zinet home
home home
home ИНТЕЛЛЕКТ-ПОРТАЛ
home Стартовал прием материалов в сборник XХХIX-й научной конференции. Требования к публикациям - в разделе "Объявления".

На главную | Объявления | Отчеты предыдущих конференций | История Украины | Контакты

РЕСУРСЫ ПОРТАЛА:

Тридцать восьмая научно-практическая конференция
(23 - 28 мая 2016 г.)


Тридцать седьмая научно-практическая конференция
(19 - 22 апреля 2016 г.)


Тридцать шестая научно-практическая конференция
(29 декабря 2015 - 5 января 2016 г.)


Тридцать пятая научно-практическая конференция
(24-27 ноября 2015 г.)


Тридцать четвертая научно-практическая конференция
(13-17 октября 2015 г.)


Тридцать третья научно-практическая конференция
(20-27 мая 2015 г.)


Тридцать вторая научно-практическая конференция
(2-7 апреля 2015 г.)


Тридцать первая научно-практическая конференция
(25 февраля - 1 марта 2015 г.)


Тридцатая научно-практическая конференция
(19-25 января 2015 г.)


Двадцать девятая международная научно-практическая конференция
(19-25 ноября 2014 г.)


Двадцать восьмая международная научно-практическая конференция
(08-13 октября 2014 г.)


Двадцать седьмая научно-практическая конференция
(20-25 мая 2014 г.)


Двадцать шестая научно-практическая конференция
(7-11 апреля 2014 г.)


Двадцать пятая юбилейная научно-практическая конференция
(3-7 марта 2014 г.)


Двадцать четвертая научно-практическая конференция
(20-25 января 2014 г.)


Двадцать третья научно-практическая конференция
(10-15 декабя 2013 г.)


Двадцать вторая научно-практическая конференция
(4-9 ноябя 2013 г.)


Первая международная научно-практическая конференция
(14-18 мая 2013 г.)


Двадцать первая научно-практическая конференция
(14-18 мая 2013 г.)


Двадцатая научно-практическая конференция
(20-28 апреля 2013 г.)


Девятнадцатая научно-практическая конференция
(26 февряля - 3 марта 2013 г.)


Восемнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 декабря 2012 г.)


Семнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 октября 2012 г.)


Шестнадцатая научно-практическая конференция
(09-14 апреля 2012 г.)


Пятнадцатая научно-практическая конференция
(01 - 07 марта 2012 г.)


Четырнадцатая научно-практическая конференция
(12-20 декабря 2011 г.)


Тринадцатая научно-практическая конференция
(28 октября - 09 ноября 2011 г.)


Двенадцатая научно-практическая конференция
(28 мая - 06 июня 2011 г.)


Одинадцатая научно-практическая конференция
(26 апреля - 04 мая 2011 г.)


Десятая научно-практическая конференция
(15-23 марта 2011 г.)


Девятая научно-практическая конференция
(27-31 декабря 2010 г.)


Восьмая научно-практическая конференция
(05-12 декабря 2010 г.)


Седьмая научно-практическая конференция
(28 мая - 7 июня 2010 г.)


Шестая научно-практическая конференция
(1-15 апреля 2010 г.)


Пятая научно-практическая конференция
(20-27 мая 2009 г.)


Четвертая научно-практическая конференция
(10-17 апреля 2009 г.)


Третья научно-практическая конференция
(20-27 декабря 2008 г.)


Вторая научно-практическая конференция
(1-7 ноября 2008 г.)


Первая научно-практическая конференция
(10-15 мая 2008 г.)



НАШИ ПАРТНЕРЫ:

Студия веб-дизайна www.zinet.info



Студия ландшафтного дизайна Флора-МК


Уникальное предложение!



Сайт-визитка - теперь
всего за 200 грн!

подробнее>>>



ПСИХОЛОГІЧНА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ В ДОРОСЛОМУ ВІЦІ

 

Лукашевич О.М.

