісної якості, вивчення яких здатне забезпечити ефективність саморозвитку, сутнісну характеристику, структуру і генезу духовної культури, що є базою в основі особистості. Відтак, кожна наука маєвласне аксіологічне коло проблем, що інтегруються в середовищі завдяки ціннісній мотивації.

Аксіологія (від грецького – цінність, вартість; слово, поняття, вчення) – вчення про цінності, філософська теорія цінностей, що з’ясовує якості і властивості предметів, явищ, процесів, здатних задовольняти потреби, інтереси і буття людей.

Людське буття невіддільне від цінностей, тобто об’єк­тів, що мають особливу притягувальну силу і є індикатором рівня культури. Відтак, наповнюючи моти­ваційно-смисловий потенціал особистості кон­кретною сутнісно-змістовою формою, вони, цінності регулюють міжособистісні та суспільні від­носини. Існування й функціонування цінностей сучасні філо­софи пов’язують, як правило, із здатністю людської свідомості відображувати й фіксувати значення духовних чи матеріаль­них, реальних чи уявних об’єктів для задоволення людських потреб та інтересів. Від того наскільки глибоко увійдуть у буття індивіда загальнолюдські цінності, залежить його, (особистісний), конкретний внесок у розвиток соціуму або, принаймні, наповнюваність його особистого життя істинно людським смислом і реальним гума­ністичним змістом.

Філософія уможливлює окреслити те коло цінностей, що має загальнолюдське значення в онтологічному та історико-пізнавальному розумінні, тоді як деякі наукові підходи (психологічний, соціологічний), - зорієнтовані на ви­вчення системи цінностей, значущих для суспільства того чи іншого конкретно-історичного часу чи для певних соціальних про­шарків, груп, навіть індивідів, на вивчення цінностей крізь призму мотиваційних спонукань, значущих переживань особистості, інтересів, бажань, установок тощо.

Мета – розкрити сутнісно-змістову основу особистості у контексті аксіологічного виміру.

Завдання – проаналізувати аксіологічні виміри особистості на тлі наукових обґрунтувань.

Аксіологічні орієнтири завжди були складовою сутнісної основи особистості. В епоху античності визнавався ідеал гармонійно, усесторонньо розвинутої людини. Тоді ж виникла і почала розвиватися нова ціннісна парадигма – краса (ідеал людини), що спрямована, насамперед, до духу і тіла людини.

Древньогрецький філософ Арістотель утворив від слова «етика» (наука про мораль, моральність) займенник «етнічний», щоби окреслити групу чеснот, що є складовою структури характеру людини – мужність, доброта, упевненість, милосердя, щедрість, любов. Етика, у розумінні Арістотеля має вивчати моральні проблеми життя людини, означити категорії добра і зла, розглядати різноманітні моделі міжлюдських відносин. В історії етики основними категоріями були поняття добра і обов’язку, шляхетності, милосердя, совісті, любові та ін.

При цьому одні філософи (Платон), міркуючи над поняттям добра (блага) виокремлювали ціннісну площину, інші – поняття відповідальності (Кант). У якості вищих цінностей визнавалося знання – благо, котре дозволяє відрізнити істинне добро від надуманого; основні істини: душа, особистість, свобода, вибір, самостійність (Сократ); добро, смисл життя людини (Платон); любомудрість, істина, доброта, краса (Арістотель).

В епоху Відродження віра у безмежні можливості людини, його волю, творчість, чесноти групуються в одну координату з істиною, добротою, красою (М.Монтень, Е. Дюркгейм, М.Вебер). Гуманіст епохи Відродження М.Монтень розглядає цінності у взаємозв’язку із людиною. Він висловлює думку, що цінності мають розглядатися через призму усвідомлення самоцінності людської особистості, тому цінності матеріальні залежать від того, яка думка є превалюючою у людини.

