zinet home
home home
home ИНТЕЛЛЕКТ-ПОРТАЛ
home Стартовал прием материалов в сборник XХХIX-й научной конференции. Требования к публикациям - в разделе "Объявления".

На главную | Объявления | Отчеты предыдущих конференций | История Украины | Контакты

РЕСУРСЫ ПОРТАЛА:

Тридцать восьмая научно-практическая конференция
(23 - 28 мая 2016 г.)


Тридцать седьмая научно-практическая конференция
(19 - 22 апреля 2016 г.)


Тридцать шестая научно-практическая конференция
(29 декабря 2015 - 5 января 2016 г.)


Тридцать пятая научно-практическая конференция
(24-27 ноября 2015 г.)


Тридцать четвертая научно-практическая конференция
(13-17 октября 2015 г.)


Тридцать третья научно-практическая конференция
(20-27 мая 2015 г.)


Тридцать вторая научно-практическая конференция
(2-7 апреля 2015 г.)


Тридцать первая научно-практическая конференция
(25 февраля - 1 марта 2015 г.)


Тридцатая научно-практическая конференция
(19-25 января 2015 г.)


Двадцать девятая международная научно-практическая конференция
(19-25 ноября 2014 г.)


Двадцать восьмая международная научно-практическая конференция
(08-13 октября 2014 г.)


Двадцать седьмая научно-практическая конференция
(20-25 мая 2014 г.)


Двадцать шестая научно-практическая конференция
(7-11 апреля 2014 г.)


Двадцать пятая юбилейная научно-практическая конференция
(3-7 марта 2014 г.)


Двадцать четвертая научно-практическая конференция
(20-25 января 2014 г.)


Двадцать третья научно-практическая конференция
(10-15 декабя 2013 г.)


Двадцать вторая научно-практическая конференция
(4-9 ноябя 2013 г.)


Первая международная научно-практическая конференция
(14-18 мая 2013 г.)


Двадцать первая научно-практическая конференция
(14-18 мая 2013 г.)


Двадцатая научно-практическая конференция
(20-28 апреля 2013 г.)


Девятнадцатая научно-практическая конференция
(26 февряля - 3 марта 2013 г.)


Восемнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 декабря 2012 г.)


Семнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 октября 2012 г.)


Шестнадцатая научно-практическая конференция
(09-14 апреля 2012 г.)


Пятнадцатая научно-практическая конференция
(01 - 07 марта 2012 г.)


Четырнадцатая научно-практическая конференция
(12-20 декабря 2011 г.)


Тринадцатая научно-практическая конференция
(28 октября - 09 ноября 2011 г.)


Двенадцатая научно-практическая конференция
(28 мая - 06 июня 2011 г.)


Одинадцатая научно-практическая конференция
(26 апреля - 04 мая 2011 г.)


Десятая научно-практическая конференция
(15-23 марта 2011 г.)


Девятая научно-практическая конференция
(27-31 декабря 2010 г.)


Восьмая научно-практическая конференция
(05-12 декабря 2010 г.)


Седьмая научно-практическая конференция
(28 мая - 7 июня 2010 г.)


Шестая научно-практическая конференция
(1-15 апреля 2010 г.)


Пятая научно-практическая конференция
(20-27 мая 2009 г.)


Четвертая научно-практическая конференция
(10-17 апреля 2009 г.)


Третья научно-практическая конференция
(20-27 декабря 2008 г.)


Вторая научно-практическая конференция
(1-7 ноября 2008 г.)


Первая научно-практическая конференция
(10-15 мая 2008 г.)



НАШИ ПАРТНЕРЫ:

Студия веб-дизайна www.zinet.info



Студия ландшафтного дизайна Флора-МК


Уникальное предложение!



Сайт-визитка - теперь
всего за 200 грн!

подробнее>>>



ІННОВАЦІЙНА МОДЕЛЬ: ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНІ ВИМІРИ ОСВІТИ

 

Скальська Д.М.

Україна, м. Івано-Франківськ,

Івано-Франківський національний

технічний університет нафти і газу

 

В статье проанализированы истоки, тенденции и состояние проблем касающихся философской антропологии. Инновационные стратегии украинской науки ХХІ века, в первую очередь, связаны с феноменом индивида и личности, особенностями «антропологического поворота» в европейском сознании. Для создания инновационных моделей необходим опыт философско-антропологического измерения образования, педагогики, воспитания.