Україна, м. Київ,

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова

 

Проанализировано развитие личности во взрослом возрасте с позиции биологизаторской, социологизаторской и биосоциальной психологических теорий. Определенно, что биосоциальная концепция в большей степени преодолевает проблему односторонности взглядов, сочетая рациональные элементы каждой из рассмотренных крайних позиций. За основу в разработке концепции гражданского развития личности во взрослом возрасте взята позиция современных ученых, исходя из которой источник развития личности заключается в самом человеке.

 

Розвиток особистості – складний, тривалий та суперечливий процес, характерною особливістю якого являється діалектичний перехід кількісних змін в якісні перетворення фізичних, психічних і духовних характеристик особистості.

За логікою дослідження перед нами постає два завдання: виокремлення із загалу психологічних теорій розвитку особистості тих, що наближують нас до розуміння витоків громадянського розвитку особистості; визначення теорій, що пояснюють особливості розвитку особистості в дорослому віці.

Сукупність різних наукових підходів до розуміння розвитку особистості можна звести до трьох основних концепцій, залежно від трактування співвідношення біологічного та соціального: біологізаторська; суто соціальна (соціологізаторська); біосоціальна.

Суть біологізаторської концепції полягає в тому, що біологічні фактори вирізняються як головні, визначальні в життєдіяльності людини. Одним із прихильників такого розуміння природи людини був З. Фрейд, який звернув увагу на негативні ірраціональні сторони людини, пов’язані з її біологічною природою і психікою. Насамперед сексуальні потреби, є, як він стверджував, головними в людській природі, і «доводи розуму безсилі проти їх пристрастей» [5].

До цієї ж групи можна віднести представників біогенетичного напрямку (М. Монтессорі, К. Бюлер, Е. Фромм,), які обстоювали вирішальну роль біологічного чинника в розвитку та формуванні особистості, стверджуючи, що здібності, специфіка і ступінь їх розвитку генетично обумовлені. Учені вважали, що людина народжується з набором відповідних моральних та етичних якостей, таких як: доброта, злість, чесність, брехливість, порядність, агресивність, жорстокість тощо. На їх погляд, психічне становлення індивіда є спонтанним, незалежним від виховання і навколишнього середовища. Це тільки зовнішній чинник, який прискорює або гальмує процес виявлення природних, спадкових психічних властивостей. Згідно з цією концепцією суспільство повинно лише допомагати самовиявленню особистості відповідно до повторюваних нею стадій розвитку людства. Як стверджував К. Бюлер, у процесі самовиявлення, особистість долає ступені “інстинкту”, “дресури” та “інтелекту”, умови соціального життя при цьому істотної ролі не відіграють [6].

Стосовно дорослої віку, до концепцій розвитку особистості в основі яких полягає ствердження визначальної ролі внутрішніх змін у розвитку людини на різних структурних рівнях відносяться: антропологічна теорія Б. Ананьєва, вікова класифікація Дж. Біррена, генетична концепція Ш. Бюлер.

Сучасні концепції психічного розвитку людини, наголошують на аналізі життєвого шляху з урахуванням принципової багатовимірності вікових властивостей та критеріїв їх оцінки, де біологічний вік співвідноситься з властивостями організму і його окремих підсистем (станом обміну речовин і функцій організму в порівнянні із статистично середнім рівнем розвитку в цій популяції); соціальний вік - з положенням індивіда в системі громадських стосунків (набір нормативно-ролевих характеристик, обумовлених розподілом праці і соціальної структури суспільства); психічний вік - з характером сенсомоторної, розумової і тому подібній діяльності (інтелектуальний вік (IQ), ступінь моральної зрілості, психосексуальний вік, що психологічно суб'єктивно переживається людиною, залежний від наповненості життя подіями і суб'єктивно сприйманої міри самореалізації.

Багатовимірність вікових властивостей посилюється нерівномірністю та гетерохронністью протікання вікових процесів. У дорослому періоді гетерохронність розвитку людини як індивіда, особистості, суб'єкта діяльності і індивідуальності посилюється і збільшується невідповідність різних характеристик віку людини.

