zinet home
home home
home ИНТЕЛЛЕКТ-ПОРТАЛ
home Стартовал прием материалов в сборник XХХIX-й научной конференции. Требования к публикациям - в разделе "Объявления".

На главную | Объявления | Отчеты предыдущих конференций | История Украины | Контакты

РЕСУРСЫ ПОРТАЛА:

Тридцать восьмая научно-практическая конференция
(23 - 28 мая 2016 г.)


Тридцать седьмая научно-практическая конференция
(19 - 22 апреля 2016 г.)


Тридцать шестая научно-практическая конференция
(29 декабря 2015 - 5 января 2016 г.)


Тридцать пятая научно-практическая конференция
(24-27 ноября 2015 г.)


Тридцать четвертая научно-практическая конференция
(13-17 октября 2015 г.)


Тридцать третья научно-практическая конференция
(20-27 мая 2015 г.)


Тридцать вторая научно-практическая конференция
(2-7 апреля 2015 г.)


Тридцать первая научно-практическая конференция
(25 февраля - 1 марта 2015 г.)


Тридцатая научно-практическая конференция
(19-25 января 2015 г.)


Двадцать девятая международная научно-практическая конференция
(19-25 ноября 2014 г.)


Двадцать восьмая международная научно-практическая конференция
(08-13 октября 2014 г.)


Двадцать седьмая научно-практическая конференция
(20-25 мая 2014 г.)


Двадцать шестая научно-практическая конференция
(7-11 апреля 2014 г.)


Двадцать пятая юбилейная научно-практическая конференция
(3-7 марта 2014 г.)


Двадцать четвертая научно-практическая конференция
(20-25 января 2014 г.)


Двадцать третья научно-практическая конференция
(10-15 декабя 2013 г.)


Двадцать вторая научно-практическая конференция
(4-9 ноябя 2013 г.)


Первая международная научно-практическая конференция
(14-18 мая 2013 г.)


Двадцать первая научно-практическая конференция
(14-18 мая 2013 г.)


Двадцатая научно-практическая конференция
(20-28 апреля 2013 г.)


Девятнадцатая научно-практическая конференция
(26 февряля - 3 марта 2013 г.)


Восемнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 декабря 2012 г.)


Семнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 октября 2012 г.)


Шестнадцатая научно-практическая конференция
(09-14 апреля 2012 г.)


Пятнадцатая научно-практическая конференция
(01 - 07 марта 2012 г.)


Четырнадцатая научно-практическая конференция
(12-20 декабря 2011 г.)


Тринадцатая научно-практическая конференция
(28 октября - 09 ноября 2011 г.)


Двенадцатая научно-практическая конференция
(28 мая - 06 июня 2011 г.)


Одинадцатая научно-практическая конференция
(26 апреля - 04 мая 2011 г.)


Десятая научно-практическая конференция
(15-23 марта 2011 г.)


Девятая научно-практическая конференция
(27-31 декабря 2010 г.)


Восьмая научно-практическая конференция
(05-12 декабря 2010 г.)


Седьмая научно-практическая конференция
(28 мая - 7 июня 2010 г.)


Шестая научно-практическая конференция
(1-15 апреля 2010 г.)


Пятая научно-практическая конференция
(20-27 мая 2009 г.)


Четвертая научно-практическая конференция
(10-17 апреля 2009 г.)


Третья научно-практическая конференция
(20-27 декабря 2008 г.)


Вторая научно-практическая конференция
(1-7 ноября 2008 г.)


Первая научно-практическая конференция
(10-15 мая 2008 г.)



НАШИ ПАРТНЕРЫ:

Студия веб-дизайна www.zinet.info



Студия ландшафтного дизайна Флора-МК


Уникальное предложение!



Сайт-визитка - теперь
всего за 200 грн!

подробнее>>>



ФОРМУВАННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ БАЗИ АЗЕРБАЙДЖАНСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ПАРТНЕРСТВА: ПЕРШІ КРОКИ

 

Адигьозалов Т.А.

Україна, м. Київ, Інститут міжнародних відносин

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 

Аbstract: after the end of the Cold War, Republic of Azerbaijan sought to further maximize benefit from the traditional partnership relations with Ukraine, and firstly to elaborate the documentary basis for its.

Кeywords: diplomacy, international relations, strategic partnership, treaty.

 

Азербайджанська Республіка на пострадянському просторі, з огляду на її геополітичне розташування на стикові Східної Європи, Центральної Азії й Середнього Сходу, багаті природні ресурси країни, зокрема, значні промислові запаси нафти й природного газу, масштабну перспективу розроблення родовищ енергоносіїв і подальшого їхнього транспортування до країн Європейського Союзу, а також компліментарний характер економічних інтересів Баку й Києва, є надзвичайно вигідним і привабливим партнером України на Південному Кавказі.

Налагодження й усебічний розвиток комплексного азербайджансько-українського партнерства дозволяє, принаймні частково, вирішити одну з найгостріших проблем української зовнішньої (та й внутрішньої) політики – залежності від імпорту російських енергоносіїв. Водночас формування політичної вісі „Баку – Київ”, безумовно, сприятиме оптимізації силового балансу всередині СНД, створенню системи стримувань і противаг надмірному кремлівському впливові, обмеженню його прийнятними цивілізованими рамками. Нарешті, азербайджансько-українське стратегічне партнерство, в разі залучення до нього Грузії, забезпечило б зменшення рівня конфліктогенності в Каспійсько-Чорноморському регіоні.