На нашу думку, цінність цінна як така, лише тому, що вона акумульована, без значущого акценту вираженої вартості, на відміну від ціни. Цінність важлива й виокремлюється лише у свідомості, й має чітко визначену сутнісно-змістову основу. Цінність можна ототожнити з оплатою у розумінні нагороди за що-небуть. Самооцінка розглядається як оцінку самого себе, своїх чеснот та недоліків, зрештою, своїх поступків. Самооцінка несе відповідальність як за власну оцінку, так і у контексті додаткової зовнішньої оцінки - батьків, учителів, однодумців. За переконанням М.Монтеня, моральність більш ціна аніж цінність. Філософ у праці «Опыты …» основною найвищою якістю називає моральну чистоту [2].

Е.Дюркгейм і М.Вебер включали цінності в структуру і життя суспільства, котрі «створюють регулюючі і фактично примусові сукупність законів длязбереження діючої системи, для її управління і збереження рівноваги». В епоху Просвітництва стають значимими ідеї про цінності свободи, справедливості, добра, істини, віри, розуму, моральності, любові до Вітчизни (Ж.Руссо, І.Песталоцці, У.Томас, І.Кант, В.Віндельбанд, Л.Магницький, А.Радіщев, М.Карамзін). В педагогічних трактатах Ж.Руссо ідея про вільне виховання людини просякнута духом гуманізму і демократизму. Любов, повага, виховання «доброго серця», «доброї волі», і «добрих міркувань» стали провідними цінностями французького педагога. Негативним в теорії і практиці Ж.Руссо є деяка ізоляція індивідууму від культури. Адже якщо особистість не має «внутрішнього харчування» культурним змістом, вона зупиняється у своєму розвитку чи зрості, бідніє духовно. Самобутність індивідуальності призводить до заміни «самобутності культурної у власній самовпевненості самоучки» [3, c.86].

Швейцарський педагог І.Песталоцці велику роль приділяв вихованню молоді шкільного віку, вважав ідеальною якістю любов до близьких, що без врахування моральних якостей призводить до «псування людського роду». Він акцентував на особливій ролі любові як основного засобу виховання «Я не знав ні порядку, ні методу, ні мистецтва виховання, котрі б не були наслідком моєї глибокої любові» [4,23].

Епоха Нового часу (Р.Декарт, Г.Лейбніц, Б.Спіноза та ін.) виокремлює працю, колектив, індивідуальність, розумну свідомість, доброту як основу усієї людської культури і цивілізації. Стимулом до розвитку аксіологічних якостей особистості ХУІІІ-ХІХ ст. вважалося активне начало, висока духовність, естетичні цінності (Г.Гегель, Р.Лотце, Г.Ріккерт та ін.).

Так, Г.Гегель вважає основою ціннісних орієнтацій любов як моральне почуття, як відношення між людьми й характеризує її вищою емоційно-духовною напругою, основаною на відкритті максимальної цінності конкретної людини.

Почасти любов, як одна із форм подолання відчуження людини від людини, визнана вершиною морального відношення. Загальне визначення поняття «любов» в етиці – морально-етичне почуття, що відображається у безкорисливому і самозреченому стремлінні до свого об’єкта [3]. Таке трактування відноситься до усіх без винятку видів любові – до дітей, батьків, Батьківщини, життя, улюбленої справи.

Теоретична постановка проблеми цінностей постає у ХІХ-ХХ ст. Уводячи поняття цінностей, І.Кант протиставляє сферу моралі (свобода) сфері природи (необхідність) і тим самим виокремлює провідні аксіологічні виміри – значущості, вибору, повинності, належності, обов’язковості, оцінки, ставлення. У творах неокантіанців проблема цінностей набуває самостійного трансцендентального значення.

Одним із перших засновників аксіології, як самостійної філософської галузі був Р.Лотце, який трактував поняття «цінності» як аналог поняття «значущість». Розвиваючи поняття Р.Лотце, Г.Коген трактував цінності як поняття «безумовного» (мета, моральне благо), що протистоїть досвідові, але надавав йому характеру загальності і необхідності.

Г.Ріккерт розробляє вчення про цінність як основу теорії істинного знання і моральної дії, з’ясовує відмінність між «цінністю» і «нормою».

Теоретичні досягнення і оснований на цьому моральний досвід ХІХ століття прийнято пов’язувати з іменами вітчизняних письменників, поетів, філософів, педагогів, психологів – Л.Толстого, М.Бердяєва, П.Флоренського, К.Ушинського, Т.Шевченка, І.Франка та ін.