Зрозуміти закономірності вікового розвитку, специфіку окремих вікових етапів дозволяє розділення життєвого шляху на періоди. На сьогодні існує безліч різних періодизацій життєвих циклів дорослої людини. Л. Виготський вирізняв три типи періодизацій психічного розвитку: — за зовнішнім критерієм (Р. Заззо — відповідно ступеням виховання і навчання); — за однією ознакою дитячого розвитку (3. Фрейд — за розгортанням лібідоносної енергії; П. Блонський — за станом зубів; Н. Поліцин — за зміною суспільної спрямованості особистості); — за системою суттєвих особливостей дитячого розвитку (Л. Виготський — на основі комплексних особистісних новоутворень; Ш. Бюлер — за структурою життєвого шляху; Е. Еріксон — за розгортанням закладених у зародковому періоді програм — епігенезом; Л. Божович — за соціальною ситуацією розвитку і новоутвореннями). Крім того, періодизації психічного та особистісного розвитку поділяються на часткові (охоплюють частину життя) і повні (охоплюють все життя людини). Наприклад, до другої групи належать періодизації Ш. Бюлер, Е. Еріксона, Б. Ананьєва.

Відносно вікових меж періоду дорослості серед психологів відсутня єдина думка. У класифікаціях різних авторів межі зрілості мають різні вікові показники. Д. Біррен ( J.E. Birren, 1985) виділяв ранню зрілість (17-25 років), зрілість як таку (25-50 років) і пізню зрілість (50-75 років). Д. Бромлей (D.V. Bromley, 1966) виділяв чотири періоди зрілості, що називалися ним дорослістю: рання дорослість (21-25 років), середня дорослість (25-40 років), пізня дорослість (40-55 років), передпенсійний вік (55-65 років). Усі автори відмічали неоднорідність зрілості, яка поділялась на ранню і пізню.

Повертаючись до аналізу біологізаторських концепцій, які в тому числі ураховували вікові особливості розвитку особистості, звернемось до генетичної концепції Ш. Бюлер з її ідеєю «самості» як духовного утворення, первісно даного, вродженого прагнення людини здійснити себе. Вченою були визначені фази життя: перша фаза (вік 16 – 20 років) характеризується достатньо низьким рівнем самосвідомості та відсутністю самовизначення. У другій фазі (з 16 – 20 до 25 – 30 років) людина випробує себе в різних видах діяльності, заводить знайомства з метою пошуку супутника життя. Ці спроби вказують на функціонування самовизначення, яке носить дифузний характер. Третя фаза (від 25-30 до 40-45 років ) – постановка чітких і точних цілей у професійному й особистому житті, їх практичне досягнення; відбувається специфікація самовизначення, тобто людина ставить конкретні життєві цілі і досягає деяких результатів на шляху до них. Встановлюється самооцінка особистості, в якій відображені життєві досягнення. У четвертій фазі (від 45 до 65 років) відбувається підведення підсумків минулої діяльності і життя, зміцнення, перегляд майбутніх життєвих цілей, відбувається погіршення біологічного функціонування, закінчення трудового шляху, скорочення майбутнього часу життя. Наприкінці цього періоду завершується шлях до самоздійснення, перестає функціонувати самовизначення. У п’ятій фазі (від 65-70 і далі) – оцінка свого життєвого шляху і професійної діяльності за критерієм досягнення або недосягнення цілей, живе минулим.

Новаторською була ідея вченої щодо наскрізного відстеження як окремих ліній розвитку, так і цілісних змін особистості від народження до глибокої старості. Але її позиція щодо детермінованості розвитку особистості лише її внутрішніми особливостями - співвіднесенням вітального (біологічного) і ментального (духовного) факторів, на нашу думку, обмежує можливості інтегрального дослідження громадянського розвитку особистості [13].