 

Філософсько-антропологічні виміри освіти в Україні стали можливими на ґрунті подолання розриву між сциєнтизмом та гуманізмом, на посиленні взаємозв'язків між аналітичною філософією, історичною шкалою в філософії науки, неофрейдизмом, структуралізмом, герменевтикою у формуванні нетрадиційного образу філософського мислення та прагнення до створення прогресивних інновацій.

Витоками такої рецепції можна вважати вітчизняну антропологічну думку, започатковану в практичній філософії Г. Сковороди, кардіософії П. Юркевича, морально-ціннісній "філософії серця" послідовників Києво-Могилянської академії. У межах сучасної Київської філософсько-антропологічної школи сформувалась екзистенційна антропологія. В ній зосереджено фундаментальні дослідження екзистенційних вимірів людського буття через розгляд світогляду та його теоретичних трансформацій. Фундатор цієї школи В.І. Шинкарук вказав на екзистенціали людського буття "віра", "надія", "любов", як такі, що виводять особистість до її автентичності, людяності. Соціальна антропологія та педагогіка на теренах вітчизняної наукової думки засвідчила її філософську зрілість та здатність до співучасті в еволюційних процесах західноєвропейської антропологічної свідомості.

Основну увагу теоретиків займає предмет філософської антропології, автентичність антропологічної ідеї, антропологічна тема як домінуюча, антропологічні принципи та категорії, авторські підходи, наявність антропологічного ренесансу, етапи антропологічного повороту. Таким чином, в центрі аналізу виявляється «людиномірність» світу, а педагогічно-виховні параметри цієї «людиномірності» встановлюються за кількома напрямами: один з них - співставлення досліджуваного феномену з іншими сутностями та явищами; інший - самоідентифікація його власної унікальної природи.

Вивчення ознак людиномірності, як один із способів /ззовні/ передбачає осмислення взаємовідношення людини з природою /космосом/, суспільством, Богом, самим собою. Розкриття внутрішніх інтенцій пов'язується з тілесним, емоційним, моральним, духовним, соціальним буттям. Обидва підходи взаємодоповнюються, викликають потребу смислотворення на нових засадах, особливо якщо це стосується майстерності педагога.

Людинознавчі колізії, що виникають за ситуації складних політичних періодів, історично-культурних, економічних зламів не оминули й українське суспільство. Характерно, що загальний поворот західноєвропейської культури до проблеми людини сконцентрувався власне на антропологізації філософського знання. Зрештою, еволюція цього процесу тісно пов'язана із зміною методологічних парадигм, що підтверджується науковими дослідженнями сьогодення. Найактуальнішими виявляються порівняння таких основних стазисів: класики, посткласики /некласики/ та постнекласики, або ж премодерну, модерну та постмодерну.

Таким чином, масштаби філософсько-антропологічних досліджень розгорнулись в дискусії про класичну, некласичну, посткласичну та новокласичну традицію; про премодерн, модерн, та постмодерн як культурні орієнтири в розумінні людини та її меж. Виростаючи з антропологічного вчення Л. Фейєрбаха, сприйнявши природничо-наукові досягнення антропології як одного з розділів позитивної науки, отримавши ідейний імпульс в німецькому романтизмі та пізній «філософії життя», долучивши впливи психоаналізу З. Фрейда, К. Юнга, феноменологію Е. Гуссерля та фундаментальну онтологію М. Гайдеггера, філософська антропологія у ХХ ст. склала парадигму філософського мислення та предметне поле для еволюції будь-яких теорій.

Слід зазначити, що класична методологія базувалася на світоглядних принципах, які «диктували» свої закони розуміння світу. Скажімо, категорія «світ» була визначальною та центральною і асоціювалася з досконалою реальністю /Бог, Природа/. За принципами класики, підпорядкування стереотипам, усталеним правилам та нормам пов'язувалося з трансцендентним абсолютом. У класичній методології завжди існує поділ на людину - суб'єкта та протилежний до нього самодостатній світ - об'єкт, де основною настановою виступає спрямованість на ідеал, еталон, істину. Як для класичної науки, так і для класичного мистецтва прерогативою є максималізм, який у різних формах імперативності бореться за «чистоту принципів», досконалість, відкидаючи все, що має в собі риси незавершеного, миттєвого, втаємниченого. Витонченість та майстерність, як одна з умов класичної діяльності, передбачає перевагу форми над видобуванням змісту, що з часом призводить до певного виродження, відчуження від живої реальності, появи замкнутих у собі систем та структур.

