zinet home
home home
home ИНТЕЛЛЕКТ-ПОРТАЛ
home Стартовал прием материалов в сборник XХХIX-й научной конференции. Требования к публикациям - в разделе "Объявления".

На главную | Объявления | Отчеты предыдущих конференций | История Украины | Контакты

РЕСУРСЫ ПОРТАЛА:

Тридцать восьмая научно-практическая конференция
(23 - 28 мая 2016 г.)


Тридцать седьмая научно-практическая конференция
(19 - 22 апреля 2016 г.)


Тридцать шестая научно-практическая конференция
(29 декабря 2015 - 5 января 2016 г.)


Тридцать пятая научно-практическая конференция
(24-27 ноября 2015 г.)


Тридцать четвертая научно-практическая конференция
(13-17 октября 2015 г.)


Тридцать третья научно-практическая конференция
(20-27 мая 2015 г.)


Тридцать вторая научно-практическая конференция
(2-7 апреля 2015 г.)


Тридцать первая научно-практическая конференция
(25 февраля - 1 марта 2015 г.)


Тридцатая научно-практическая конференция
(19-25 января 2015 г.)


Двадцать девятая международная научно-практическая конференция
(19-25 ноября 2014 г.)


Двадцать восьмая международная научно-практическая конференция
(08-13 октября 2014 г.)


Двадцать седьмая научно-практическая конференция
(20-25 мая 2014 г.)


Двадцать шестая научно-практическая конференция
(7-11 апреля 2014 г.)


Двадцать пятая юбилейная научно-практическая конференция
(3-7 марта 2014 г.)


Двадцать четвертая научно-практическая конференция
(20-25 января 2014 г.)


Двадцать третья научно-практическая конференция
(10-15 декабя 2013 г.)


Двадцать вторая научно-практическая конференция
(4-9 ноябя 2013 г.)


Первая международная научно-практическая конференция
(14-18 мая 2013 г.)


Двадцать первая научно-практическая конференция
(14-18 мая 2013 г.)


Двадцатая научно-практическая конференция
(20-28 апреля 2013 г.)


Девятнадцатая научно-практическая конференция
(26 февряля - 3 марта 2013 г.)


Восемнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 декабря 2012 г.)


Семнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 октября 2012 г.)


Шестнадцатая научно-практическая конференция
(09-14 апреля 2012 г.)


Пятнадцатая научно-практическая конференция
(01 - 07 марта 2012 г.)


Четырнадцатая научно-практическая конференция
(12-20 декабря 2011 г.)


Тринадцатая научно-практическая конференция
(28 октября - 09 ноября 2011 г.)


Двенадцатая научно-практическая конференция
(28 мая - 06 июня 2011 г.)


Одинадцатая научно-практическая конференция
(26 апреля - 04 мая 2011 г.)


Десятая научно-практическая конференция
(15-23 марта 2011 г.)


Девятая научно-практическая конференция
(27-31 декабря 2010 г.)


Восьмая научно-практическая конференция
(05-12 декабря 2010 г.)


Седьмая научно-практическая конференция
(28 мая - 7 июня 2010 г.)


Шестая научно-практическая конференция
(1-15 апреля 2010 г.)


Пятая научно-практическая конференция
(20-27 мая 2009 г.)


Четвертая научно-практическая конференция
(10-17 апреля 2009 г.)


Третья научно-практическая конференция
(20-27 декабря 2008 г.)


Вторая научно-практическая конференция
(1-7 ноября 2008 г.)


Первая научно-практическая конференция
(10-15 мая 2008 г.)



НАШИ ПАРТНЕРЫ:

Студия веб-дизайна www.zinet.info



Студия ландшафтного дизайна Флора-МК


Уникальное предложение!



Сайт-визитка - теперь
всего за 200 грн!

подробнее>>>



сучасний стан ринку праці в україні та постіндустріальні мегатренди його якісної трансформації

 

Сотнікова О.В.

Україна, м. Київ,

Інститут підготовки кадрів Державної служби зайнятості

 

Аннотация. Осуществлена комплексная оценка современного состояния рынка труда в Украине. Выявлены основные отличия его функционирования сравнительно с мировыми тенденциями. Охарактеризованы ключевые проблемы формирования инновационного типа занятости на ближайшую перспективу. Определены институциональные предпосылки качественной трансформации отечественного рынка труда на инновационной основе.

Ключевые слова: гуманизация труда и социально-трудовых отношений, инновационная модель развития экономики, человеческий капитал, социальный капитал, рынок труда, конъюнктурные дисбалансы, профессионально-квалификационный разрыв, инновационный тип занятости.

 

Summary. Comprehensive assessment of the current state of the labor market in Ukraine is implemented. The main inconsistencies of its functioning with international trends are identified. The key issues of the formation of innovative type of employment in the near future are characterized. The institutional preconditions of qualitative transformation of the domestic labor market on the basis of innovation are defined.

Key words: humanization of labor and labor relations, innovative model of economic development, human capital, labor market, conjuncture imbalances, skill mismatches, innovative employment.

 

Постановка проблеми. Об’єктивні закономірності й тенденції розвитку постіндустріального суспільства фокусуються в парадигмі гуманізації економіки, яка поступово витісняє традиційну для індустріалізму філософію “корпоративного егоїзму”. Як багатокомпонентний процес, спрямований в першу чергу на створення умов для самореалізації, гармонійного професійного, творчого, загальнокультурного розвитку особистості, економічна гуманізація позначається передусім на соціально-трудових відносинах і проявляється в гуманізації праці.