Продовженням досліджень в цьому напрямі слугували роботи ленінградської психологічної школи під керівництвом Б.Ананьєва. В його антропологічній періодизації, яка ґрунтувалась на фізіологічних змінах в розвитку дорослої людини, виділялося три основні періоди розвитку дорослої людини, включаючи інволюційний: 1) змужнілий вік, що охоплює період від 20 до 40 років у жінок і від 25 до 45 років у чоловіків; 2) зрілість — до 55 років; 3) старість, що характеризується безперервно наростаючою інволюцією і завершується природною фізіологічною смертю [1]. Проте антропологічна періодизація розвитку дорослої людини не є загальноприйнятою. Ця класифікація будується тільки на змінах індивідного розвитку людини і не включає особливості її розвитку як особистості або суб'єкта діяльності.

На основі дослідження розвитку психофізіологічних функцій вченим була розроблена періодизація дорослості, що поєднує в собі більш дрібні поперечні вікові зрізи (рік за роком) з більш диференційованим подовжнім зрізом розвитку, що дозволило уловити «піки» (оптимуми) кожної з фаз, її нижні і верхні межі, дискретні стани переходів від однієї фази до іншої. Як макро-, так і мікроперіоди розділені між собою фазами значного зниження функцій, які є прихованими періодами перебудови функцій, що готує її підйом. Вікові макроперіоди відрізняються різними темпами розвитку психічних функцій та інтелекту. Показником темпу розвитку слугує зміна підйомів і спадів в рівні розвитку кожної функції. Межі між періодами розвитку визначаються ще й за структурою міжфункціональних та внутрішньофункціональних зв'язків [Там само].

Сутність соціологізаторської концепції – розуміння людини як соціальної, предметно-діяльнісної істоти, лише як носія суспільних відносин. Представники соціогенетичного напрямку (Ж.-Ж. Руссо, К.-А. Гельвецій, Д. Дідро) вирішальним фактором у розвитку і формуванні особистості визначали середовище, а головним — вплив сім'ї. На думку науковців, структуру властивостей особистості автоматично визначає її оточення. Відповідно, середовище проголошується фатальним чинником у формуванні індивіда. Усі ці концепції ігнорували власну активність людини у взаємодії із суспільством, відводячи їй лише функцію пристосування до того, що призначено їй природою або навколишнім середовищем.

Існуючі концепції вікової періодизації, які ми також відносимо до соціологізаторських, будувалися на зміні зовнішніх умов життєдіяльності людини, обставин життя, зовнішніх подій (теорії переходу Г. Крайг, 2000; X. Томе, 1978 Boom J., 1992; Caspi А., 1987; американська школа Д. Левінсона 1986, Д. Вейлланта 1977 і Р. Гоулда, 1978). Розвиток людини розглядався як послідовність важливих, очікуваних подій, які можна передбачати і у відношенні до яких можна будувати плани. Для кожного періоду дорослості визначались «завдання розвитку» або «життєві завдання», які розумілися як усвідомлювані цілі, які індивід ставить перед собою в певні моменти життя, і які визначають напрям його самореалізації. Життєві завдання формуються залежно від рольовікових очікувань і стереотипів, існуючих в цій культурі й суспільстві.

В. Бочаров у своєму дослідженні писав, що в кожній культурі існує «віковий розклад». Кожна людина орієнтується на нього в процесі свого життя, співвідносить з ним свій індивідуальний віковий розвиток [3, с.17-21]. Залежно від виконання або не виконання цих соціальних програм людина відчуватиме міру своєї самореалізованості.

Е. Коуен виділяла три стадії розвитку в період дорослості: дорослішання (23-30 років), перехідний вік (30-35 років) і зрілість (36-50 років). Кожній стадії відповідає 1) певна ключова система (соціальне оточення людини в кожен період життя), 2) завдання розвитку (пов'язані з виживанням людини і досягненням щастя), 3) ресурси розвитку (сенс, необхідний людині для вирішення її життєвих завдань розвитку) і 4) кризи розвитку [12].

