zinet home
home home
home ИНТЕЛЛЕКТ-ПОРТАЛ
home Стартовал прием материалов в сборник XХХIX-й научной конференции. Требования к публикациям - в разделе "Объявления".

На главную | Объявления | Отчеты предыдущих конференций | История Украины | Контакты

РЕСУРСЫ ПОРТАЛА:

Тридцать восьмая научно-практическая конференция
(23 - 28 мая 2016 г.)


Тридцать седьмая научно-практическая конференция
(19 - 22 апреля 2016 г.)


Тридцать шестая научно-практическая конференция
(29 декабря 2015 - 5 января 2016 г.)


Тридцать пятая научно-практическая конференция
(24-27 ноября 2015 г.)


Тридцать четвертая научно-практическая конференция
(13-17 октября 2015 г.)


Тридцать третья научно-практическая конференция
(20-27 мая 2015 г.)


Тридцать вторая научно-практическая конференция
(2-7 апреля 2015 г.)


Тридцать первая научно-практическая конференция
(25 февраля - 1 марта 2015 г.)


Тридцатая научно-практическая конференция
(19-25 января 2015 г.)


Двадцать девятая международная научно-практическая конференция
(19-25 ноября 2014 г.)


Двадцать восьмая международная научно-практическая конференция
(08-13 октября 2014 г.)


Двадцать седьмая научно-практическая конференция
(20-25 мая 2014 г.)


Двадцать шестая научно-практическая конференция
(7-11 апреля 2014 г.)


Двадцать пятая юбилейная научно-практическая конференция
(3-7 марта 2014 г.)


Двадцать четвертая научно-практическая конференция
(20-25 января 2014 г.)


Двадцать третья научно-практическая конференция
(10-15 декабя 2013 г.)


Двадцать вторая научно-практическая конференция
(4-9 ноябя 2013 г.)


Первая международная научно-практическая конференция
(14-18 мая 2013 г.)


Двадцать первая научно-практическая конференция
(14-18 мая 2013 г.)


Двадцатая научно-практическая конференция
(20-28 апреля 2013 г.)


Девятнадцатая научно-практическая конференция
(26 февряля - 3 марта 2013 г.)


Восемнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 декабря 2012 г.)


Семнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 октября 2012 г.)


Шестнадцатая научно-практическая конференция
(09-14 апреля 2012 г.)


Пятнадцатая научно-практическая конференция
(01 - 07 марта 2012 г.)


Четырнадцатая научно-практическая конференция
(12-20 декабря 2011 г.)


Тринадцатая научно-практическая конференция
(28 октября - 09 ноября 2011 г.)


Двенадцатая научно-практическая конференция
(28 мая - 06 июня 2011 г.)


Одинадцатая научно-практическая конференция
(26 апреля - 04 мая 2011 г.)


Десятая научно-практическая конференция
(15-23 марта 2011 г.)


Девятая научно-практическая конференция
(27-31 декабря 2010 г.)


Восьмая научно-практическая конференция
(05-12 декабря 2010 г.)


Седьмая научно-практическая конференция
(28 мая - 7 июня 2010 г.)


Шестая научно-практическая конференция
(1-15 апреля 2010 г.)


Пятая научно-практическая конференция
(20-27 мая 2009 г.)


Четвертая научно-практическая конференция
(10-17 апреля 2009 г.)


Третья научно-практическая конференция
(20-27 декабря 2008 г.)


Вторая научно-практическая конференция
(1-7 ноября 2008 г.)


Первая научно-практическая конференция
(10-15 мая 2008 г.)



НАШИ ПАРТНЕРЫ:

Студия веб-дизайна www.zinet.info



Студия ландшафтного дизайна Флора-МК


Уникальное предложение!



Сайт-визитка - теперь
всего за 200 грн!

подробнее>>>



США В ГЕОПОЛІТИЧНОМУ ЗМАГАННІ ЗА СХІДНУ АЗІЮ

 

Буравкова А.Г.

Україна, м. Київ, Інститут міжнародних відносин

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 

Аbstract: The basis of the foreign policy interests of the United States in East Asia account for the need to prevent the formation of strong regional strategic rival, which foreign policy would be contrary to U.S. ambitions for leadership in the post-bipolar system of international relations. The potential threat of official Washington’s plans for world leadership can only be powerful China, that is why the main interest of the U.S. in East Asia is not possible to give the PRC a match with America on macroeconomic indicators, advances in high technology and new types of weapons. By U.S. foreign policy priorities in East Asia are also managing the situation on the Korean peninsula and strengthen political and military alliance with Japan.