Логічно, що будь-яка догматизація вимог становить грунт для відмирання і появи альтернативних варіантів. Досвід класичних методологій підготував некласичні новації, які тією або іншою мірою вплинули на відродження антропоцентризму та спричинили нове розуміння філософії людини, її сенсу, призначення та мети у всесвіті. Некласичним регулятором нової методології виступив «антропологічний поворот» як принципова зміна поля, предмету, арсеналу засобів критичної рефлексії у зв'язку з новими уявленнями про людину, що стають домінуючими у філософській свідомості ХХ-ХХІ століть. На відміну від класичних настанов раціоналізму, чільне місце посідає досвід безпосереднього та позасвідомого переживання, унікальний феномен відчуття та почуття людини. Вони становлять у людській істоті неповторну оригінальну цілісність. Людина виступає як невичерпна, вкорінена у світі (історії, природі, Бозі) субстанція і міра. Методологічні засади виводяться не з рафінованих абстракцій, а з людинотворного, конкретного у кожному випадку, буття. Таким чином, критерієм та метою методологічних дій виступає сама людина. Останнім часом ці ідеї активізовані дослідженнями Київської філософсько-антропологічної школи, зокрема творчістю «філософів-шістдесятників». В їх філософських розмислах над минулим та прийдешнім присутні не лише глибинне вирозуміння сучасної людини, а й закладаються підвалини для вирішення невідкладних справ вітчизняної антропологічної науки, реалізації філософської практики, розв'язання проблем в умовах глобальної кризи.

Некласичний шлях веде не до протиставлення об'єкта і суб'єкта, а до зіставлення внутрішнього світу та зовнішньої дійсності. Звичайно, «абсолютизація суб'єктивного» приводить до відповідальності перед розв'язанням нових дилем людської природи, таких як самодостатність, самоідентифікація, самоцінність. У будь-якому разі те, що відбувається в традиційній методології, а також площині протистоянь різноманітних підходів, точок зору, гіпотез, концепцій, засвідчує тотальне поширення посткласики, яка потребує детального дослідження та обґрунтування її перспектив. В історії філософії добре відомі ренесансні періоди, коли в гонитві за високими ідеями та добрими намірами втрачалось те, що давало змогу зрозуміти найголовніше - самого себе. Дослідження феномена людини ускладнюється перш за все тим, що кожен індивід має постійну потребу вирішувати життєві проблеми, які виникають повсякчасно і завжди є невідкладними. Чи може скластися наявність величезної кількості вчень про людину в єдиний універсум? На пошуки відповіді на це запитання мудреці та вчені витратили значний потенціал розуму й інтелекту, а все ж передчуття апокаліпсису, «краху цивілізації» чи «кінця історії», тим більше на межі тисячоліть, постійно переслідує людство.

Перш за все, розрізняють філософію людини як один з компонентів гуманізації філософського мислення та філософську антропологію, як форму соціальної свідомості, що має свій предмет та місце в системі наукового знання. Сучасні мислителі в переважній більшості уникають декларувати про наявність об'єктивної „реальності-якою-вона-є", і вказують на „реальність-з-певної-точки-зору". Вони навіть роблять заяви про те, що наука по суті нічим не відрізняється від мистецтва /П. Файєрабенд/, а в результаті „поетизованості" культури, її культурні артефакти можуть підлягати порівнянню та співставленню лише між собою, а не зі світом реальності /Р. Рорті/. Відомо, що в критичних випадках наукової практики, дехто з вчених /М. Бор, А. Ейнштейн, В. Гейзенберг/ звертались до естетичної аргументації, а А. Пуанкаре переконував, що головною запорукою для доброго математика виступають не логічні чинники, а філософсько-естетичні здібності.

В складноструктурованому техногенному суспільстві, де на зміну ідеалізації „прекрасного" приходить пошук штучного інтелекту, гуманітарні науки переорієнтовуються в контекст віртуальності та моделювання /Virtuality and modelability/, сигналізуючи про можливу появу інших форм антропології, - „негативної". Тотальна естетизація /створення чогось штучного/ приводить до того, що естетична компетентність компенсує втрату моральних стандартів, переслідуючи часто лише економічні чи політичні стратегії. За таких умов, коли руйнуються межі між мистецтвом та життям, вчені задаються питанням теоретичних компромісів /позитивно це чи комплекс негативів?/, поза як цілісна філософія не може бути зведена до якоїсь однієї парадигми, так само інноваційна модель освіти, уникає єдиного авторства чи авторитарності.