Л.М.Толстой вважав свободу провідним принципом навчання і виховання. Він надавав великого значення оточенню і засобам виховання, закликаючи до позитивних відношень між людьми, виключав примусовість, відстоював ідеї розвитку особистості як центральну в гуманізмі. За Л.Толстим, домашнє оточення та суспільство відіграють велике значення у формуванні особистості [5, c.109]. 

В основі виховання по К.Ушинському лежать загальнолюдські цінності: доброта, любов, милосердя, віра в особистісну свободу людини. Кожному народові притаманні характерні особливості без яких він може як набути безликості так і наповнити його конкретним змістом: «виховання, створене самим народом й основане на традиційних началах, має ту виховну силу, яка відсутня у найкращих системах, що основані на абстрактних ідеях або запозичені у іншого народу». Виховання, по К.Ушинському – особистісна цінність, що відкриває шлях до добра [6, c.63].

У ХХ столітті систематичні дослідження продовжує М.Гартман, який посилює аргументацію на користь доведення засад об’єктивної природи цінностей тезою про «інтенціональність» ціннісних відносин. За М.Гартманом, цінності не піддаються раціональному пізнанню і проявляються лише в особливих почуттях (любов, ненависть), що змушують людину інтуїтивно віддавати перевагу тому чи іншому способу поведінки. Перрі аналізує значення і базові принципи цінностей за допомогою поняття «інтерес», а Д.Дьюї розвиває натуралістичну версію аксіології (прагматичний інструменталізм). Проблема цінностей є центральною у філософській антропології (М.Шелер, Г.Плеснер, А. Гелен).

За М.Шелером цінності – сфера феноменального, яка визначається апріорністю. Ідея Бога – вища цінність. Переживання цінностей – не психічний а космічний акт (трагічний відтінок). Тільки завдяки актам духовної діяльності можливо увійти у світ цінностей.

Г.Плеснер виокремлює постулат цілісності буття, приналежність людини до сфери духовного та природного, поєднуючи дух і тілесність. На такій основі будується тонкий і складний хід міркувань щодо місця людини вісторії.

Різні аспекти теорії цінностей розвинуті у працях сучасних філософів М.Бахтіна, Ж.Дерріда, С.Тулміна, О. Іванова [7].

На основі результатів досягнень в галузі аксіології, можна стверджувати, що цінності відіграють важливу роль у формуванні особистості, а, відтак, і житті суспільства, стимулюючи розвиток пізнавальних процесів, впливаючи на стан сучасного виробництва, трансформуючись в історичному розвитку соціуму.

Ціннісна тематика набуває значущості нині, у контексті активізації та трансформації культурно-історичного процесу що відбуваються у суспільстві через те, що давні ідеологеми відходять у небуття, а сучасні ще не напрацьовані. Оскільки проблема цінностей постає перед особистістю у часі неординарних ознак варіативності суспільного простору, коли життєдіяльність людини передбачає інтеграцію у соціальний рух до цілісної системи соціуму. Тому, якщо озирнутися у зворотній шлях історичного буття, такі проблеми мали місце перед людиною, як у попередніх епохах так і нині. З огляду на це, проблема цінностей виникає як реакція суспільної свідомості до об’єктивної парадигми історичного розвитку. Відтак, перед людиною ХХІ століття в умовах просторового усезагального знецінення такі проблематичні питання є насправді актуальними.