Ще в першій половині 1990-х рр. азербайджансько-українські відносини розбудовувалися з позиції історичної дружби, формування якісно нових двосторонніх взаємин двох незалежних держав, перегляду старих і переходу до нових форм інтеграції в європейську і світову економічну систему. Цей процес ускладнювався економічною кризою початку 1990-х рр., фактичною відсутністю внутрішньополітичного консенсусу щодо пріоритетів зовнішньополітичної діяльності, жорстким протистоянням, етнічними конфліктами на території Азербайджану, воєнною інтервенцією зі сторони Вірменії, втратою Азербайджаном територіальної цілісності.

Протягом 1991–1999 pp. активно тривало вироблення кон­цепції зовнішньополітичного курсу незалежної України. На першому етапі її формування (1991–1994 pp.) в основу було покладено принцип балансу інтересів, але перевага надавалася швидкій інтеграції до європейських структур. З 1994 р. зовнішньополітична модель поведінки України полягала в балансуванні між Росією та Заходом. Була запроваджена інтеграція одночасно у двох протилежних напрямах: в євразійському (з Росією) і європейському та євроатлантичному. Таким чином, у другій половині 1990-х рр. Україна намагалась реалізувати стратегію багатовекторності зовнішньої політики. Геополітична дилема, проблема геополітичного вибору України перетворювалася із загальнотеоретичного, напівфілософського питання у визначальний чинник її історичного і політичного майбутнього. Зовнішньополітична активність України була обмежена необхідністю балансування між інтересами Росії та Заходу, що в багатьох випадках заводило політичні процеси в глухий кут [1].

З огляду на розташування України (між Європою та Азією, Північчю і Півднем) висновок щодо її стратегічних пріоритетів та напрямів зовнішньої політики – багатовекторність, що є історичною та геополітичною даністю, яку треба гармонійно та раціонально використовувати для здійснення національних інтересів в умовах глобалізації та регіоналізації багатомірного міжнародного комунікативного простору [2, с.9].

Протягом 2000-2004 рр. відбулася інтенсифікація євразійських інтеграційних процесів, а в 2005 р. Україна проголосила євроінтеграцію стрижневим вектором своєї зовнішньої політики.

Тим часом, на політичній арені Азербайджану в 1990-х рр. точилася боротьба між трьома блоками. Прихильники першого блоку (А. Ельчібей – Народний фронт Азербайджану) стояли на позиції повної державної незалежності республіки від Росії, не входження в СНД, орієнтації на США, Європу і Туреччину. Представники другого напряму (Г. Алієв, Г. Гасанов, Р. Гулієв) виступали за баланс традиційних інтересів Азербайджану, Росії й Заходу, членство в СНД, розвиток співробітництва з іншими країнами. Третій блок (А. Муталібов, С. Гусейнов, В. Гусейнов) виступали за максимально тісну інтеграцію з Росією. Правління кожної із сторін відобразилось на зовнішній політиці Азербайджану, переговорах, які продовжувалися чотири щодо розробки нафтових родовищ і маршрутів експорту нафти [3].

Азербайджан, який посідає вигідну геостратегічну позицію на стику Європи і Азії, зберігаючи у всіх областях суспільно-політичного і культурного життя властиві йому особливості, ввібрав у себе синтезовані цінності західної й ісламської цивілізацій, вибрав лінію інтеграції у світову спільноту. 2 березня 1992 р. Азербайджан був прийнятий в члени ООН. Через платформу ООН Азербайджан привернув увагу міжнародної громадськості до азербайджансько-вірменського конфлікту і перспектив мирного його врегулювання, використовуючи можливості ООН. А 30 січня 1992 р. Азербайджан став членом СБСЄ (з 1 січня 1995 р. - ОБСЄ) - першої європейської організації, куди вступила республіка. Тому Нагірно-Карабаський конфлікт з лютого 1992 р. став об’єктом уваги членів-держав цієї організації, а на саміті ОБСЄ в Ліссабоні в 1996 р. була прийнята Декларація „Модель загальної і всебічної безпеки в Європі в ХХІ ст.”. У Декларації названі виклики проти країн-членів і підкреслена важливість спільного співробітництва для їх усунення.

Другий період зовнішньої політики України (1994-2004 рр.) - час радикальних змін, які привели до макроекономічної стабілізації, реструктурування і відродження економіки, поліпшення умов життя людей. Азербайджан у цей час визначав стратегічні й тактичні завдання зовнішньої політики, контури взаємовідносин із зовнішнім світом, міжнародні пріоритети: завоювання підтримки міжнародної спільноти у вирішенні питань відновлення територіальної цілісності країни, вигнання окупантів, зміцнення державної незалежності і забезпечення її безпеки; розв’язати проблеми національної безпеки країни, яка в 1991-1993 рр. перетворилася для зовнішнього світу у полігон розвідки і шпигунств; привести в порядок відносини в провідними країнами – Росією й Іраном, а також зі США, які під впливом вірменського лоббі прийняли санкції проти Азербайджану (у порозумінні з Францією і Великою Британією).