Гуманізація праці являє собою одну з найактуальніших проблем сучасності, пов’язаних з вирішенням таких завдань, як: усунення тяжких, беззмістовних, рутинних трудових операцій, інтелектуалізацію праці та зростання її творчого характеру (технологічне вивільнення); підвищення об’єктивації (справедливості і моральності) трудових відносин; розширення економічної й інтелектуальної свободи; скасування пригнічення людини (соціальне вивільнення); покращення естетичних характеристик змісту трудового процесу та результатів (продукту), обмеження екологічної шкідливості виробництва [1].

Подібна трансформація праці й соціально-трудових відносин обумовлена необхідністю формування якісно нового типу людського й соціального капіталу, здатного підтримувати безперервність інноваційного процесу. В постіндустріальній економіці технологічні, продуктові, організаційні інновації виступають похідними від когнітивних інновацій, пов’язаних із розширеним відтворенням новітніх знань та позиціонуванням інтелектуального капіталу як критичного фактора сучасного виробництва [2]. В свою чергу, ефективне використання людського чинника в умовах інноваційної трансформації господарської системи потребує постійного моніторингу ринку праці з метою забезпечення раціонального використання людського потенціалу та виявлення відповідності поточного стану соціально-трудових відносин вимогам постіндустріального суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретико-методологічні дискусії, аналітичні дослідження й прикладні рекомендації, пов’язані з вивченням особливостей формування та функціонування ринку праці на засадах стратегії інноваційного розвитку є предметом наукового інтересу широкого кола вітчизняних та зарубіжних науковців і фахівців, які досліджують проблеми економіки праці, соціальної політики і людського розвитку: Е.М. Лібанової [5], А.М. Колота, О.А. Грішнової, О.О. Герасименко [11], В.Л. Міненка [6], В.В. Онікієнка [8], Л.М. Ємельяненко, Л.Г. Ткаченка [9], І.Л. Петрової, В.В. Близнюк, Г.Т. Кулікова [12], Ю.Б. Чернявської [13], А. Бассаніні, Е. Ернста [15], Д. Ейсмоглу [14], Дж. Мінцера [18] та ін. Окрім того, переваги використання технологічного прогресу та інновацій для врегулювання проблемних питань зайнятості активно обговорюються на наднаціональному рівні країн Європейського Союзу [16, с. 78-83.; 17].

На сьогоднішній день перед кожною державою постає актуальне питання про співвідношення закономірностей формування соціально-економічних структур в рамках її національної економіки з глобальними процесами світової економіки. В іншому випадку країна ризикує опинитися на периферії єдиного світового господарства з регресивними процесами в соціально-економічному житті суспільства. Тому дослідження особливостей розвитку національного ринку праці в контексті загальносвітових тенденцій набуває важливого значення.

Постановка завдання. Метою даного дослідження є виявлення потенційних можливостей якісної трансформації ринку праці в Україні в руслі глобальних тенденцій постіндустріального суспільства.

Для досягнення цієї мети необхідно вирішити наступні завдання:

·         провести комплексну оцінку сучасного стану ринку праці в Україні на предмет відповідності тенденцій його розвитку світовим трендам;

·         охарактеризувати ключові проблеми формування інноваційного типу зайнятості на найближчу перспективу;

·         визначити інституційні передумови якісної трансформації вітчизняного ринку праці на інноваційній основі.

Виклад основного матеріалу дослідження. Межа ХХ-ХХІ століть ознаменувалась для світової цивілізації доволі складними процесами, викликаними принциповими змінами в соціальному, економічному, політичному середовищі країн світу в напрямку побудови в них економіки знань. Одним із проявів таких трансформацій стала зміна соціального базису провідних економічних систем на користь нової еліти, чия кваліфікація заснована на освіті та творчій активності, а не на володінні власністю, отриманою у спадок або за рахунок підприємницьких здібностей.

Постійне нарощування темпів надскладних науково-технічних новацій потребує посилення інтелектуального, професійного й організаційного потенціалу країни та його ефективної капіталізації шляхом удосконалення якісних характеристик ринку праці.

До загальновизнаних мегатрендів, що впливають на розвиток ринку праці та зайнятості, в постіндустріальній економіці відносять:

1) зростання сектора послуг відносно інших секторів економіки;

2) зміна характеру виробничої діяльності на користь наукоємних технологій, котрі витісняють трудоємні та капіталоємні способи виробництва;

3) посилення ролі знань як фактора виробництва.

За останні десятиліття сфера послуг завойовує все більш стабільні позиції в світовій економіці, що супроводжується відповідним зростанням частки зайнятих у сервісному секторі порівняно з промисловим виробництвом. В країнах ОЕСР цей показник становить нині в середньому 72,8 %, в країнах G7 – 76,7 %, його щорічний приріст дорівнює близько 1 %. Серед країн-лідерів можна назвати Нідерланди (86,6 % зайнятих), Ізраїль (81,7 % зайнятих), США (81,2 %), Великобританію (79,7 %), країни Скандинавії (рис. 1).

Подібна активізація зайнятості в сфері послуг розвинених країн почалась ще у 70-х – 80-х роках ХХ ст. під дією цілого ряду чинників, серед яких можна виділити: політику держави; тенденції підприємницької діяльності; розвиток інформаційних технологій; соціальні зміни; інтернаціоналізацію сфери послуг.