Як відомо, аксіологія розкриває внутрішню ціннісну причинність соціальних процесів. Якщо філософська теорія цінностей традиційно розглядає такі ціннісні категорії, як цінність, система цінностей, ціннісне відношення. То, аксіологія, як одна із фундаментальних компонентів філософської науки, знаходиться в деякій методологічній кризі свого розвитку, оскільки поряд з детальним опрацюванням її понятійно-термінологічного апарату, ми порівняно мало знаємо робіт, що присвячені опрацюванню методів аксіологічного освоєння реальності, обгрунтування аксіологічних механізмів функціонування й розвитку системи цінностей, механізмів ціннісної взаємодії і ціннісного відтворення культур, виявлення законів та закономірностей аксіологічної науки. Аксіологія, як ступінь опрацювання власних наукових методів, суттєво поступається іншим філософським дисциплінам. Позаяк, в рамках теорії пізнання, логіки, етики, естетики, соціології та інших філософських наук потужно опрацьовані наукові методи, що впливають на формування світогляду особистості і суспільної свідомості в цілому. Саме в цьому полягає об’єктивна ускладненість аксіологічного обгрунтування філософсько-методологічної теорії, а у нашому дослідженні – мистецтвознавства, не дивлячись на те, що аксіологія сама по собі є наукою, здатність якої проявляється на грунті інтеграції філософії у взаємозв’язку з істинними цінностями. Проте, достеменно оцінюючи проблеми розвитку аксіології як складової філософської науки, нами поставлене завдання сформувати провідні принципи сучасної аксіології, які би стали підмурівком нашої наукової аргументації щодо ядра гуманітарних наук, а саме мистецтвознавства, що виконує роль катарсису в моделі особистості. Аналіз аксіологічних ідей, представлені дослідниками (А.Аверьяновим, О.Артамоновою, М.Бахтіним, В.Біблером, В.Зінченко, М.Каганом, А.Мудриком, Л.Петрушенко, В.Садовським, В.Сластьоніним та ін.) уможливлює виокремити аксіологічні принципи мистецтвознавства за трьома функціональними групами:

1.      Аксіологічні принципи, на тлі яких здійснюються функціональна спрямованість до сфери мистецької діяльності: принцип системності, принцип універсальності провідних цінностей мистецтва на тлі культурних традицій, принцип ціннісної детермінованості мегакультурного простору.

2.      Аксіологічні принципи, на тлі яких відбувається реалізація креативних здібностей та умінь у контексті ціннісно-смислової спрямованості: принцип взаємозв’язку культур, принцип взаємозв’язку комунікаційних систем (особистісних та суспільних), принцип взаємозв’язку філософії, культурології, психології, педагогіки у формуванні й функціонуванні системи цінностей, принцип єдності репродуктивного й мистецького начал ціннісних орієнтирів.

3.      Аксіологічні принципи, на тлі яких здійснюється прогностична функція в мегакультурному просторі: принцип ціннісної ідентифікації явищ культури і мистецтва, принцип генетичності та еволюційності переоцінки цінностей у процесі відтворення культури.

Виокремлені аксіологічні принципи забезпечують здійснення описових функцій мистецтвознавчої теорії, деталізовано розкриваючи особистісні та суспільні цінності як базові універсалії культури, котрі визначають культурні засоби і традиції в мегакультурному просторі.

Так, виховавчі компоненти, як системний феномен цілісного процесу, визначаються насамперед творчою концепцією соціальних інституцій. При цьому творчість сприяє формуванню системи цінностей особистості й здійснюється в ході онтогенетичного розвитку в системі послідовних ціннісних новоутворень. Тому мета і зміст спрямовані на деяку інваріативність, що притаманна певній суспільній культурі у формуванні базових ціннісних компонентів культури особистості.

Оскільки розвиток базової культури особистості здійснюється в процесі практичної реалізації різноманітних спрямувань власних зацікавлень в мегакультурному просторі, тому зміст мети теоретичного континууму вибудовується на основі ціннісних підвалин культури, які утворюються наступними цінностями: (за С.В. Яковлевим, 2005р.): гармонії, свободи, формуванню позитивних якостей; - комунікації (спілкування, поведінка); точка опори – життєтворчість; фах-діяльність-компетенції; передача професійного досвіду.

Так, М.Бахтін писав про критерії істинного знання, ключовим ядром якого є “пояснення внутрішнього ядра особистості, завдяки якому можлива істинна безкорисність”.

На що Т.Біленко слушно зауважує, що духовні пошуки особистості зумовлені загальною ситуацією в країні, та акцентує увагу на національній ідеї, патріотизмі, не залишаючи осторонь матеріальний добробут, проте завдання митця бачиться у спроможності “проникнути в душу сучасника і допомогти в осягненні дійсних духовних цінностей” шляхом вектора праці [1].