Основним завданням гарантування національної безпеки Азербайджану було визначено вихід із конфлікту з Вірменією, розв’язання нагірно-карабаської проблеми, повернення втрачених земель, відновлення суверенних прав держави на всій території, забезпечення недоторканності її кордонів.

У євразійському просторі система відносин Азербайджану із СНД, на чолі з Росією, та з Організацією ісламського співробітництва на чолі з Іраном, з Об’єднанням тюркомовних держав під егідою Туреччини, окремо з Європейським Союзом, Китаєм, США та іншими країнами виявилася складною й суперечливою. Все це вимагає збалансованої регіональної політики безпеки й гарантування незалежності країни [4]. Зокрема, в кінці 1993 на початку 1994 рр. відбувся перелом у політиці Азербайджану з Іраном та Туреччиною. Взаємовідносини були переведені в цивілізовану взаємовигідну площину співробітництва. , а 4 травня 1994 р. Азербайджан підписав Рамковий документ програми Партнерство заради миру.

Ліквідувавши загрози політичної і економічної безпеки, країна сформувала курс на масштабні соціально-економічні реформи. Азербайджан підписав у вересні 1994 р. „Контракт віку” з міжнародними нафтовими компаніями. Ця подія відбулася через рік після початку президентства Гейдара Алієва, вона поклала початок входженню Азербайджану у світову економіку [5]. У цей час налагоджувалося співробітництво з міжнародними економічними і фінансовими організаціями, країна успішно реалізовувала в 1995-1999 рр. три програми, спрямовані на зміцнення макроекономічної стабільності, реструктурування економіки, підвищення життєвого рівня людей.

Концептуальні основи зовнішньої політики незалежного Азербайджану були відображені у прийнятій 12 листопада 1995 р. чинный Конституції, в статті 10 якої вказується, що Азербайджан будує свої відносини на основі принципів, які враховують міжнародні правові норми і інтереси країни.

Україна й Азербайджан у новому статусі самостійних і рівноправних країн проголосили курс на багатоваріантність міжнародних зв’язків на багатосторонній і двосторонній основі. Обидві країни належать до важливих зон впливу США, що розглядають Азербайджан ы Украъну як зону життєво вагомих інтересів. У контексті вирішення завдання транспортування вуглеводнів, убезпечення їх від будь-яких політичних несподіванок, тиску та ризику великих втрат, Україна виступає одним із можливих транзитерів, а розбудова відносин стратегічного партнерства з відповідними зобов’язаннями є запорукою успіху. Для України важливою є підтримка США для входження до Європейського Союзу з метою убезпечення від виникнення зовнішніх загроз.

Крім того, Україна є важливою чорноморською державою, південні кордони якої становлять частину південного узбережжя Європи, що тягнеться від Гібралтару до Кавказу. ОЧЕС здатна слугувати з’єднувальною ланкою між Євросоюзом та новими перспективними ринками Центральної Азії і Кавказу. Важлива складова ОЧЕСпоєднання ресурсного потенціалу країн басейну Каспійського моря з промисловим потенціалом країн Центральної та Східної Європи, економіка яких вже перейшла у фазу зростання і потребує нових перспективних ринків.

У цьому контексті проекти євроазійського транспортного коридору та мультимодального транзиту між Чорним і Балтійським морями, а також нафтового транзиту з Каспійського регіону через Україну до Європи слід розглядати як формування принципово нової геоекономічної реальності в цій частині Євразії. Азербайджан прагне забезпечити вихід каспійської нафти на європейські ринки і створити умови задля своєї майбутньої участі у європейських інтеграційних процесах.

Залученню країн Південного Кавказу до загальноєвропейських процесів сприяє поглиблення співробітництва в межах неформальної групи у складі Грузії, України, Азербайджану та Молдови – ГУАМ. Ця співпраця тим більш важлива, що наступною хвилею розширення НАТО та ЄС можуть бути охоплені і країни Чорноморського регіону [6]. Тому Україна, що розташована на геополітичній осі Євразійського континенту, має потенційну можливість виконувати функції комунікаційної ланки між Європою й багатим на ресурси Кавказом.

Загальна спрямованість зовнішньої політики України і Азербайджанської Республіки визначається їхнім геополітичним положенням і проблемами гарантування національної безпеки. В геополітичному сенсі на відносини України з Азербайджанською Республікою впливають такі особливості: розташування України на геополітичній осі Євразійського континенту, що поєднує Європу та Азію; потенційна можливість виконувати функцію комунікаційної ланки між розвинутим регіоном ЄС і багатими на ресурси районами Близького і Середнього Сходу, Кавказу, Центральної Азії; розташування України між євроатлантичною зоною інтеграції й Росією та інтеграційними об'єднаннями на пострадянському просторі, що впливає на відносини України з такими організаціями як СНД, НАТО, Ташкентський пакт, ШОС, ЄврАзЕС.

Обидві країни з перших днів незалежності орієнтувалися на розбудову відносин з усіма державами світу на основі принципів, які враховують міжнародні правові норми та інтереси країни. Для Азербайджану й України характерна багатовекторна політика: прагнення підтримувати відносини з різними центрами сили на євразійському просторі. Обидві держави не сприйняли пострадянську інтеграцію: перевагу надавали двостороннім відносинам в рамках СНД, не підписали Договір про колективну безпеку (Ташкентський пакт), відмовилися від приєднання до ЄЕП [7, с. 126].