Політика держави мала позитивний вплив на розвиток сервісного сектору в частині лібералізації державного регулювання, приватизації сервісних організацій (транспортних, телекомунікаційних, страхових), зниження обмежень у внутрішній та зовнішній торгівлі послугами, посилення вимог законодавства щодо захисту споживачів та працівників, охорони оточуючого середовища.

Рис. 1. Показник частки зайнятого населення в секторі послуг в 2012 р.*

*побудовано на основі [19; 21]

 

До тенденцій підприємницької діяльності, значущих для зростання зайнятості в сфері послуг, відносяться: розширення сервісної діяльності промисловими підприємствами, розповсюдження франчайзингу, орієнтація організацій на підвищення якості послуг, фокусування уваги на запитах споживачів, посилення вимог при найманні персоналу.

Розвиток інформаційних технологій проявився в інтеграції комп’ютерних і телекомунікаційних технологій, інтенсифікації використання комп’ютерної техніки й Інтернету, виникненні нових й удосконаленні традиційних видів послуг.

Соціальні зміни, що сприяли нарощуванню сервісної зайнятості, полягали у зростанні доходів населення, трансформації стилю життя, підвищенні культурно-освітнього рівня та супроводжувались абсолютним і відносним збільшенням споживчих витрат на послуги.

Інтернаціоналізація сфери послуг знайшла відображення в активізації процесів злиття й поглинання на міжнародному рівні, виході організацій сфери послуг на нові ринки, виникненні значного числа інноваційних альянсів, розширенні діяльності транснаціональних сервісних компаній, збільшення числа зарубіжних поїздок споживачів послуг і т.п. [4, с.59].

В Україні показник зайнятості в сфері послуг тривалий час помітно відставав від рівня аналогічного показника більшості країн Західної Європи й США (рис. 2). Якщо протягом 1991-2000 рр. питома вага зайнятого в сервісній сфері населення становила в розвинених країнах понад 60 %, то у вітчизняній економіці даний показник коливався близько 14 %.

Рис. 2. Динаміка частки зайнятого населення в секторі послуг в країнах ОЕСР та Україні*

*побудовано на основі [20]

 

Починаючи з 2001 р. відбулось суттєве зростання пропозиції послуг, диференціація їх видів, удосконалення якості та, як наслідок, стрімке зростання частки зайнятого в цій сфері населення. В результаті, на кінець 2012 р. частка занятого населення України в сфері послуг становила 62,1 %, що перевищує показники Польщі (57 %), Словенії (60,8 %), Чехії (58,7 %), однак нижче середнього рівня країн ОЕСР (72,8 %).

Подібна активізація ролі сервісного сектора в українській економіці стала можливою завдяки впливу ряду чинників: приватизації, скасування монополії держави на певні види послуг, створення нормативно-правової бази підприємницької діяльності, лібералізації ціноутворення й зовнішньоекономічної діяльності, формування конкурентного середовища.

Хоча за абсолютними показниками частки працюючих в сфері послуг Україна поступово долає розрив з країнами-лідерами, внутрішньогалузева структура зайнятості суб’єктів господарювання, які працюють у сфері послуг, у вітчизняній економіці помітно відрізняється від США та країн Європи. Зокрема, в нашій державі найбільша кількість працівників зайнята на підприємствах торгівлі (44 %) (табл. 1), що більш, ніж удвічі перевищує середній показник розвинених держав.

 

Таблиця 1Структура зайнятості в сфері послуг в країнах світу та Україні*

Країни

Оптова та роздрібна торгівля

Транспорт, складське господарство, поштова та кур’єрська діяльність

Інформація та телекомунікації

Фінансова та страхова діяльність

Операції з нерухомим майном

Професійна, наукова та технічна діяльність

Діяльність у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування

Освіта

Охорона здоров’я та надання соціальної допомоги

Мистецтво, спорт, розваги та відпочинок

Австрія

21,2

7,4

3,1

4,5

1,8

13,7

7,6

9,6

14,4

5,9

Бельгія

16,7

8,0

3,2

4,3

0,7

4,8

11,2

12,3

15,8

4,9

Данія

20,2

7,0

4,7

4,4

1,7

6,3

5,1

10,7

22,0

5,9

Італія

16,0

7,1

4,2

4,3

0,5

5,1

7,7

10,4

11,0

16,8

Нідерланди

20,7

6,0

3,7

4,2

1,1

7,5

12,1

7,6

20,8

3,9

Німеччина

19,0

7,0

3,9

3,9

1,4

7,1

9,7

8,8

14,7

9,5

Норвегія

18,1

8,4

4,3

2,8

1,2

5,5

5,5

10,1

27,1

3,7

Словенія

20,9

8,8

4,2

4,7

0,9

8,9

8,3

12,5

10,2

4,4

США

17,5

4,3

3,6

4,9

1,2

13,8

6,8

11,5

14,3

7,5

Угорщина

22,2

10,6

3,9

4,1

1,3

4,9

6,3

14,1

11,6

5,5

Україна

44,0

18,8

4,8

5,5

4,9

6,1

5,5

0,6

2,2

0,9

Фінляндія

16,6

8,3

5,5

2,8

1,1

5,7

6,4

10,4

21,2

6,8

Франція

17,0

6,8

6,8

3,7

4,1

1,1

10,2

8,9

16,5

7,1

Чехія

23,7

11,1

4,2

2,9

2,1

6,7

4,9

11,0

11,0

4,0

*розраховано на основі [19; 21]

 

Помітно вищою, ніж у порівнюваних країнах, є в Україні частка зайнятих працівників у сфері транспорту, складського господарства, поштової та кур’єрської діяльності (18,8 %). Натомість значно нижча частка працівників зайнята в Україні на підприємствах освіти (0,6 % проти 10,6 % в порівнюваних країнах), охорони здоров’я та надання соціальної допомоги (2,2 % проти 16,2 %), мистецтва, спорту, розваг та відпочинку (0,9 % проти 6,6 %), тобто в сферах, які мають визначальний вплив на розвиток та капіталізацію людського потенціалу країни.