За таким же принципом побудовані дослідження й американської школи, представленої роботами Д. Левінсона, Д. Вейлланта і Р. Гоулда, де дорослість розглядалась як чергування періодів стабільності та періодів змін. Д. Левінсон вважав, що в періоди стабільності розвиток людини характеризується поступовим досягненням поставлених цілей, а різні компоненти життя людини (робота, сім'я, дружні стосунки) знаходяться в рівновазі між собою, причому один-два компонента є центральними впродовж 6-8 років. У перехідній фазі предметом аналізу стають способи самореалізації, а предметом пошуку — нові можливості. В період змін доросла людина переоцінює значущість різних компонентів свого життя, реалізованість своїх ідеалів і можливостей і приходить до необхідності змін в собі самій, у своєму житті і діяльності [Там само].

Таким чином, в перехідний період людина знаходиться в пошуку нових сенсів свого існування, нових цінностей, відповідно. Нормою буде деяка дезінтеграція його внутрішнього життя, втрата життєвих орієнтирів.

В усіх перелічених вище концепціях розвиток дорослої людини розглядався як поступовий перехід від досягнення однієї мети до іншої. Завдання кожного етапу характеризувались або лише зовнішніми подіями, або як позбавлення себе від дитячих атавізмів. Тож друга група концепцій також не відображає многогранність людської особистості, її суб’єктні зв’язки із соціумом. Серед характеристик соціологізаторського розуміння, які на нашу думку обмежують його можливості щодо адекватного уявлення сутності людини, можна виокремити такі:

·       перебільшення ролі найвищих соціальних впливів на людину;

·       абсолютизація ролі соціального стосовно психіки людини;

·       ігнорування індивідуального рівня буття людини;

·       ігнорування індивідуальних відмінностей людини.

Як бачимо, ні біологізаторська, ні соціологізаторська концепції не в змозі дати наукові пояснення природи людини та механізмів її розвитку через однобічність поглядів.

«Людина та її історія виявляються найскладнішими явищами в світі, - наголошував П. Сорокін. – Пояснити їх за допомогою якогось одного принципу – справа безнадійна. Звідси – хибність і безнадія всяких моністичних теорій, що роблять спроби пояснити історію та діяльність людей за допомогою одного фактора» [8, с.181-182].

Погоджуючись з думкою вченого, ми вважаємо, що біосоціальна концепція у більшому ступені долає проблеми однобічності та поєднує раціональні елементи кожної з розглянутих крайніх позицій. Автори виходили з того, що особистість треба досліджувати з врахуванням біологічних факторів і впливу соціального середовища. Людина при цьому розглядалась як істота, що живе за біологічними та соціальними законами. У ній існують як соціальна (головна), так і повноцінна біологічна сторони, які перебувають у стані діалектичної єдності.

Втілення біосоціальної концепції ми спостерігаємо в теорії конвергенції, представники якої (Д. Шаттлеворт, Ж. Піаже, В. Штерн) дотримувалися думки, що психічні процеси (відчуття, сприймання, мислення та інші) мають біологічну природу, а спрямованість, інтереси, здібності формуються під впливом середовища. При цьому вважалося, що розвиток людини визначається спадковістю, а середовище є лише зовнішньою умовою реалізації успадкованих властивостей [12].

Досить вдалою та науково обґрунтованою вбачається розуміння людини як живої біопсихосоціальної багаторівневої системи. Людина в цій концепції (І. Хомич) представлена як багаторівнева жива система. Таких рівнів п’ять: 1) структурний; 2) функціональний; 3) психічний; 4) свідомий; 5) поведінково-діяльнісний [11, с. 70-94.]. Жоден з цих рівнів не є самостійним. Кожен з них виконує свою специфічну роль у системі і служить невід’ємним її компонентом. Усі вони поєднуються системоутворюючим фактором – кінцевим результатом функціонування живої системи. Структура системи передбачає певний ієрархічний зв'язок між рівнями, який зумовлений поетапним еволюційним виникненням. Кожен з рівнів надбудовувався один над одним, утворюючи своєрідну ієрархічну структуру. В ній перший структурний рівень є наче матеріальною основою виникнення другого, функціонального рівня. На базі функціонального сформувався третій – психічний рівень, який, у свою чергу, є природною передумовою для формування четвертого рівня – рівня свідомості. Останній став передумовою для формування поведінково-діяльнісного рівня, випробовуючи разом з ним формуючий вплив трудової діяльності.