До факторів, які визначають спільність інтересів Азербайджану й України, належать: формування ефективної транзитно-транспортної системи, прагнення спільно розв’язувати проблеми безпеки (воєнно-технічного співробітництва, боротьба з міжнародною злочинністю, тероризмом), співробітництво з європейськими і євроатлантичними структурами [8].
До чинників, які гальмують азербайджансько-українські партнерські відносини, належить політика Росії, що спрямовує зусилля на збереження позицій в транзиті енергоресурсів з каспійського регіону, на зниження рівня співробітництва з євроатлантичними структурами. Азербайджан, на нашу думку, не готовий пожертвувати своїми інтересами підтримки відносин з Росією на користь співробітництва з Україною. 

До того ж Росія докладає зусиль щодо консолідації діаспор, завдяки чому зростає їхня спроможність до відстоювання політичними засобами власних інтересів в країнах на пострадянському просторі. Російська влада розширює співробітництво з політичною та бізнесовою національними елітами з метою коригування зовнішньополітичного курсу в пострадянських країнах та впливу на їхні внутрішньополітичні процеси.

Тому Україна мусить адекватно реагувати на азербайджанську політику щодо свого основного конкурента в регіоні – Росії, розробляти стратегії, за якими передбачаються заходи елімінації небажаних для України наслідків та впливів. У цьому контексті особливого значення набуває розвиток відносин у межах ГУАМ, створення зони вільної торгівлі, що є вирішальним для збереження Україною важелів економічного і політичного впливу на загальну ситуацію в СНД і на Південному Кавказі зокрема.

У діяльності ГУАМ Україна має власну сферу інтересів, пов’язану з транспортуванням енергоносіїв і розбудовою Транскавказького транспортного коридору, підтриманням безпеки, розширенням ринків збуту своєї продукції та диверсифікацією шляхів доставки товарів. Україна претендує на роль регіонального лідера. Учасники об’єднання покладають на Україну надії як на гаранта стабільності в конфліктних регіонах СНД.

Таким чином, Азербайджанська Республіка посідає важливе місце у зовнішній політиці України, що зумовлено, у першу чергу, широкими можливостями в налагодженні взаємовигідного економічного, політичного та культурного співробітництва. Геополітичне розташування обох країн визначає наявність спільних інтересів щодо інтеграції в європейські структури та регіонального співробітництва. З самого початку, коли конституювалися незалежні держави Україна і Азербайджан, вони стали надійними стратегічними партнерами. Партнерство базувалося на взаємовигідному політико-економічному співробітництві.

Конструктивне співробітництво України і Азербайджану обумовлене спільністю процесів на пострадянському просторі, збігом стратегічних інтересів: і Україна, і Азербайджан проголосили європейську інтеграцію пріоритетним напрямом своєї зовнішньої політики. У своєму партнерстві вони від початку передбачали можливість спільного протистояння загрозі відновлення залежності від Росії й тому координували свої дії в рамках СНД. Паралельно обидві держави у зовнішніх відносинах стоять на позиції розвитку взаємовигідного торгово-економічного співробітництва між державами-учасницями СНД, яке відповідає корінним національним інтересам народів держав і служить справі миру та безпеки. Україна підтримує мирне врегулювання карабаського конфлікту в рамках територіальної цілісності Азербайджану.

Розвиток українсько-азербайджанських дипломатичних відносин характеризувався створенням договірно-правової основи для подальшого співробітництва. На перших порах двосторонні відносини регулювалися Договором про дружбу і співробітництво між Україною й Азербайджанською Республікою, підписаному 11 грудня 1992 р. під час офіційного візиту в Київ президента Азербайджану Абульфаза Ельчібея та угодами [9].

У ньому було зазначено, що договірні сторони прагнуть надати своїм відносинам нову якість і зміцнити правову основу співробітництва між двома державами відповідно до позитивних тенденцій в міжнародному житті. Сторони пріоритетними вважали напрями співробітництва у зміцненні миру, забезпеченні стабільності й безпеки у глобальному і регіональному масштабі; захисті прав людини; розширенні й розвитку торговельно-економічних відносин на взаємовигідній, стабільній і збалансованій основі; у вантажних та пасажирських перевезеннях через власні порти, залізничну і автомобільну мережу та трубопроводи; в галузі освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього середовища, техніки; у заходах по боротьбі з правопорушеннями. Верховна Рада України ратифікувала цей документ постановою від 9 квітня 1993 р. Азербайджанська сторона зволікала з рішенням. Обмін ратифікаційними грамотами щодо Договору відбувся тільки 25 січня 1995 р.

Свого часу для республік СРСР існував глибокий розподіл праці, а економіка Радянського Союзу внаслідок забезпеченості природними ресурсами була замкнутою по відношенню до світового ринку [10, с.351-352]. Перехід підприємств на повний господарський розрахунок і самофінансування, поступове запровадження в СРСР принципів ринкового господарювання здійснювалося на основі Закону СРСР „Про державні підприємства (об’єднання)”. Але радикальні зміни, що відбулися в економіці України та Азербайджанської Республіки після проголошення незалежності, становлення ринкових механізмів супроводжувалися ослабленням господарських і коопераційних зв’язків, значним падінням обсягів виробництва і скороченням взаємного товарообігу.