Ситуацію ускладнює той факт, що перерозподіл певної частини кваліфікованої робочої сили, що відбувся в останні роки, був орієнтований на ті сфери та види економічної діяльності, де переважає попит на малокваліфіковану працю. Відтік спеціалістів, інженерів, кваліфікованих робітників із промислових підприємств (у зв’язку з неповною зайнятістю, практикою відпусток за свій рахунок, затримкою або невиплатою заробітної плати) у сферу торгівлі, низькотехнологічних послуг, тіньової занятості послужив причиною значної втрати професійно-кваліфікаційного рівня трудового потенціалу [8, с.148-149].

Структура зайнятості в країнах Європи та США є яскравим відображенням тенденцій гуманізації економіки, що супроводжувались стрімким зростанням господарського значення підприємств, чия діяльність безпосередньо пов’язана з нарощуванням та капіталізацією людського потенціалу. Одночасно відбувалось масоване нарощування витрат на освіту та науку, пов’язану з передовими техніко-технологічними розробками. В комплексі це сприяло глибоким якісним змінам змісту праці, що знайшли відображення у другому мегатренді – зміні характеру виробничої діяльності на користь наукоємних технологій, котрі витісняють трудоємні та капіталоємні способи виробництва.

Становлення постіндустріального суспільства супроводжується посиленням протиріччя між новими наукоємними та існуючими традиційними технологіями, широке запровадження яких призводить до поступового звуження сфери застосування робочої сили. Поява та освоєння нових, удосконалених засобів праці, технологічних процесів, що потребують високих рівнів кваліфікації та якості праці працівників, призвела до відмирання деяких традиційних для індустріального суспільства видів діяльності і професій, витіснення некваліфікованої і малокваліфікованої праці та одночасно створила сприятливі умови для розширення сфери прикладання розумової й творчої праці в традиційних галузях господарства. При цьому формування професійно-кваліфікаційної структури проходить під впливом двох протилежних тенденцій. З одного боку, посилюється суспільний поділ праці, поглиблюється диференціація професій і спеціальностей. З іншого, відбуваються інтеграційні процеси, що проявляються в універсалізації професійних знань та навичок, зростанні значення широкопрофільної підготовки працівників.

На ринку праці це проявляться у збільшенні обсягів попиту на працю висококваліфікованих працівників з стійкими мотиваційними установками до підвищення освітньо-кваліфікаційного рівня, здібностями до швидкої перебудови на освоєння нових сфер діяльності, сприйняття технологічних нововведень, та відповідних структурних зрушеннях у пропозиції праці.

Ретроспективний аналіз структури зайнятості за професійними групами в Україні свідчить про усталення нераціональної з точки зору постіндустріальної економіки моделі зайнятості. Протягом 2001–2012 р. не лише зберігалась значна частка низькоефективної, малокваліфікованої праці у складі робочої сили, а й відбулось збільшення питомої ваги найпростіших професій з 18,3 % до 22,6 %. Дещо зросла у структурі зайнятого населення питома вага професіоналів (з 13,08 % у 2008 р. до 14,8 % у 2012 р.). Частка фахівців за той же період часу залишилась практично незмінною і становила 11,3 % (порівняно з 11,5% у 2008 р.). Неістотним можна вважати зростання частки робітників сфери обслуговування та торгівлі (з 14,1 % у 2008 р. до 15,3 % у 2012 р.), що свідчить не стільки про розширення сегменту сфери послуг, скільки про збільшення частки зайнятих у дрібнороздрібній торгівлі [укрстат].

Оскільки невід’ємною складовою структурної перебудови економіки країни на інноваційних засадах є зміна галузевого співвідношення на користь наукоємних галузей, стимулювання інноваційної діяльності в екстенсивних галузях, підтримання на достатньому рівні кількості організацій, що здійснюють дослідження і розробки [8, с.203], виникає проблема формування високопрофесійних трудових ресурсів, здатних забезпечити досягнення поставлених цілей. Індикатором рівня інноваційного розвитку та його трудоресурсного забезпечення є показник чисельності працюючих у сфері наукових досліджень і розробок (R&D) та питома вага даної категорії робочої сили у загальній кількості зайнятих.

Аналіз динаміки загальної кількості працівників наукових організацій в Україні, показав стрімке скорочення як працівників основної діяльності (з 494,2 тис. осіб у 1990 р. до 129,9 тис. осіб у 2012 р. або на 38 % щороку), так і фахівців, зайнятих науковою та науково-технічною роботою (з 313,1 тис. осіб до 82 тис. осіб або в 3,8 рази за період 1990-2012 рр.) (табл. 2).

 

Таблиця 2 – Динаміка кількості працівників наукових організацій в Україні*

Роки

Працівники основної діяльності, тис. осіб

У тому числі фахівці, зайняті науковою та науково-технічною роботою, тис. осіб

Працівники, зайняті науковою та науково-технічною роботою за сумісництвом,

тис. осіб

Частка наукових працівників в загальній кількості зайнятого населення, %

усього

у тому числі

доктори наук

кандидати наук

1990

494,2

313,1

3,2

29,3

36,0

н.д.