Антропологічний поворот позначається тим, що, по-перше, в рамках усталених природоцентризму, теоцентризму, логоцентризму антропоцентризм вибудовується як результат унікального збігу антропологізму та антропологічного принципу; по-друге -антропологічний поворот здійснюється за умов, коли антропологічний принцип починає домінувати як у матеріалізмі / М. Чернишевський, К. Гельвецій, Л. Фейєрбах/ так і в ідеалізмі /Ф. Ніцше, В. Дільтей, Г. Зіммель/; по-третє, - складається так, що "людина" висувається антитезою до класичних субстанцій "дух", "ідея" або ж до понять "суспільство", "природа". Не випадково також й те, що існують причини, через які антропологічний поворот виступає окремою проблематикою наукових досліджень не лише у філософії, а й у ряді інших позитивних наук. До речі, більшість вчених, зокрема радянського періоду, вважають, що антропологічний поворот розпочався в царині ірраціоналізму та ідеалізму, і позначають його то як "апофеоз суб'єтивності", то як спробу подолання "точки зору розуму..." [1; 8-9,13]. Однак, коли зазирнути у внутрішній світ людини, де сходяться Воля, Розум, Почуття, то стає зрозумілим, що жоден з компонентів не може випасти з уваги, інакше порушиться основа гармонії людського "Я".

Характерний перехід від класики до модерну, так само як еволюція антропологічного повороту, тісно пов'язаний у долі людства з іменами Л. Фейєрбаха та К. Маркса. У будь-якому разі, якщо естетика, наприклад, перестала бути філософською наукою в класичному розумінні /після Гегеля/, то її подальше розпорошення між позитивними науками було закономірним і невідворотним. На певному етапі це засвідчило потребу відійти від раціоналістичного дискурсу до вивчення прерогатив чуттєвого пізнання, тим більше, що законодавцями ідей у конкретних науках виступили естетичні /чуттєві/ феномени. Таку ситуацію в своєму антропологічному матеріалізмі передбачив Л. Фейєрбах /1804-1872/, вказуючи спочатку на людину як на "...єдиний, універсальний вищий предмет філософії..." [2; 202], а далі, не відкидаючи психофізіологічну сутність людини, декларує специфічно людське: "Розум, волю і серце..." [3; 14]. Незважаючи на те, що людська суб'єктивність виражає перш за все автономність таких констант людської природи, як почуття, воля і, безумовно, розум, в історії європейської філософії ці сфери не завжди оцінюватись як самодостатні. Скажімо, з погляду Ф. Ніцше /1844-1900/, воля виступала не стільки комплексом почуттів, скільки аффектом, у всякому разі, рефлектуючим почуттям, близьким до емоційного переживання, уподібненого до "гріховних пристрастей", хоча й не тотожним йому.

Ніцшеанська традиція вказувала на те, що не дух та розум визначають природу людини, а підсвідоме, наділене творчою потенцією життя, яке немов темна й хаотична сила зосереджує в собі інстинктивно-вітальну сутність. Вже у "філософії життя" В. Дільтея /1833-1911/ з її розумінням життя як духовної історії конкретизується один з типів філософської антропології - культурно-філософська антропологія. Німецький мислитель займався переважно методологічними проблемами гуманітарного знання, намагався пояснити походження людського духу, його зв'язок з історичним процесом. Дільтей вважав, що всі суспільні явища - від економіки до мистецтва та релігії піддаються розумінню через співпереживання, емоційно-вольовий акт і найбільш адекватно відображаються в мистецтві. Особливого значення філософ надає людській індивідуальності, зокрема індивідуальності визначної людини. У своїй антропології він власне вказує, що мірою відліку в усьому історичному процесі повинна виступати "розвинута культурна людина". Незважаючи на те, що його розуміння та інтерпретація основані на інтуїції, уявлення про діяльність та життя людини істотно розширились та доповнились герменевтичними розвідками, вченням про неповторність індивідуального. Таким чином, підготовчим етапом антропологічного повороту стало своєрідне перенесення філософами точки відліку з суб'єкта-cogito чи об'єкта як субстанції на іншу вимірність. У Канта - це поява трансцендентального суб'єкта, у Фіхте - творча сила у вигляді творчого "Я", у Гегеля - об'єктивізм духу, а вже в пошуках Кіркегора та Ніцше центром філософського універсуму знову виступає суб'єкт.