У відповідності до принципу ціннісної детермінації ціннісні якості є джерелом для традицій під впливом яких відбувається розвиток та, зрештою, становлення особистості. А рівень комунікативної культури уможливлює трансляцію культурних унормувань завдяки чому є зрозумілою всотувана людиною ціннісно-змістова сутність. Актуалізація ціннісних орієнтирів імовірна під впливом авторитетної особистості або значущих носіїв цінностей певного культурного середовища. Адже принцип ціннісної детермінації традицій культури виокремлюється в аксіологічній природі культурних звичаїв, сутність яких проявляється в самобутніх історико-генетичних умовах, завдяки яким успадковується культурний досвід для масового розповсюдження й символізації в суспільній свідомості як потужного чинника виховання.

Залучення особистості до суспільного досвіду та її оціночної діяльності сприяє вихованню у людини індивідуальних ціннісних відношень до світового простору. Відповідність системи цінностей, що характеризує базову культуру особистості характерна для культури конкретного суспільства, гармонізує відношення особистості і суспільства, є показником ефективності соціалізації особистості. Вироблення ціннісного відношення до явищ дійсності можлива, якщо людина всесторонньо вивчає ці явища і пізнає їх позитивні і негативні особливості.

Формування системи цінностей особистості відбувається як в умовах спонтанної цивілізації так і в процесі цілеспрямованого виховання у соціумі. Соціалізація, із причини своєї спонтанності, відкриває перед вихованцем більше соціальних ролей. І, навпаки, виховання в силу цілеспрямованості формуючої дії на систему відношень вихованця до світопростору, спрямовує його до виконання певних ролей вимог до поведінки яка відповідатиме поставленим цілям життєформування.

Висновок. Таким чином, найзагальніші проблеми цінностей розглядають­ся в межах особливої галузі філософського знання - аксіології. Якщо в культурі вбачають ціннісно-значущі результати діяль­ності, специфічно людські її способи, творчо-зорієнто­вану діяльність, то виникає нагальна потреба у виробленні та­кої системи принципів, які можуть бути застосовні до різноманітних сфер людського буття та життєдіяльності.

Саме аксіологія має здатність увиразнити багатозначність, багатосмисловість принци­пів цінностей, «неприродності» культури як продукту людської діяльності. У контексті активності молоді, в умовах суб’єктивно нестандартних життєвих ситуацій, змістова невичерпність творчості спрямовує її в обставини необхідності продукувати цінності, що, у свою чергу, спонукує до пошуку їх місця в мегакультурному просторі, налагоджує шляхи подолання проблем у сутнісно-змістовій основі особистості. 

 

Література

1.      Біленко Тетяна. Мовні проблеми в Україні: потенціал єднання чи конфлікту / Духовне життя українського суспільства: теоретико-методологічні та онтологічні проблеми розвитку. [Колективна монографія у трьох книгах] / [За заг. ред.доктора філософських наук, профессора, члена-кореспондента НАН України Миколи Михальченка, доктора філософських наук, професора Валерія Скотного]. Книга друга. – Київ – Дрогобич: Інформаційно-редакційний відділ ДДПУ ім. Івана Франка, 2009. – С. 108 – 173.

2.      Зимняя И.А. Педагогическая психология [Текст]: Учеб. Пособие / И.Зимняя. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. – 480 с.

3.      Зинченко В.П., Моргунов Е.Б. Человек развивающийся. Очерки российской психологи [Текст] /В.П.Зинченко, Е.Б. Моргунов. – М.: Тривола, 1994. – 304 с.

4.      Лихачев Б.Т. Педагогика: Курс лекцій [Текст]: Учеб. пособие для студентов пед. учеб. заведений и слушателей ИПК и ФПК / Б.Т. Лихачев. – М.: Прометей; Юрайт. – 1998. – 464 с.

5.      Педагогика и психология высшей школы [Текст]: Учеб. пособие / Отв. ред. М.М. Буланова-Топоркова. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2002. – 544 с.

6.      Сластенин В.А., Чижакова Г.И. Введение в педагогическую аксиологию [Текст] /В.А. Сластенин, Г.И. Чижакова. – М.: Академия, 2003. – 192 с.