1995

293,1

179,8

4,1

22,9

41,7

н.д.

2000

188,0

120,8

4,1

17,9

53,9

0,93

2005

170,6

105,5

4,2

17,0

68,5

0,82

2006

160,8

100,2

4,3

17,0

74,9

0,78

2007

155,5

96,8

4,4

17,0

76,9

0,74

2008

149,7

94,1

4,5

17,1

75,8

0,71

2009

146,8

92,4

4,4

17,1

71,8

0,73

2010

141,1

89,6

4,5

17,0

69,4

0,70

2011

134,7

85,0

4,4

16,1

68,2

0,66

2012

129,9

82,0

4,5

15,9

61,1

0,64

*джерело [21]

 

При цьому спостерігалась тенденція збільшення майже вдвічі кількості працівників, зайнятих науковою та науково-технічною роботою за сумісництвом, з 36 тис. осіб у 1990 р. до 61,1 тис. осіб у 2012 р., що є свідченням недостатнього рівня оплати праці науковців та необхідністю пошуку ними додаткових джерел доходу.

Питома вага персоналу R&D у загальній кількості зайнятого населення України протягом розглянутого періоду також скорочувалась. Якщо у 2000 р. даний показник становив 0,93 %, то в 2012 р. його значення зменшилось на 31 % і дорівнювало 0,64 %, що помітно нижче середнього рівня розвинених країн Європи та США (1,25 %) (рис. 3). Найбільша частка працівників сектору R&D зафіксована у Фінляндії (2,21 %) та Данії (1,98 %), найменша – у Польщі (0,54 %), Словаччині (0,82 %), Естонії (0,86 %), Угорщині (0,90 %), що відображає певний зв'язок між рівнем розвитку ринкової економіки та можливостями країни розвивати наукову й науково-технічну діяльність.

 

Рис. 3. Частка персоналу, занятого у сфері наукових досліджень і розробок в країнах світу*

*побудовано на основі [19; 21]

 

Динаміка попиту на українському ринку праці (рис. 4) демонструє помітні прогресивні зрушення у професійній структурі за період з 2000-2012 рр., в тому числі: збільшилась частка висококваліфікованих професійних груп (законодавців, вищих держслужбовців, керівників, менеджерів – в 1,87 рази; професіоналів – в 1,92 рази; фахівців – в 1,27 рази); зменшилась питома вага затребуваних робітників з інструментами (на 50 %), робітників з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин (на 42 %). Водночас, помітно зросла частка в загальних потребах підприємств у працівниках робітників найпростіших професій (більш, ніж удвічі), що суперечить загальносвітовим тенденціям.

 

Рис. 4. Структура попиту на окремі професійні групи в Україні*

*побудовано на основі [21]

 

Водночас, за останні три роки посилились кон’юнктурні дисбаланси за всіма професійними групами працівників, при цьому найбільше навантаження незайнятого населення на одне вільне робоче місце характерно для кваліфікованих робітників сільського та лісового господарства (33 особи), технічних службовців (22 особи), працівників сфери торгівлі та послуг, робітників з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування (15 осіб).

Це свідчить про недостатній рівень адаптованості вітчизняної системи освіти та професійної підготовки до динамічних змін попиту та пропозиції праці, неналежний з точки зору конкретних професійно-кваліфікаційних параметрів рівень підготовки та перепідготовки працівників, підвищення їх кваліфікації, неспроможність вітчизняної системи управління зайнятістю гнучко реагувати на запити ринку праці, що змінюються під впливом структурних зрушень в економіці.

В результаті формується так званий професійно-кваліфікаційний розрив між професійними можливостями робочої сили та запитами з боку підприємств і організацій (рис. 5).

 

Рис. 5. Чинники та наслідки утворення професійно-кваліфікаційного розриву на ринку праці*

*побудовано автором

 

Третій мегатренд – посилення ролі знань як фактора виробництва – обумовлений подальшим поглибленням поділу праці в постіндустріальному суспільстві, який призвів до відокремлення від трудової та підприємницької діяльності, пов’язаної із застосуванням знань, нововведеннями, впровадженням у процес виробництва досягнень НТР. Знання стають не лише самостійним, але й архіважливим фактором, без якого унеможливлюється сучасний процес виробництва. Відбувається докорінна перебудова у механізмі взаємодії факторів виробництва, трансформуються технологічні зв’язки між ними, змінюється спосіб виробництва.

Рівно як і інші види ресурсів, знання є джерелом отримання доходів від їх використання, який на практиці найчастіше виступає у формі заробітної плати. Свідченням того, що плата за знання поступово стає важливою частиною доходів є відмінності в зростанні доходів осіб з неоднаковим рівнем освіти. Наприклад, у США, протягом 70-х років ХХ ст. (орієнтовна хронологічна межа початку переходу від індустріального до постіндустріального суспільства) оплата праці зросла в середньому на 17 %; при цьому працівники з неповною середньою освітою втратили близько 4 % своїх доходів, в той час як випускники коледжів збільшили їх на 48 %. У 80-ті роки ця тенденція лише посилилась: з 1984 р. тільки одна категорія працюючих – випускники коледжів – відчули зростання реальних доходів. В наступне десятиліття збільшилась диференціація між рівнем добробуту осіб з вищою освітою та осіб, які мали середню освіту, або взагалі не закінчили школи: якщо в 1979 р. їх розрив не перевищував 49 %, в 1993 р. відмінність у заробітках становила в середньому 89 % [3, c.120-129].