В умовах порушення раніше сформованих коопераційних зв’язків, погіршення фінансового становища підприємств, недосконалості системи взаєморозрахунків, несиметричності систем оподатковування погіршилася і структура товарообігу. На кінець 1991 р. колишні радянські республіки опинилися на межі фінансової кризи. З січня наступного року розпочалися ліберальні реформи: демонтовано залишки командного управління економікою, включаючи централізований розподіл ресурсів, знято обмеження з приватної діяльності, ліквідовано державну монополію на зовнішньоекономічні зв’язки, введено внутрішню конвертованість грошової одиниці, оголошено курс на формування сприятливого клімату для іноземних інвесторів.

У цей час внутрішнє законодавство України та Азербайджану формувалось у напрямку демонтажу державної власності та командно-адміністративної системи і становлення ринкової економіки. У процесі формування правового поля у галузі зовнішньоекономічних відносин Україна керувалася принципами, закріпленими в Декларації про державний суверенітет (16 липня 1990 р.) та Конституції (28 червня 1990 р). Особливості організації економічного життя були закріплені в „Основах національної економічної політики України” (24 березня 1992 р.).

Розвиток внутрішнього законодавства України, як і Азербайджану, пройшов два етапи. На першому (1990-і рр.) відбувалося становлення економічної системи в Україні: прийнято Закон „Про економічну самостійність Української РСР”, який передбачав формування банківської, цінової, фінансової, митної, податкової систем, державного бюджету та введення грошової одиниці. Закон заклав основи збалансованості зовнішньоекономічних зв’язків.

У визначенні пріоритетів економічних реформ важливу роль відіграли „Основи національної економічної політики України” (24 березня 1992 р.), якими передбачалось створення митного кордону, системи регулювання експорту й імпорту капіталів, робочої сили, товарів тощо; реформування грошово-кредитної та банківської систем, ціноутворення, децентралізація товарного обігу, приватизація та кооперація підприємств, земельна реформа. На другому етапі (2000-і рр.) після змін в економіці відбувається процес розвитку ринкової економічної системи.

Азербайджан у перші роки незалежності переживав період політичної нестабільності, її посилював збройний конфлікт із Вірменією через Нагірний Карабах. Але неоліберальні реформи 1993 2005 рр., підписання закордонних контрактів вивели країну з кризи. Важливу частину національного доходу і основну частину економічного потенціалу Азербайджану складає нафта. Азербайджан ставить основним завданням раціонально використати передові західні технології та інвестиційні можливості для видобутку вуглеводнів, експорту їх безпечними шляхами на світові ринки, одержаними від продажу доходами розвивати інші галузі економіки, ненафтового сектору, забезпечити благополуччя народу, завоювати місце на світовому нафтовому ринку.

„Контракт століття”, підписаний 20 вересня 1994 р. на 30 років, став вирішальним етапом у нафтовій промисловості Азербайджану. Уряд Азербайджану передавав на цей час концесії на експлуатацію трьох родовищ: Азері, Чираг і глибоководної частини Гюнешлі – спеціально створеному консорціуму „Азербайджанська міжнародна операційна компанія” (АМОК). У сумі Азербайджан мав одержувати прибутку 80 % з видобутку нафти АМОК, а російський „Лукойл” – 10 %. Азербайджан був змушений співпрацювати з Росією, особливо з розвитку нафтогазового сектору. Тому Г. Алієв зайняв виважену позицію, вважаючи, що суперництво між Баку і Москвою може мати обмежений, а не тотальний характер.

Восени 1995 р. було вирішене питання про маршрут транспортування ранньої нафти: північний (з виходом в Новоросійськ) і західний (з виходом в Поті). Експорт великої нафти планувався через Туреччину. 1 серпня 1997 р. у Білому домі під час офіційного візиту Г. Алієва в США було підписано чотири контракти між американськими компаніями „Шеврон”, „Екссон”, „Побіл”, „АМОКО” і Азербайджанською державною нафтовою компанією. Після підписання контрактів Г. Алієв оцінив ці документи так: „Ми усвідомлюємо, що приплив зарубіжних інвестицій в Азербайджан, інтеграція нашої економіки у світову… служать прекрасному майбутньому азербайджанського народу” [11, с. 296].

З 1997 р. нафта з родовища „Чираг” пішла нафтопроводом Баку – Новоросійськ, побудованому на основі договору між Азербайджаном і РФ, з 1999 р. – нафтопроводом Баку – Супса, в перспективі був нафтопровід Баку – Тбілісі – Джейхан. За словами Г. Алієва, це було основою для співробітництва Грузії, Азербайджану, України із країнами Заходу, Європи, Євросоюзом, США.