Кeywords: foreign policy, international relations, union, strategic partnership.

 

Основним компонентом силового потенціалу США в Східній Азії залишаються військово-морські й військово-повітряні бази, що простягнулися двома острівними ланцюгами від західного узбережжя Америки через Аляску, Алеутські й Гавайські острови. До „першої острівної гряди” як передової наступальної лінії стосовно КНР у Пентагоні відносять Японію (130 баз США), Тайвань і Філіппіни (2 бази). Але американська військова присутність на цьому рубежі, як зазначалося вище, останніми роками починає слабшати під тиском нових об’єктивних і суб’єктивних обставин. Це й збільшення присутності ВМС і ВПС Китаю, і активізація місцевого населення, що стало менш терпимим до присутності американських військ на своїй території й більш лояльним до КНР, і зміна позиції урядів приймаючої сторони.

Коли 30 серпня 2009 р. лівоцентристська Демократична партія Японії на виборах до нижньої палати парламенту здобула переконливу перемогу над фундаторами військово-політичного союзу зі США – ліберальними демократами, що з невеликою перервою міцно утримували владу протягом більш, ніж півстоліття, це сталося не в останню чергу завдяки обіцянкам поліпшити взаємини із сусідами у Східній Азії (КНР і КНДР), навіть на шкоду відносинам зі Сполученими Штатами, та змінити Конституцію 1947 р. в сенсі розширення миротворчих повноважень Сил самооборони. А вже 2 червня наступного року лідер демократів – Прем’єр-міністр Японії Хатояма Юкіо подав у відставку, взявши на себе відповідальність за те, що уряду не вдалося вивести американську базу Футемма за межі префектури Окінава, де дислоковано 2/3 із 70 тис. військовослужбовців США, які перебувають на території Японії [1].

Ця політична колізія стала однією з причин виведення з Окінави 9 тис. американських морських піхотинців на бази на підконтрольному США о. Гуам (31 база), Гавайських островах і в Австралії (4 бази). В разі подальшого розвитку такого сценарію військовики США змушені будуть остаточно передислокуватися на „другу острівну гряду” в Океанії – окрім Гуаму й Співдружності Північних Маріанських островів, на Каролінські острови (Федеративні Штати Мікронезії), до Республіки Маршаллових Островів і Соломонових Островів, що розташовані порівняно близько до Східної Азії й водночас – поза тією акваторією, з якої КНР прагне витіснити американський флот.

Навіть займаючи другу лінію протистояння Китаю й згортаючи свою присутність в районі „першої острівної гряди”, США збережуть можливість повітряного й морського патрулювання в Жовтому морі, Східно-Китайському й Південно-Китайському морях. Але нові завдання зі зміцнення американського впливу в Східній Азії Білому дому й Пентагону доводиться вирішувати у важчих, порівняно з добою холодної війни, умовах. Взяти хоча б військово-морську стратегію КНР, що почала розроблятися напр. 1980-х рр. і була офіційно проголошена в 1995 р. Вона складається з трьох етапів: протягом першого (2000-2010 рр.) офіційний Пекін мав встановити контроль у межах „першої острівної гряди” („морська Велика китайська стіна”), на другому етапі (2010-2020 рр.) - взяти під контроль Японське море й акваторію „другої острівної гряди”, а на третьому етапі (2020-2050 рр.) - створити потужний океанський флот і покласти край американському військовому домінуванню в Тихому та Індійському океанах [2].

Офіційний Вашингтон, як правило, маскує свої дії щодо утримання Східної Азії в сфері свого геополітичного впливу турботою про підтримку регіональної стабільності й безпеки. Але навіть урядові американські зовнішньополітичні документи іноді проливають світло на сутність політики США в Східній Азії. Зокрема, в „Стратегії національної безпеки США” від 17 вересня 2002 р. відверто вказувалось, що „США не допустять досягнення будь-якою країною військового паритету з Америкою. США планують застосовувати військову силу першими, щоб попередити ворожі дії, навіть якщо напад на США в даний момент не готується чи неможливий. США мають намір залишатися єдиною в світі країною, що має право на застосування сили проти загроз раніше, ніж вони цілком сформуються, й не дозволить іншим націям використати випереджувальні удари як виправдання для агресії” [3].