Професійно-кваліфікаційні деформації в оплаті праці виступають не лише безпосереднім чинником формування соціальних ризиків у сфері людського розвитку, а й перешкоджають формуванню якісно нової структури зайнятості в країні. Хоча в Україні спостерігається позитивна динаміка середньомісячної номінальної заробітної плати, темпи зростання реальних заробітків населення помітно сповільняються інфляційними явищами (рис. 6).

 

Рис. 6. Темпи зростання номінальної та реальної заробітної плати в Україні, до попереднього року, %*

*джерело [21]

 

Найбільшу проблему становить штучне заниження оплати праці, успадковане Україною від адміністративно-планової економічної системи з її низьким рівнем заробітної плати, високими обсягами суспільних видатків та жорстко регульованими цінами на товари та послуги. В умовах перехідної економіки прагнення витримати конкуренцію на світовому ринку за умов високої енерго- та матеріалоємності віддзеркалилось у збереженні низької вартості робочої сили. Однак нині вона дедалі більше перетворюється з чинника конкурентоспроможності на непереборний бар’єр економічного зростання та людського розвитку [6, с. 189].

Міждержавні співставлення показників оплати праці продемонстрували, що за рівнем середньомісячної номінальної заробітної плати Україна в 11 разів відстає від середнього показника країн ОЕСР (рис. 7): якщо у 2011 р. номінальна зарплата в нашій державі становила 331,2 дол. США, то в країнах ОЕСР її середнє значення дорівнювало 3701,4 дол. США. Показовою є динаміка зарплати в країнах колишнього соціалістичного табору, котрі за останні 20 років спромоглись значно скоротити розрив з розвиненими країнами. Середньомісячна заробітна плата в них становить: 1176,5 дол. США в Угорщині, 1146,8 дол. США в Польщі, 1408,5 дол. США в Чехії, 1293,3 дол. США у Словаччині, 2557,3 дол. США у Словенії.

 

Рис. 7. Рівень середньомісячної заробітної плати в країнах світу в 2011 р.*

*джерело [19]

 

Крім того, в Україні спостерігається низька градація в рівнях оплати праці між простою, некваліфікованою та висококваліфікованою, потребуючою суттєвих інтелектуальних зусиль, працею. Така ситуація підриває мотивацію населення до економічної активності, зменшує престиж багатьох цінних з точки зору економіки знань професій, і перекреслює усі зусилля, спрямовані на покращення якості робочої сили. Незважаючи на стрімке підвищення заробітної плати, рівень економічної активності населення практично не збільшився. Це означає, що нинішній розмір заробітної плати населення не сприймає як належний, він не приваблює і не мобілізує резерви робочої сили.

В результаті в Україні формується модель економіки з дешевою робочою силою, орієнтована на використання малокваліфікованої праці, що апріорі передбачає низький рівень її продуктивності та оплати. Низькі стандарти оплати праці дають можливість роботодавцям, підприємствам не здійснювати жодних заходів з модернізації технічної й технологічної бази, ігнорувати запровадження будь-яких інновацій, спрямованих на скорочення товарно-матеріальних та енергетичних витрат. У структурі операційних витрат з реалізованої продукції (робіт, послуг) частка витрат на оплату праці разом з відрахуваннями на соціальні заходи становить лише близько 9 %, тоді як частка вартості товарів та послуг, придбаних для перепродажу та реалізованих без додаткової обробки, сягає 53 %, матеріальних витрат – 27% [6, с. 190].

Загалом, подовження описаних тенденцій на ринку праці у найближчій перспективі несе реально загрозу посилення деформаційних змін у структурі зайнятості, поглиблення відставання від інноваційної моделі зайнятості розвинених краї світу, втрати значної частки інтелектуального потенціалу нації.

Інноваційній економіці з високою інформаційною та інтелектуальною ємністю може бути адекватний лише інноваційний тип зайнятості – гнучкий, динамічний, ефективний, що передбачає новий зміст, структуру, види, форми зайнятості та їх постійне оновлення, підвищення якості людського капіталу, реалізацію інтелектуального і творчого потенціалу населення у сфері праці. Зайнятість інноваційного типу стає вже доконаним фактом для багатьох країн, що обрали постіндустріальний шлях розвитку. Її розвиток відбувається як під впливом ринкових сил, так і під впливом відповідної державної політики.

В широкому значенні зайнятість інноваційного типу трактується як система трудових відносин з приводу включення працівників у суспільне виробництво, що характеризується новою якістю праці (з динамічним та інтенсивним використанням знань, інформації та творчості), котра перетворюється на продуктові, технологічні, управлінські, організаційні, соціальні інновації на всіх рівнях економічної системи та породжує синергію соціального і економічного ефектів на індивідуальному та суспільному рівнях [10, с.696].

Комплексна оцінка сучасного стану ринку праці дозволила виділити ключові проблеми формування інноваційного типу зайнятості в Україні, вирішення яких дозволить суттєво покращити його якісні характеристики:

·         консервування нераціональної з точки зору постіндустріалізму галузевої структури зайнятості;

·         високий інтелектуальний та трудовий потенціал незайнятого населення та дегресивний характер міжгалузевого руху робочої сили;

·         недостатня адаптованість системи освіти та професійної підготовки до вимог ринку праці;

·         низька ефективність функціонування інфраструктури ринку праці;

·         наявність професійно-кваліфікаційних диспропорцій в оплаті праці, рівень якої є неспівставним з витратами на нормальне відтворення робочої сили в цивілізованій економіці.