У 2005 р. був підписаний указ про деномінацію маната, у резерві накопичилось близько 2 млрд. дол. США; визначена стратегія акумулювання нафтових доходів в єдиному фонді. Імідж „благополучної держави” створив умови для іноземного капіталу та інвестицій, розвитку ненафтового сектору із використанням можливостей зовнішнього світу, ефективного співробітництва з міжнародними фінансовими структурами і поступової ліквідації залежності від іноземного капіталу [12, с.294]. Лише протягом 14 років після підписання „Контракту століття” в азербайджанську економіку було вкладено більше 40 млрд. доларів США інвестицій. Зростання цін на енергоносії дозволило поліпшити ситуацію в бюджетній, податковій сферах.

Дефіцит енергоносіїв посилив український вектор зовнішньої політики в азійських і південно-кавказьких країнах, чільне місце серед яких посідає Азербайджан. Невідкладного вирішення потребували питання стабілізації видобутку і транспортування нафти і газу, взаємовигідної інтеграції у використанні сировинної бази, інвестиційного, науково-технічного співробітництва з розвитку нафтогазових галузей. У березні 1993 р. в м. Сургуті була підписана Угода про створення Міжурядової ради з нафти та газу між 12 колиш­німи республіками СРСР (крім Естонії, Латвії та Туркменістану). Головна мета Ради полягала у вирішенні правових, економічних і організаційних питань в галузі нафти і газу на основі угод, програм, інвестиційних і технічних протоколів, рішень. Угоду конкретизувала Програма першочергових дій між країнами-членами міжурядової ради з нафти і газу.

30 грудня 1993 р. у Києві було укладено угоду між Урядом України та Урядом Азербайджанської Республіки про торговельно-економічне співробітництво на 1994 р. Рішенням протоколу переговорів між урядовими делегаціями України і Азербайджанської Республіки було підписано додатки, в яких визначений обсяг взаємних поставок товарів, тобто угода наповнювалася конкретним змістом. Із переліку товарів можна зробити висновок, що в перші роки незалежності азербайджанську сторону найбільше цікавили українські продукти чорної металургії, хімічної, нафтохімічної, електротехнічної, станкобудівної, інструментальної, автомобільної, підшипникової, деревообробної та легкої промисловості, важкого, енергетичного, транспортного та сільськогосподарського машинобудування, хімічного і нафтохімічного обладнання, сільськогосподарських продуктів, товари народного вжитку. Україну насамперед цікавили продукти нафтопереробної промисловості (авіабензин, масла, дизпаливо, гас авіаційний, а також чорна і кольорова металургія).

Українські і азербайджанські господарюючі суб’єкти проявили взаємний інтерес до участі в акціонуванні підприємств, розташованих на територіях обох держав, і насамперед у таких галузях як енергетика, чорна і кольорова металургія, переробна галузь агропромислового комплексу, текстильна промисловість. Але через розходження в нормативно-правовій базі їхня участь у цьому процесі не одержала належного розвитку.

Потребували повного врегулювання та узгодження транзитні режими, система стягування місцевих податків, зборів і мит, співробітництво в сфері торгового судноплавства, повітряного сполучення, трубопровідного транспорту. У 1993 р. були укладені міжвідомчі угоди, які стосувалися взаємного визнання митних документів і митних забезпечень, митного оформлення транзитних вантажів і багажу громадян, співробітництва в боротьбі з контрабандою і порушенням митних правил, співробітництва у боротьбі з незаконним обігом наркотиків і психотропних речовин.

Другий етап створення правової основи двосторонніх відносин почався з підписання Договору про дружбу та співробітництво між Україною й Азербайджанською Республікою під час офіційного візиту Президента України Леоніда Кучми 27 – 28 липня 1995 р. в Баку і угод між Урядом України та Урядом Азербайджанської Республіки: про вільну торгівлю [13],  про торгово-економічне співробітництво на 1995 рік, про виробничу кооперацію [14]. Підписані документи розширювали правову базу економічних азербайджансько-українських відносин, зокрема, торговельно-економічних зв’язків.

Україна, яка залежить у своїх енергетичних потребах від Росії, в перші роки незалежності намагалася зміцнити відносини з альтернативними постачальниками нафти і газу. Для неї важливою була полiтична пiдтримка Азербайджаном українського варiанта транспортування каспiйської нафти за маршрутом Баку – Супса – Одеса – Броди. З точки зору реалізації згаданого проекту Азербайджан посів ключове місце, оскільки він є найбільшим експортером нафти на Кавказі та найзручнішим для України виходом до ресурсів Центральної Азії.

Важливим етапом у розвитку азербайджансько-українських економічних відносин стало підписання 24 – 25 березня 1997 р. главами держав Декларації про поглиблення відносин партнерства між Україною й Азербайджаном і Меморандуму про співробітництво в області нафтогазової промисловості. Крім цього було укладено ряд міжурядових угод: угоду про сприяння та взаємний захист інвестицій, про підготовку військових кадрів у військових навчальних закладах, про військово-технічне співробітництво, про науково-технічне співробітництво, про співробітництво в митних справах; ряд міжвідомчих угод: про співробітництво в галузі освіти, медицини та охорони здоров'я, культури, судової експертизи, у військовій галузі, про взаємний переказ і виплату пенсій, про співробітництво між торгово-промисловими палатами двох країн. Правового оформлення, згідно з укладеними угодами, набула сфера інвестування, науково-технічного, військово-технічного, гуманітарного співробітництва. Перспективним напрямом азербайджансько-українського партнерства визначено транспортування нафти і газу з Каспійського регіону через Україну на Захід, розвиток залізничних і автомобільних перевезень по євроазіатському транспортному коридору.