Хоча за своєю наступальною потужністю США перевершують будь-яку іншу регіональну державу, в т. ч. Китай, Японію й Росію, а жодна східноазійська держава не може порівнятися з Америкою за оснащенням своїх збройних сил новітньою високоточною зброєю, низка вагомих чинників істотно ускладнюють владі Сполучених Штатів реалізацію свого зовнішньополітичного курсу.

По-перше, це перманентна стратегічна нестабільність Східної Азії – „метастабільного регіону”, за влучним визначенням З.Бжезинського, коли в разі раптової дії зовнішнього чинника в регіоні може початися руйнівна ланцюгова реакція [4, с. 145]. Порушення стабільності в Східній Азії ймовірне внаслідок якісних змін силового потенціалу КНР, Японії чи гіпотетичної об’єднаної Кореї. Адже гонка озброєнь у регіоні не стримується жодними міжнародними структурами, які б гарантували колективну безпеку, узгоджували міжнародні проблеми й підтримували політичне та економічне співробітництво. Крім того, в регіоні час від часу актуалізуються серйозні територіальні претензії одних країн до інших, зберігається болюча історична (національна) пам’ять про колоніальне минуле й загарбницькі імперіалістичні війни. Східна Азія залишається регіоном не тільки динамічного економічного розвитку, але й, передусім, регіоном величезного політичного та стратегічного ризику.

Влада США побоюється, що наростаюче китайсько-японське суперництво за лідерство сприятиме росту напруженості й здатне привести до серйозної дестабілізації ситуації. Та й фактичне набуття КНДР ядерного статусу провокує сусідню Японію на створення в стислі терміни власного ракетно-ядерного потенціалу. Невизначеним бачиться й майбутнє Тайваню, а Японія вже розцінює свою політико-стратегічну залежність від США не як бажаний довгочасний вибір, а швидше як тимчасову необхідність, продиктовану небезпечною невирішеністю корейської проблеми, а також нарощуванням військового потенціалу КНДР. Все це, разом узяте, спрацьовує на посилення напруженості в Східній Азії й ускладнює для американського керівництва проведення потрібної йому політики.

По-друге, успіх американської політики в Східній Азії значною мірою залежить від характеру китайсько-японських відносин, але взаємини в трикутнику США – Японія – Китай ще не набули довершеної форми. В разі ж інституціоналізації Сполученими Штатами взаємин з іншими двома „кутами” трикутника, створення прообразу колективного органу із забезпечення безпеки, офіційний Вашингтон міг би розраховувати на здобуття стратегічно важливого східного плацдарму для протистояння і стримування Росії в АТР. Щоправда, успішне вирішення такого завдання ускладнюється для США наростанням китайського і японського націоналізму.

По-третє, курс на збереження Східної Азії в зоні американського геополітичного впливу зазнає тиску з боку регіональних гравців, що не почуваються впевнено в системі міжнародних відносин внаслідок своєї високої стратегічної вразливості. Для всіх прибережних держав західної частини АТР, за винятком Російської Федерації, досить тривожним аспектом їхньої безпеки є забезпечення захисту морських комунікацій, якими вони постачають на свої ринки енергоносії й експортують готову продукцію.

Достатньо заблокувати морськими мінами підходи до Йокогами, Шанхая та Пусана, щоб паралізувати економічну діяльність в країнах регіону, оскільки залізничні шляхи торговельного сполучення не лише непридатні для острівної Японії, а й мало що значать для материкового Китаю чи Республіки Корея, ізольованої демаркаційною лінією вздовж 38-ї паралелі. Крім того, життєво важливим для країн Східної Азії морським шляхом є Малаккська протока, через яку відбувається торговельний обмін усіх регіональних держав із Євросоюзом, а також імпорт близькосхідної нафти і скрапленого природного газу. Але гарантування безпеки проходу протокою є складним завданням навіть для США чи КНР, оскільки там діють численні морські пірати.