Пропедевтику до антропологічного повороту слід шукати також у джерелах XVII-XVIII століть в рамках натуралістичних досліджень. Психологічних особливостей виду Homo sapiens торкалися у своїй творчості К. Лінней, Ж. Бюффон, І. Блюмменбах, а наприкінці XVIII століття чітко фіксується така галузь пізнання, як "психічна антропологія", і загалом аж до початку XX століття антропологія вважалась галуззю в рамках біологічного знання, а також частково етнографії та історії. На рубежі ХІХ-ХХ століть на філософсько-антропологічні дослідження вплинули природничо-наукові знання, які впритул наблизились до практичного дослідження структури духовного світу людини і механізмів його функціонування - фізіологія вищої нервової діяльності /І. Сєчєнов, І. Павлов/, психологія та психіатрія /3. Фрейд, А. Адлер, В. Бехтереєв/, палеонтологія /П. Тейяр де Шарден/.

Наука йшла різними шляхами до пояснення походження і визначення статусу людини. Перший з них - еволюційний, відомий як класичний дарвінізм, з якого сучасне природознавство почерпнуло свої глибинні основи. Однак дарвінізму вже передували ідеї про органічну еволюцію, які висували Ж. Ламарк у своїй "Філософії зоології" /1809/, Д. Чемберс у "Слідах творіння" /1844/ та інші. Паралельно з нагромадженням нових фактів та наукових даних в галузі зоології, ботаніки, геології тривала гостра полеміка з креаціонізмом, особливо в країнах Західної Європи та Північної Америки. Групи фундаменталістів вилучали еволюційну теорію з підручників та шкільних програм, а викладання еволюційних ідей вважалось злочином /накладались штрафи/.

З появою у науковому просторі Ч. Дарвіна настало прояснення багатьох питань, відступили спроби анахронізмів. Англійську природничу науку дослідник представив такими працями, як: "Походження видів шляхом природного добору, або Збереження обраних порід у боротьбі за життя" /1859/, "Походження людини і статевий добір" /1871/, "Вираження емоцій у людини і тварин" /1872/. У них він висуває гіпотезу, що homo sapiens виникла як прямий наслідок еволюційного вдосконалення живих істот під дією природних факторів добору, внаслідок потреб адаптації до середовища. Послідовники Ч. Дарвіна застосовували його методологію до пояснення одного з варіантів біологічного походження естетичного почуття. Наприклад, модифікували його висновки щодо ігрової діяльності тварин, використовували інші психофізіологічні властивості та механізми пристосування тварин до навколишнього середовища, припускаючи, що їх стійкі реакції на колір, звуки існували за аналогією "естетичного задоволення" у людей. У всякому разі розцінювалися такі сигнали, як: "нерозвинуте почуття краси", яке перебуває у зародку. Навіть якщо, на думку вчених, здійснювалась лише позитивістська "редукція" зведення біологічного до соціального, а духовного - до фізіологічного чи навпаки, усе ж дарвінізм відіграв роль ембріона для філософсько-антропологічних ідей. В подальшому проблеми людини в контексті дарвінізму вирішують соціал-дарвінізм /Т. Мальтус, Г. Спенсер/, еволюційний гуманізм /В. Вернадський, П. Тейяр де Шарден, Дж. Хакслі/, еволюційно-епістемологічна етика /К. Лоренц/.

Філософія освіти, як один із чинників антропологічного процесу та її принципи, як фундаментальна частина людинознавчої проблематики завжди були присутні в дослідженнях «Що таке людина?», починаючи від досократиків та Сократа і аж до постмодерністів та філософів-технократів. В західноєвропейському науковому просторі вже 200 років тому, основуючись на вченні І. Канта, для якого виховання було трансцендентальним виявом однієї з практичних форм моралі, за філософією освіти закріпився статус фундаментальної епістемологічної дисципліни. Через етико-естетичне світобачення були спроби укласти особливий стиль мислення, специфічне осягнення реальності, який можна було б назвати антропологічним. Тому вагову частку у ступені роздробленості теми педагогічної майстерності займають наступні проблеми: визначення людини як цілісного образу в певному типі культури; дефініція понять «людина, людство, індивід, особистість, персона, індивідуальність» у їх співвідношенні та інтерпретації; розкриття природи та сутності людини як поєднання «штучного та природного», «матеріально-тілесного та соціокультурного», як морально-ціннісного та етико-естетичного знання.

Інноваційні технології, як частина педагогічної майстерності викладача може бути досягнута завдяки постійній роботі над підвищенням свого фахового рівня, поступовому переходу до активних форм навчання, поєднання традиційних підходів із проблемно-пошуковими. Комплексний філософсько-антропологічний підхід є принциповим вкладом в потенціал української науки.