А в березні 2000 р. Україна і Азербайджан підписали ряд двосторонніх документів, зокрема, Договір про дружбу, співробітництво та партнерство [15], довгостроковий Договір про економічне співробітництво на 2000 – 2009 роки [16] та Міждержавну програму економічного співробітництва [17]. Остання включала в себе розробку родовищ нафти і газу, а також їх транспортування. У Міждержавній програмі економічного співробітництва на 2000 – 2009 роки передбачалося налагодження та зміцнення зв’язків між виробничими суб’єктами, підготовка та здійснення спільних проектів з економічного співробітництва, надання допомоги в розвитку виробничих кооперацій, створення вигідних умов для участі в двосторонніх інвестиційних проектах.

Таким чином, азербайджансько-українське партнерство протягом першого десятиліття після розпаду СРСР характеризувалися стабільністю та активним розвитком. Це було зумовлено спільними інтересами розширення шляхів постачання вуглеводневих енергоресурсів на європейський ринок. Плідна взаємодія у ключових сферах – транспортній та енергетичній – створювало об’єктивні передумови для розширення спектру взаємовигідної співпраці обох країн.

Україна володіє унікальною реально функціонуючою газотранспортною інфраструктурою (друга за потужністю після російської в Європі). Геополітичні переваги роблять територію України потенційно привабливою для транспортування енергоносіїв з основних регіонів-експортерів. Тому Європейський Союз об’єктивно зацікавлений в інтеграції України до єдиного енергетичного ринку Європейського Союзу. Україна має вигідне географічне та геополітичне становище, надлишкові потужності для транспортування газу та нафти, розвинуту інфраструктуру енергетики, високопрофесійний кадровий потенціал, зацікавлена у тісній співпраці з Євросоюзом та країнами Чорноморсько-Каспійського регіону щодо розвитку енергозабезпечення та розвитку транспортних комунікацій, зокрема, енерготранспортних. Україна має досить потужні та розвинені енерготранспортні мережі, поєднані з транспортними мережами ЄС і країн пострадянського простору, що дозволяє їй брати участь у формуванні Європейської енергетичної політики та спільного енергетичного ринку, відігравати важливу роль в енергетичній співпраці країн СНД і ЄС. На важливості співпраці з Україною в енергетичній сфері наголошується у документах ЄС.

Тому напрацьована азербайджансько-українська двостороння договірно-правова база спирається на принципово нові основи, загальновизнані правові механізми. Це створює ефективні правові, економічні передумови для подальшого розвитку торговельно-економічного і науково-технічного співробітництва між субєктами господарської діяльності на принципах ринкової економіки обох країн.

 

Список джерел:

1.     Гончаренко О. М. Геополітична дилема України / О.М. Гончаренко // Економічний часопис. – 1997. – № 9. – С. 3-10.

2.     Зовнішня політика України2007: стратегічні оцінки, прогнози та пріоритети / За ред. Г. М. Перепелиці. – К.: ВД Стилос, 2008. – 312 с.

3.     Шорохов В. Энергоресурсы Азербайджана: политическая стабильность и региональные отношения [Электронный ресурс] / В. Шорохов.Режим доступа: http://poli.vub.ac.be/publi/crs/caucasus/shorokhov.htm.

4.     Гасанов А. Современные международные отношения и внешняя политика Азербайджана: учебн. для студ. высш. уч. завед. / А. Гасанов. – Баку: Азербайджан, 2007. – 294 c.

5.     Гараев С. «Контракт века» стал политическим и экономическим прорывом Азербайджана в ХХІ век / Сиявуш Гараев // Вышка. – 2006, 20 сентября.

6.     Горбулін В. П. Інтеграційні процеси та розвиток країн Центральної і Східної Європи [Електронний ресурс] / Володимир Павлович Горбулін. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/book/journal/geopol.htm.

7.     Кочубей Ю. Н. Украина – Азербайджан: Геополитическое положение и внешняя политика / Юрий Николевич Кочубей // Азербайджан – Україна: перспективи розвитку стратегічного партнерства: матер. Міжнар. наук.-практ. конф. – Х.: Форт, 2003. – С. 125-126.

8.     Майоров М. Перспективи України в геополітичній системі Європи: ГУ(У)АМ – Mitteleuropa [Електронний ресурс] / М. Майоров // Чорноморська безпека. – 2005. – №1. – Режим доступу: http://nomos. com.ua/ content/view /59/ 77/

9.     Угода між Урядом України та Урядом Республіки Азербайджан про торговельно-економічне співробітництво на 1993 рік // Зібрання чинних міжнародних договорів України: Офіційне видання / За заг. ред. К. І. Грищенка. – Том 2. – Книга 2: серпеньгрудень 1992 р. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – С.137-138.

10.  Борисенко З.М. Основи конкурентної політики / З.М. Борисенко. – К.: Таксон, 2004. – 704 с.

11.  Андриянов В., Мираламов Г. Гейдар Алиев. (Жизнь замеч. людей: Сер. Біогр..; Вып. 932) / Виктор Андриянов, Гусейнбала Мираламов. – М.: Молодая гвардия, 2005. – 447 с.