По-четверте, реалізація американської політики домінування в Східній Азії ускладнюється гонкою військово-морських озброєнь, що набирає обертів. Як уже зазначалося, КНР зацікавлена в створенні могутніх ВМС, здатних контролювати всю акваторію західної частини Тихого океану й Малаккську протоку, реалізує програму будівництва авіаносного флоту й нарощує потужність підводного, розглядаючи його в якості головного знаряддя морської експансії. Швидкими темпами озброюється і Японія, що з 2001 р. приступила до регулярного патрулювання своїми технічно досконалими силами Малаккської протоки й розширює їхню зону дії завдяки використанню десантного корабля-дока, призначеного для розміщення ударних гелікоптерів і літаків із нерухомим крилом.

По-п’яте, успішному здійсненню політики домінування США у Східній Азії заважає конкурентна боротьба провідних регіональних держав, що прагнуть самостійно контролювати ситуацію в регіоні й зацікавлені мати в ньому власну сферу впливу. США і Японії буде нелегко стримувати амбіції офіційного Пекіна й двох корейських держав у суперництві за „місце під сонцем”. Звичайно, в Східній Азії зберігають своє значення й продовжують діяти американсько-японський і американсько-південнокорейський договори безпеки, а США мають у розпорядженні сили швидкого розгортання, що якоюсь мірою підтримують вигідний їм баланс сил. Але потенціалу цих двох структур, безумовно, буде недостатньо в умовах нарощування боротьби за вплив у новій регіональній системі міжнародних відносин.

Адже система безпеки, закладена Сполученими Штатами на початку холодної війни, в ХХІ ст. навряд чи здатна забезпечити регіональний баланс сил, оскільки не враховує китайський чинник. До того ж відсутність реальних військових перемог коаліційних сил на чолі зі США в Афганістані й Іраку свідчить, що утримати стратегічні позиції в тому чи іншому регіоні набагато важче, аніж повалити неугодний антиамериканський режим.

Професор Стенфордського університету китайського походження В.Ча вже напр. 1990-х рр. дійшов висновку, що оскільки союзницькі відносини США з критичними опорами миру, стабільності й процвітання в АТР - Японією й Південною Кореєю були укладені на початку холодної війни, то після її завершення вони вже не є такими міцними, і ні Японія, ні Республіка Корея, в разі загострення ситуації, не будуть „тягати для США каштани з вогню” [5, p. 122].

Але ж в умовах загострення внутрішньорегіональної боротьби за вплив Сполученим Штатам доведеться зіткнутися із сильним Китаєм, що всерйоз стурбований посиленням військової присутності США в Східній Азії, в т.ч. за рахунок зміцнення військового союзу з Японією. Керівництво КНР бачить, що США надають військово-політичним альянсам за своєї участі дедалі більш наступального характеру, однак навмисно спрямовує націоналістичні настрої свого суспільства проти Японії, тимчасово відводячи удар від США [6; 7]. В Пекіні добре усвідомлюють, що надходження іноземних інвестицій і передових технологій, а також доступ китайського експорту на ємний американський ринок (у 2013 р. 16,7 % експорту КНР, що сягнув 2,21 трлн. дол. США, припало на Сполучені Штати [8]) безпосередньо залежать від стабільних і неантагоністичних відносин із заокеанською наддержавою.

 

Список джерел:

1.     Прем’єр-міністр Японії Юкіо Хатояма подав у відставку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrainian.cri.cn/83/2010/06/02/2s15409.htm.

2.     Новичков Н., Никольский Н. ВМС Китая сегодня и завтра. Ч. 1. Реальны ли претензии Поднебесной на лидерство в мировом океане? / Николай Новичков, Владислав Никольский [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vpk-news.ru/articles/8900.

3.     Стратегия национальной безопасности США 2002 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://constitutions.ru/archives/5292.

4.     Бжезинский З. Выбор. Мировое господство или глобальное лидерство. Пер. с англ. / Збигнев Бжезинский. – М.: Международные отношения, 2004. – 288 с.

5.     Cha V. Alignment Despite Antagonism: The United States – Korea – Japan Security Triangle / Victor D. Cha. – Stanford CA: Stanford University Press, 1999. – 373 p.

6.     Cossa, Ralf A. U.S. – Korea – Japan Relations: Building Toward a “Virtual Alliance” / Ralf A. Cossa. – Washington, DC: Center for Strategic and International Studies, 1999. – 210 p.