Вважаємо, що реалізувати постіндустріальний сценарій розвитку вітчизняного ринку праці можливо лише за умови створення інституційного середовища, сприятливого для формування мотиваційних механізмів покращення якісних характеристик робочої сили, удосконалення галузевої структури ринку праці та забезпечення перерозподілу трудових ресурсів на користь стратегічно важливих виробничо-технологічних комплексів. Відповідно, й подолати означені проблеми неможливо без відповідних інституційних перетворень, здатних посилити сприйнятливість вітчизняної економіки до інноваційного типу розвитку. До них ми відносимо:

– удосконалення нормативно-правових засад діяльності в сфері наукових досліджень і розробок та соціального захисту фахівців R&D з метою залучення і повернення до науково-дослідної та інноваційної діяльності провідних вітчизняних учених і спеціалістів, які залишили наукову сферу;

– створення умов для наближення оплати праці до рівня, необхідного для відтворення високоякісної робочої сили в цивілізованому світі, сприяння формуванню більш раціональної системи оплати праці й соціальних гарантій, що стимулюють працівників до ефективної висококваліфікованої праці;

– запровадження більш досконалих механізмів моніторингу ринку праці на основі інтеграції зусиль освіти, державної системи управління зайнятістю та бізнесу для зменшення професійно-кваліфікаційного розриву.

Висновки з даного дослідження. Формування сучасних соціально-трудових відносин відбуваються під впливом гуманізаційної парадигми, що призводить до якісних трансформацій на ринку праці в руслі постіндустріальних мегатрендів: зростання сектора послуг відносно інших секторів економіки; зміна характеру виробничої діяльності на користь наукоємних технологій, котрі витісняють трудоємні та капіталоємні способи виробництва; посилення ролі знань як фактора виробництва.

Критична оцінка особливостей функціонування ринку праці України за роки незалежності показала, що тенденції його розвитку не відповідають загальносвітовим. Це гальмує прогресивні зміни в соціально-економічний сфері країни, спрямовані на побудову інноваційної моделі розвитку.

Складність та суперечливість інституційного середовища ринку праці негативно позначились на системі соціально-трудових відносин та призвели до формування нераціональної системи зайнятості, професійно-структурних деформацій в оплати праці, дегресивного руху робочої сили між галузями. У зв’язку з цим важливим завданням державної стратегії соціального розвитку повинно стати створення інституційних передумов, здатних активізувати якісні трансформації на ринку праці України.

 

Література

1.      Гуманизация социально-экономических отношений в современном обществе: монография / С.С. Богдан, В.Н. Бузин, О.Н. Кравченко, С.С. Чернов. – Новосибирск: ЦРНС, 2010. – 200 с.

2.      Жбанов П.В. Экономические детерминанты гуманизации современных инновационных отношений [Электронный ресурс] / П.В. Жбанов // Интернет-журнал “Науковедение”. – 2013. – №2. – Режим доступа: http://naukovedenie.ru/PDF/22evn213.pdf

3.      Иноземцев В.Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы. – М.: Логос, 2000. – 304 с.

4.      Лавлок К. Маркетинг услуг: персонал, технологии, стратегии / К. Лавлок. – М.: Вильямс, 2005. –1008 с.

5.      Лібанова Е.М, Гуманізм, суспільна інтеграція та соціальний розвиток / Е.М. Лібанова // Демографія та соціальна економіка. – 2010. – № 2(14). – С. 3-15.

6.      Людський розвиток в Україні: мінімізація соціальних ризиків (колективна науково-аналітична монографія) / За ред. Е.М. Лібанової. – К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень ім. М.В.Птухи НАН України, Держкомстат України, 2010. – 496 с.

7.      Міненко В.Л. Державне регулювання ринку праці в умовах глобалізації економіки: теорія та практика: [монографія] / В.Л. Міненко. – ХаРРІНАДУ “Магістр”, 2009. – 204 с.

8.      Онікієнко В.В. Ринок праці та соціальний захист населення України: ретроаналіз, проблеми, шляхи вирішення: [науково-аналітична монографія] / В.В. Онікієнко – К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, 2013. – 456 с.

9.      Онікієнко В. В. Розвиток ринку праці України: тенденції та перспективи: [монографія] / В.В. Онікієнко, Л.М. Ємельяненко, Л.Г. Ткаченко. – К.: РВПС України НАН України, 2007. – 286 с.

10.  Санкова Л.В. Методология оценки инновационной занятости / Санкова Л.В. // Сб. научных статей по итогам Международной научной конференции, С.-Петербург, 19-20 мая 2009 г. – М.: Издательство Креативная экономика, 2009. – 840 с. С. 696-720.

11.  Соціалізація відносин у сфері праці в контексті стійкого розвитку: [монографія] / [А.М. Колот, О.А. Грішнова, О.О. Герасименко та ін.]; за наук. ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Колота. – К.: КНЕУ, 2010. – 348 с.

12.  Український ринок праці: особливості розвитку та ефективність функціонування / [І.Л. Петрова, В.В. Близнюк, Г.Т. Куліков та ін.]; за ред. І.Л.Петрової : НАН України ; Ін-т екон. та прогнозув. – К., 2009. – 368 с.

13.  Чернявська Ю.Б. Сучасний стан ринку праці України та заходи щодо вдосконалення його державного регулювання / Ю.Б. Чернявська // Людський капітал України: стан, проблеми, перспективи відтворення: монографія: у 2 ч. – К.: КНУБА, 2009. – Ч.1. – С.122-141.