Таким чином, кожний визначений рівень ґрунтується на можливостях і якостях наступного, маючи на них інформаційний, енергетичний та інший вплів. Вищі рівні ніби вбирають у себе, інтегрують наступні рівні і надають їм якісно нового характеру. Тому всі нижчі рівні і приналежні до них елементи мають на собі відбиток попередніх. Зазначимо, що всі рівні людини-системи залучено до виконання центрального завдання – підтримання цілісності, стійкості і здатності до розвитку всієї системи.

Усі компоненти особистості виконують різні функції, але спрямовані на швидку і посилену реалізацію виникаючих потреб. У свою чергу, потреби пов’язані не тільки з рівнем свідомості, але і з усіма іншими рівнями живої системи. Це дає підстави для виділення в особистості, поряд із свідомими і інших рівнів – структурного, функціонального, психічного.

Схожу точку зору має вчена І. Булах, яка наголошує на розумінні цілісності, єдності, нерозривності онтогенетичного розвитку, де розвиток психіки і розвиток особистості взаємопов’язані. В цілому розвиток особистості, на її думку, виступає як складне, полісистемне психологічне явище. І. Булах орієнтує нас на нові погляди у вітчизняній психології, які джерело розвитку особистості вбачають в ній самій, наділяючи її свободою, творчістю, відповідальністю [4].

До концепцій, в основі яких лежить ідея про те, що доросла людина сама визначає хід свого розвитку під впливом об'єктивних змін, що відбуваються в її соціальному оточенні належать ідеї Е. Еріксона, В. Слободчикова. У вітчизняній психології провідні ідеї саморозвитку, саморуху, саморозгортання особистості впроваджені М. Боришевським, В. Моргуном, В. Татенком, Т. Титаренко та ін.

Розвиток особистості, за уявленням М. Боришевського, пов'язаний з безперервним саморухом, постійним самооновленням способом перебудови внутрішніх структур, їх взаємозв’язків, поступовим ускладненням і удосконаленням взаємодії з оточенням. У всіх цих складних перетвореннях саморегуляція виступає як суттєвий момент розвитку особистості, як його основний інструмент [2, с.26-33]

У розробленій Т.Титаренко структурно-генетичній моделі цілісного саморозгортання життєвого світу людини представлені життєві кризи особистості як джерела і рушійні сили становлення її життєвого простору. Життєві кризи, як деякий постфактум життя, часто виникають стихійно і проходять спонтанно; саме вони виступають тією силою, що творить і розвиває особистість. До того ж, за позицією вченої, розвиток і перетворення особистості здійснюються внаслідок самопородження як нових видів «самоставлень» індивіда, так і його ставлень до довкілля. В остаточному підсумку основою особистісного розвитку виступає домінуюче ставлення до себе та до інших [10].

Інноваційні ідеї висуває В. Татенко. Критично апелюючи до різних традиційних і сучасних підходів зарубіжної та вітчизняної психології, вчений намагається обґрунтувати феномен суб’єктності та прагне показати незалежність його розвитку від суспільних відносин, діяльності, свідомості. Він звертається до онтологічного уявлення суб’єктності як зсередини особистості детермінованої активності самопізнання, самопокладання і самоздійснення в їх специфічному людському вираженні [9].

На думку В. Татенко, суб’єкт виступає найголовнішою основою, яка інтегрує психіку і особистість, свідомість і діяльність, свідоме і без свідоме в просторі та часі онтологічно недискретного протікання і розвитку життя. Він сформулював положення про те, що субстанціональну (самопричинну і самодіючу) основу активності людини становить суб’єктне ядро. Як самопричина і самодія виступає субстанціальна інтуїція. Остання, за поглядами вченого, первісно притаманна людській істоті і дозволяє їй проявляти суб’єктну життєву активність у тих формах (особистості, індивідуальності), які відповідають людській природі. В процесі розвитку суб’єкта психічної активності на кожному віковому етапі виникають, відповідно до них, суб’єктивні механізми психічної активності: самозапитування, самоапперцепція, самооцінювання, самоактуалізація, самовизначення, самопотенціювання та самопокладання.