12.  Гасанов А. Современные междунарожные отношения и внешняя политика Азербайджана / Али Гасанов. – Баку: «Serq- Qerb», 2007. – 752 с.

13.  Угода між Урядом України та Урядом Азербайджанської Республіки про вільну торгівлю // Зібрання чинних міжнародних договорів України: Офіційне видання / За заг. ред. Б. І. Тарасюка. – Том 6, книга 2: липень - грудень 1996 р. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. - С.153-157.

14.  Угода між Урядом України та Урядом Азербайджанської Республіки про виробничу кооперацію // Зібрання чинних міжнародних договорів України: Офіційне видання / За заг. ред. Б. І. Тарасюка. – Том 6, книга 2: липень – грудень 1996 р. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. – С. 660-663.

15.  Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Азербайджанською Республікою [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uazakon.com/document/spart46/inx46388.htm.

16.  Договір між Україною та Азербайджанською Республікою про економічне співробітництво на 2000 – 2009 роки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1079.1566.2&nobreak=1.

17.  Програма довгострокового економічного співробітництва між Україною та Азербайджанською Республікою на 2000 – 2009 роки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.na.



Первая научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(10-15 мая 2008 г.)


(отчет)
Вторая научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(1-7 ноября 2008 г.)
(отчет)
Третья научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(20-27 декабря 2008 г.)
(отчет)
Четвертая научно-практическая конференция
(10-17 апреля 2009 г.)
(отчет)
Пятая научно-практическая конференция
(20-27 мая 2009 г.)
(отчет)
Шестая научно-практическая конференция
(1-15 апреля 2010 г.)
(отчет)
Седьмая научно-практическая конференция
(28 мая - 7 июня 2010 г.)
(отчет)
Восьмая научно-практическая конференция
(05-12 декабря 2010 г.)
(отчет)
Девятая научно-практическая конференция
(27-31 декабря 2010 г.)
(отчет)
Десятая научно-практическая конференция
(15-23 марта 2011 г.)
(отчет)
Одинадцатая научно-практическая конференция
(26 апреля 04 мая 2011 г.)
(отчет)
Двенадцатая научно-практическая конференция
(28 мая - 06 июня 2011 г.)
(отчет)
Тринадцатая научно-практическая конференция
(28 октября - 09 ноября 2011 г.)
(отчет)
Четырнадцатая научно-практическая конференция
(12-20 декабря 2011 г.)
(отчет)
Пятнадцатая научно-практическая конференция
(01-07 марта 2012 г.)
(отчет)
Шестнадцатая научно-практическая конференция
(09-14 апреля 2012 г.)
(отчет)
Семнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 октября 2012 г.)
(отчет)
Восемнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 декабря 2012 г.)
(отчет)
Девятнадцатая научно-практическая конференция
(26 февраля - 3 марта 2013 г.)
(отчет)
Двадцатая научно-практическая конференция
(20-28 апреля 2013 г.)
(отчет)
Двадцать первая научно-практическая конференция
(13-18 мая 2013 г.)
(отчет)
Первая международная научно-практическая конференция
"Перспективные направления отечественной науки - ХХI век"
(13-18 мая 2013 г.)
(отчет)
Двадцать вторая научно-практическая конференция
(4-9 ноября 2013 г.)
(отчет)
Двадцать третья научно-практическая конференция
(10-15 декабря 2013 г.)
(отчет)
Двадцать четвертая научно-практическая конференция
(20-25 января 2014 г.)
(отчет)
Двадцать пятая юбилейная научно-практическая конференция
(3-7 марта 2014 г.)
(отчет)
Двадцать шестая научно-практическая конференция
(7-11 апреля 2014 г.)
(отчет)
Двадцать седьмая научно-практическая конференция
(20-25 мая 2014 г.)
(отчет)
Двадцать восьмая научно-практическая конференция
(08-13 октября 2014 г.)
(отчет)
Двадцать девятая научно-практическая конференция"
(19-25 ноября 2014 г.)
(отчет)
Тридцатая научно-практическая конференция
(19-25 января 2015 г.)
(отчет)
Тридцать первая научно-практическая конференция
(25 февраля - 1 марта 2015 г.)
(отчет)
Тридцать вторая научно-практическая конференция
(2 - 7 апреля 2015 г.)
(отчет)
Тридцать третья научно-практическая конференция
(20 - 27 мая 2015 г.)
(отчет)
Тридцать четвертая научно-практическая конференция
(13 - 17 октября 2015 г.)
(отчет)
Тридцать пятая научно-практическая конференция
(24 - 27 ноября 2015 г.)
(отчет)
Тридцать шестая научно-практическая конференция
(29 декабря 2015 - 5 января 2016 г.)
(отчет)
Тридцать седьмая научно-практическая конференция
(19 - 22 апреля 2016 г.)
(отчет)
Тридцать восьмая научно-практическая конференция
(23 - 25 мая 2016 г.)
(отчет)

На главную | Объявления | Отчеты предыдущих конференций | История Украины | Контакты

Copyright © Zinet.info. Разработка и поддержка сайта - Студия веб-дизайна Zinet.info