14.  Acemoglu D. Technical change, inequality, and the labour market / D. Acemoglu // Journal of economic literature. – 2002. – vol.XL. – P. 7-72.

15.  Bassanini A. Labour market institutions, product market regulation and innovation: cross-country evidence [Електронний ресурс] / A. Bassanini, E. Ernst. – OCSE, Economic Department, Working Papers. – 2002. – №. 316. – Режим доступу: http://www.oecd-ilibrary.org/docserver/download/5lgsjhvj7xwj.pdf?expires=1392286844&id=id&accname=guest&checksum=51D641EEBEC752414BA2FB577527D0D6

16.  Employment and Social Developments in Europe 2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ec.europa.eu/social/main.jsp?catId=738&langId=en&pubId=7684

17.  Flexibility and competitiveness: labour market flexibility, innovation and organisational performance [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cordis.europa.eu/documents/ documentlibrary/90882401EN6.pdf

18.  Mincer J. Technology and the labour market / J. Mincer // Review of Economics of the Household. – 2003. – Vol.1. – P. 249-272.

19.  http://stats.oecd.org – статистичні бази даних ОЕСР

20.  http://www.nationmaster.com/time.php?stat=lab_emp_in_ser_of_tot_emp-labor-employmen t- services-total&country=up-ukraine – cтатистичні бази даних NationMaster

21.  http://www.ukrstat.gov.ua/ – офіційний сайт Державної служби статистики України



Первая научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(10-15 мая 2008 г.)


(отчет)
Вторая научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(1-7 ноября 2008 г.)
(отчет)
Третья научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(20-27 декабря 2008 г.)
(отчет)
Четвертая научно-практическая конференция
(10-17 апреля 2009 г.)
(отчет)
Пятая научно-практическая конференция
(20-27 мая 2009 г.)
(отчет)
Шестая научно-практическая конференция
(1-15 апреля 2010 г.)
(отчет)
Седьмая научно-практическая конференция
(28 мая - 7 июня 2010 г.)
(отчет)
Восьмая научно-практическая конференция
(05-12 декабря 2010 г.)
(отчет)
Девятая научно-практическая конференция
(27-31 декабря 2010 г.)
(отчет)
Десятая научно-практическая конференция
(15-23 марта 2011 г.)
(отчет)
Одинадцатая научно-практическая конференция
(26 апреля 04 мая 2011 г.)
(отчет)
Двенадцатая научно-практическая конференция
(28 мая - 06 июня 2011 г.)
(отчет)
Тринадцатая научно-практическая конференция
(28 октября - 09 ноября 2011 г.)
(отчет)
Четырнадцатая научно-практическая конференция
(12-20 декабря 2011 г.)
(отчет)
Пятнадцатая научно-практическая конференция
(01-07 марта 2012 г.)
(отчет)
Шестнадцатая научно-практическая конференция
(09-14 апреля 2012 г.)
(отчет)
Семнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 октября 2012 г.)
(отчет)
Восемнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 декабря 2012 г.)
(отчет)
Девятнадцатая научно-практическая конференция
(26 февраля - 3 марта 2013 г.)
(отчет)
Двадцатая научно-практическая конференция
(20-28 апреля 2013 г.)
(отчет)
Двадцать первая научно-практическая конференция
(13-18 мая 2013 г.)
(отчет)
Первая международная научно-практическая конференция
"Перспективные направления отечественной науки - ХХI век"
(13-18 мая 2013 г.)
(отчет)
Двадцать вторая научно-практическая конференция
(4-9 ноября 2013 г.)
(отчет)
Двадцать третья научно-практическая конференция
(10-15 декабря 2013 г.)
(отчет)
Двадцать четвертая научно-практическая конференция
(20-25 января 2014 г.)
(отчет)
Двадцать пятая юбилейная научно-практическая конференция
(3-7 марта 2014 г.)
(отчет)
Двадцать шестая научно-практическая конференция
(7-11 апреля 2014 г.)
(отчет)
Двадцать седьмая научно-практическая конференция
(20-25 мая 2014 г.)
(отчет)
Двадцать восьмая научно-практическая конференция
(08-13 октября 2014 г.)
(отчет)
Двадцать девятая научно-практическая конференция"
(19-25 ноября 2014 г.)
(отчет)
Тридцатая научно-практическая конференция
(19-25 января 2015 г.)
(отчет)
Тридцать первая научно-практическая конференция
(25 февраля - 1 марта 2015 г.)
(отчет)
Тридцать вторая научно-практическая конференция
(2 - 7 апреля 2015 г.)
(отчет)
Тридцать третья научно-практическая конференция
(20 - 27 мая 2015 г.)
(отчет)
Тридцать четвертая научно-практическая конференция
(13 - 17 октября 2015 г.)
(отчет)
Тридцать пятая научно-практическая конференция
(24 - 27 ноября 2015 г.)
(отчет)
Тридцать шестая научно-практическая конференция
(29 декабря 2015 - 5 января 2016 г.)
(отчет)
Тридцать седьмая научно-практическая конференция
(19 - 22 апреля 2016 г.)
(отчет)
Тридцать восьмая научно-практическая конференция
(23 - 25 мая 2016 г.)
(отчет)

На главную | Объявления | Отчеты предыдущих конференций | История Украины | Контакты

Copyright © Zinet.info. Разработка и поддержка сайта - Студия веб-дизайна Zinet.info