7.     Kim Tae-hyo, Glosserman Brad. The Future Of U.S.-Korea-Japan Relations: Balancing Values And Interests / Tae-hyo Kim, Brad Glosserman. - Washington, DC: Center for Strategic and International Studies, 2004. – 218 p.

8.     China. Economy [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/geos/ch.html.



Первая научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(10-15 мая 2008 г.)


(отчет)
Вторая научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(1-7 ноября 2008 г.)
(отчет)
Третья научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(20-27 декабря 2008 г.)
(отчет)
Четвертая научно-практическая конференция
(10-17 апреля 2009 г.)
(отчет)
Пятая научно-практическая конференция
(20-27 мая 2009 г.)
(отчет)
Шестая научно-практическая конференция
(1-15 апреля 2010 г.)
(отчет)
Седьмая научно-практическая конференция
(28 мая - 7 июня 2010 г.)
(отчет)
Восьмая научно-практическая конференция
(05-12 декабря 2010 г.)
(отчет)
Девятая научно-практическая конференция
(27-31 декабря 2010 г.)
(отчет)
Десятая научно-практическая конференция
(15-23 марта 2011 г.)
(отчет)
Одинадцатая научно-практическая конференция
(26 апреля 04 мая 2011 г.)
(отчет)
Двенадцатая научно-практическая конференция
(28 мая - 06 июня 2011 г.)
(отчет)
Тринадцатая научно-практическая конференция
(28 октября - 09 ноября 2011 г.)
(отчет)
Четырнадцатая научно-практическая конференция
(12-20 декабря 2011 г.)
(отчет)
Пятнадцатая научно-практическая конференция
(01-07 марта 2012 г.)
(отчет)
Шестнадцатая научно-практическая конференция
(09-14 апреля 2012 г.)
(отчет)
Семнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 октября 2012 г.)
(отчет)
Восемнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 декабря 2012 г.)
(отчет)
Девятнадцатая научно-практическая конференция
(26 февраля - 3 марта 2013 г.)
(отчет)
Двадцатая научно-практическая конференция
(20-28 апреля 2013 г.)
(отчет)
Двадцать первая научно-практическая конференция
(13-18 мая 2013 г.)
(отчет)
Первая международная научно-практическая конференция
"Перспективные направления отечественной науки - ХХI век"
(13-18 мая 2013 г.)
(отчет)
Двадцать вторая научно-практическая конференция
(4-9 ноября 2013 г.)
(отчет)
Двадцать третья научно-практическая конференция
(10-15 декабря 2013 г.)
(отчет)
Двадцать четвертая научно-практическая конференция
(20-25 января 2014 г.)
(отчет)
Двадцать пятая юбилейная научно-практическая конференция
(3-7 марта 2014 г.)
(отчет)
Двадцать шестая научно-практическая конференция
(7-11 апреля 2014 г.)
(отчет)
Двадцать седьмая научно-практическая конференция
(20-25 мая 2014 г.)
(отчет)
Двадцать восьмая научно-практическая конференция
(08-13 октября 2014 г.)
(отчет)
Двадцать девятая научно-практическая конференция"
(19-25 ноября 2014 г.)
(отчет)
Тридцатая научно-практическая конференция
(19-25 января 2015 г.)
(отчет)
Тридцать первая научно-практическая конференция
(25 февраля - 1 марта 2015 г.)
(отчет)
Тридцать вторая научно-практическая конференция
(2 - 7 апреля 2015 г.)
(отчет)
Тридцать третья научно-практическая конференция
(20 - 27 мая 2015 г.)
(отчет)
Тридцать четвертая научно-практическая конференция
(13 - 17 октября 2015 г.)
(отчет)
Тридцать пятая научно-практическая конференция
(24 - 27 ноября 2015 г.)
(отчет)
Тридцать шестая научно-практическая конференция
(29 декабря 2015 - 5 января 2016 г.)
(отчет)
Тридцать седьмая научно-практическая конференция
(19 - 22 апреля 2016 г.)
(отчет)
Тридцать восьмая научно-практическая конференция
(23 - 25 мая 2016 г.)
(отчет)

На главную | Объявления | Отчеты предыдущих конференций | История Украины | Контакты

Copyright © Zinet.info. Разработка и поддержка сайта - Студия веб-дизайна Zinet.info