Безперечно, бачення вченого є проривом у розумінні процесів «саморозгортання» особистості. Але в контексті нашого дослідження було б хибним не зважати на соціальне опосередкування процесу громадянського розвитку особистості. Тож нам ближче інтерпретація розвитку особистості в моністичній концепції В. Моргуна, який аналізував зміни особистості в аспекті трьох понять: «становлення», «розвитку» і «формування». Під становленням ним розуміється незавершеність процесу розвитку особистості в онтогенезі, тобто зародження нового, його удосконалення, прогрес. Процес «формування» особистості відбувається у зв’язку зі змінами під впливом активних соціальних структур (організованих і неорганізованих). За позицією В. Моргуна, термін «розвиток» пов'язаний зі змінами прогресивного, регресивного, аномального і патологічного характеру. З одного боку, «розвиток» несе філософську апперцепцію спонтанності, іманентності. Цей момент визначає те, що кожна функція, кожний процес має власні закономірності розвитку. З іншого боку, ці закономірності чисельно соціально опосередковуються [7].

Підводячи підсумки аналізу існуючих концепцій розвитку особистості в дорослому віці, зауважимо, що кожний з напрямів: біологізаторський, соціологізаторський, біосоціальний тощо, науково обґрунтовуючи свої позиції, наголошували на пріоритетності власних поглядів щодо розвитку особистості.

Як бачимо, ні біологізаторська, ні соціологізаторська концепції не в змозі дати наукові пояснення природи людини та механізмів її розвитку через однобічність поглядів. Біосоціальна концепція у більшому ступені долає цю проблему, поєднуючи раціональні елементи кожної з розглянутих крайніх позицій.

Основою для розробки концепції громадянського розвитку особистості в дорослому віці слугуватиме позиція сучасних науковців, за якою джерело розвитку особистості полягає в самій людині. Таке бачення надає можливості дослідження ресурсів розвитку особистості як потенціалу її громадянського розвитку. Але, виходячи з предмету нашого дослідження, ми повинні враховувати значущість впливу соціуму на розвиток людини, у взаємодії з яким розкривається в особистості суттєве, типове, що закономірно формується в конкретно-історичній системі соціальних відносин: відбувається засвоєння людиною громадянських цінностей, норм, установок, зразків поведінки, властивих сучасному суспільству, соціальній спільності, групі, і відтворення нею соціальних зв'язків і соціального досвіду.

На цьому ґрунтується наше розуміння проблеми планування особистісного і громадянського розвитку, системи становлення та формування індивіда в соціальному середовищі, урахування в цьому процесі індивідуальної своєрідності людини, можливості здійснення нею однієї і тієї самої діяльності психологічно різними шляхами, рефлексії, як внутрішнього механізму розвитку особистості, ставлення до індивіда як до найвищої цінності, носія національного світогляду, суспільних інтересів і настроїв. Такий підхід дає змогу конкретизувати об'єктивні та суб'єктивні умови ефективності особистісного і громадянського розвитку особистості в суспільстві.

 

Література:

1.     Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. - 3-е издание. - СПб и др.: Питер, 2001. - 282 с.

2.     Боришевський М.І. Психологічні механізми розвитку особистості // педагогіка і психологія. – 1996. - № 3. – с.26-33.

3.     Бочаров В.В. Антропология возраста. - СПб.: Изд-во СПбГУ, 2001 - 192 с.

4.     Булах І.С. Психологія особистісного зростання підлітка: Монографія. – К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2003. – 340 с.

5.     Лукашевич М.П. Основи соціології масової комунікації: Підручник. – К.: ІПК ДСЗУ, 2009. – 308 с.

6.     Лукина Е.А. Особенности самоосуществления в разные периоды взрослости [Текст]: дис…..канд. психол. наук.: 19.00.13 / Лукина Елена Анатольевна. – Санкт-Петербург, 2006. – 258 с.