 

Список використаних джерел

1.      Мельвиль Ю.К. Пути буржуазной философии ХХ века. М., 1983. - С. 8-9,13.

2.      Фейербах Л. Избранные философские произведения. Т.1, М., 1955. - С. 202.

3.      Мир философии: Книга для чтения. М., 1991. – Ч.2, - С. 14.

4.      Скальська Д.М. Естетика. Естетика постмодерної доби. Навчальний посібник з грифом МОН України. Івано-Франківськ, Факел, 2008. – 132 с.



Первая научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(10-15 мая 2008 г.)


(отчет)
Вторая научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(1-7 ноября 2008 г.)
(отчет)
Третья научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(20-27 декабря 2008 г.)
(отчет)
Четвертая научно-практическая конференция
(10-17 апреля 2009 г.)
(отчет)
Пятая научно-практическая конференция
(20-27 мая 2009 г.)
(отчет)
Шестая научно-практическая конференция
(1-15 апреля 2010 г.)
(отчет)
Седьмая научно-практическая конференция
(28 мая - 7 июня 2010 г.)
(отчет)
Восьмая научно-практическая конференция
(05-12 декабря 2010 г.)
(отчет)
Девятая научно-практическая конференция
(27-31 декабря 2010 г.)
(отчет)
Десятая научно-практическая конференция
(15-23 марта 2011 г.)
(отчет)
Одинадцатая научно-практическая конференция
(26 апреля 04 мая 2011 г.)
(отчет)
Двенадцатая научно-практическая конференция
(28 мая - 06 июня 2011 г.)
(отчет)
Тринадцатая научно-практическая конференция
(28 октября - 09 ноября 2011 г.)
(отчет)
Четырнадцатая научно-практическая конференция
(12-20 декабря 2011 г.)
(отчет)
Пятнадцатая научно-практическая конференция
(01-07 марта 2012 г.)
(отчет)
Шестнадцатая научно-практическая конференция
(09-14 апреля 2012 г.)
(отчет)
Семнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 октября 2012 г.)
(отчет)
Восемнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 декабря 2012 г.)
(отчет)
Девятнадцатая научно-практическая конференция
(26 февраля - 3 марта 2013 г.)
(отчет)
Двадцатая научно-практическая конференция
(20-28 апреля 2013 г.)
(отчет)
Двадцать первая научно-практическая конференция
(13-18 мая 2013 г.)
(отчет)
Первая международная научно-практическая конференция
"Перспективные направления отечественной науки - ХХI век"
(13-18 мая 2013 г.)
(отчет)
Двадцать вторая научно-практическая конференция
(4-9 ноября 2013 г.)
(отчет)
Двадцать третья научно-практическая конференция
(10-15 декабря 2013 г.)
(отчет)
Двадцать четвертая научно-практическая конференция
(20-25 января 2014 г.)
(отчет)
Двадцать пятая юбилейная научно-практическая конференция
(3-7 марта 2014 г.)
(отчет)
Двадцать шестая научно-практическая конференция
(7-11 апреля 2014 г.)
(отчет)
Двадцать седьмая научно-практическая конференция
(20-25 мая 2014 г.)
(отчет)
Двадцать восьмая научно-практическая конференция
(08-13 октября 2014 г.)
(отчет)
Двадцать девятая научно-практическая конференция"
(19-25 ноября 2014 г.)
(отчет)
Тридцатая научно-практическая конференция
(19-25 января 2015 г.)
(отчет)
Тридцать первая научно-практическая конференция
(25 февраля - 1 марта 2015 г.)
(отчет)
Тридцать вторая научно-практическая конференция
(2 - 7 апреля 2015 г.)
(отчет)
Тридцать третья научно-практическая конференция
(20 - 27 мая 2015 г.)
(отчет)
Тридцать четвертая научно-практическая конференция
(13 - 17 октября 2015 г.)
(отчет)
Тридцать пятая научно-практическая конференция
(24 - 27 ноября 2015 г.)
(отчет)
Тридцать шестая научно-практическая конференция
(29 декабря 2015 - 5 января 2016 г.)
(отчет)
Тридцать седьмая научно-практическая конференция
(19 - 22 апреля 2016 г.)
(отчет)
Тридцать восьмая научно-практическая конференция
(23 - 25 мая 2016 г.)
(отчет)

На главную | Объявления | Отчеты предыдущих конференций | История Украины | Контакты

Copyright © Zinet.info. Разработка и поддержка сайта - Студия веб-дизайна Zinet.info