7.      Філософський енциклопедичний словник [Текст] /НАН України. Ін-т філософії ім. Г.С. Сковороди; Редкол.: В.І. Шинкарук, Є.К. Бистрицький, М.О. Булатов та ін.. – К.: Абрис, 2002. -742с.



Первая научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(10-15 мая 2008 г.)


(отчет)
Вторая научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(1-7 ноября 2008 г.)
(отчет)
Третья научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(20-27 декабря 2008 г.)
(отчет)
Четвертая научно-практическая конференция
(10-17 апреля 2009 г.)
(отчет)
Пятая научно-практическая конференция
(20-27 мая 2009 г.)
(отчет)
Шестая научно-практическая конференция
(1-15 апреля 2010 г.)
(отчет)
Седьмая научно-практическая конференция
(28 мая - 7 июня 2010 г.)
(отчет)
Восьмая научно-практическая конференция
(05-12 декабря 2010 г.)
(отчет)
Девятая научно-практическая конференция
(27-31 декабря 2010 г.)
(отчет)
Десятая научно-практическая конференция
(15-23 марта 2011 г.)
(отчет)
Одинадцатая научно-практическая конференция
(26 апреля 04 мая 2011 г.)
(отчет)
Двенадцатая научно-практическая конференция
(28 мая - 06 июня 2011 г.)
(отчет)
Тринадцатая научно-практическая конференция
(28 октября - 09 ноября 2011 г.)
(отчет)
Четырнадцатая научно-практическая конференция
(12-20 декабря 2011 г.)
(отчет)
Пятнадцатая научно-практическая конференция
(01-07 марта 2012 г.)
(отчет)
Шестнадцатая научно-практическая конференция
(09-14 апреля 2012 г.)
(отчет)
Семнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 октября 2012 г.)
(отчет)
Восемнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 декабря 2012 г.)
(отчет)
Девятнадцатая научно-практическая конференция
(26 февраля - 3 марта 2013 г.)
(отчет)
Двадцатая научно-практическая конференция
(20-28 апреля 2013 г.)
(отчет)
Двадцать первая научно-практическая конференция
(13-18 мая 2013 г.)
(отчет)
Первая международная научно-практическая конференция
"Перспективные направления отечественной науки - ХХI век"
(13-18 мая 2013 г.)
(отчет)
Двадцать вторая научно-практическая конференция
(4-9 ноября 2013 г.)
(отчет)
Двадцать третья научно-практическая конференция
(10-15 декабря 2013 г.)
(отчет)
Двадцать четвертая научно-практическая конференция
(20-25 января 2014 г.)
(отчет)
Двадцать пятая юбилейная научно-практическая конференция
(3-7 марта 2014 г.)
(отчет)
Двадцать шестая научно-практическая конференция
(7-11 апреля 2014 г.)
(отчет)
Двадцать седьмая научно-практическая конференция
(20-25 мая 2014 г.)
(отчет)
Двадцать восьмая научно-практическая конференция
(08-13 октября 2014 г.)
(отчет)
Двадцать девятая научно-практическая конференция"
(19-25 ноября 2014 г.)
(отчет)
Тридцатая научно-практическая конференция
(19-25 января 2015 г.)
(отчет)
Тридцать первая научно-практическая конференция
(25 февраля - 1 марта 2015 г.)
(отчет)
Тридцать вторая научно-практическая конференция
(2 - 7 апреля 2015 г.)
(отчет)
Тридцать третья научно-практическая конференция
(20 - 27 мая 2015 г.)
(отчет)
Тридцать четвертая научно-практическая конференция
(13 - 17 октября 2015 г.)
(отчет)
Тридцать пятая научно-практическая конференция
(24 - 27 ноября 2015 г.)
(отчет)
Тридцать шестая научно-практическая конференция
(29 декабря 2015 - 5 января 2016 г.)
(отчет)
Тридцать седьмая научно-практическая конференция
(19 - 22 апреля 2016 г.)
(отчет)
Тридцать восьмая научно-практическая конференция
(23 - 25 мая 2016 г.)
(отчет)

На главную | Объявления | Отчеты предыдущих конференций | История Украины | Контакты

Copyright © Zinet.info. Разработка и поддержка сайта - Студия веб-дизайна Zinet.info