7.     Моргун В.Ф. Монистическая концепция многомерного развития личности. – Полтава, 1989. – 56с.

8.     Сорокин Н.А. Общедоступный учебник социологии. Статьи разных лет. – М., 1994. – с.181-182.

9.     Татенко В.А. Психология в субъектном измерении: Монография. – К.: Просвіта, 1996. – 404с.

10.  Титаренко Т.М. Жизненный мир личности: структурно-генетический подход: Дис… докт. Психол. Наук: 19.00.01. – К., 1994. – 305 с.

11.  Хомич И.И. Человек – живая система: Естественнонаучный и философский анализ. – Минск: Беларусь, 1989. – с. 70 - 94.

12.  Ярошевский М.Г. История психологии от античности до середины XX в. –– М., 1996. – 416 с.

13.  Bühler Ch: Genetic aspects of the self. — In: Fundamentals of psychology of the self.— Annals of the New York Academy of Sciences, v. 96, art. 3. N. Y., 1962.



Первая научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(10-15 мая 2008 г.)


(отчет)
Вторая научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(1-7 ноября 2008 г.)
(отчет)
Третья научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(20-27 декабря 2008 г.)
(отчет)
Четвертая научно-практическая конференция
(10-17 апреля 2009 г.)
(отчет)
Пятая научно-практическая конференция
(20-27 мая 2009 г.)
(отчет)
Шестая научно-практическая конференция
(1-15 апреля 2010 г.)
(отчет)
Седьмая научно-практическая конференция
(28 мая - 7 июня 2010 г.)
(отчет)
Восьмая научно-практическая конференция
(05-12 декабря 2010 г.)
(отчет)
Девятая научно-практическая конференция
(27-31 декабря 2010 г.)
(отчет)
Десятая научно-практическая конференция
(15-23 марта 2011 г.)
(отчет)
Одинадцатая научно-практическая конференция
(26 апреля 04 мая 2011 г.)
(отчет)
Двенадцатая научно-практическая конференция
(28 мая - 06 июня 2011 г.)
(отчет)
Тринадцатая научно-практическая конференция
(28 октября - 09 ноября 2011 г.)
(отчет)
Четырнадцатая научно-практическая конференция
(12-20 декабря 2011 г.)
(отчет)
Пятнадцатая научно-практическая конференция
(01-07 марта 2012 г.)
(отчет)
Шестнадцатая научно-практическая конференция
(09-14 апреля 2012 г.)
(отчет)
Семнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 октября 2012 г.)
(отчет)
Восемнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 декабря 2012 г.)
(отчет)
Девятнадцатая научно-практическая конференция
(26 февраля - 3 марта 2013 г.)
(отчет)
Двадцатая научно-практическая конференция
(20-28 апреля 2013 г.)
(отчет)
Двадцать первая научно-практическая конференция
(13-18 мая 2013 г.)
(отчет)
Первая международная научно-практическая конференция
"Перспективные направления отечественной науки - ХХI век"
(13-18 мая 2013 г.)
(отчет)
Двадцать вторая научно-практическая конференция
(4-9 ноября 2013 г.)
(отчет)
Двадцать третья научно-практическая конференция
(10-15 декабря 2013 г.)
(отчет)
Двадцать четвертая научно-практическая конференция
(20-25 января 2014 г.)
(отчет)
Двадцать пятая юбилейная научно-практическая конференция
(3-7 марта 2014 г.)
(отчет)
Двадцать шестая научно-практическая конференция
(7-11 апреля 2014 г.)
(отчет)
Двадцать седьмая научно-практическая конференция
(20-25 мая 2014 г.)
(отчет)
Двадцать восьмая научно-практическая конференция
(08-13 октября 2014 г.)
(отчет)
Двадцать девятая научно-практическая конференция"
(19-25 ноября 2014 г.)
(отчет)
Тридцатая научно-практическая конференция
(19-25 января 2015 г.)
(отчет)
Тридцать первая научно-практическая конференция
(25 февраля - 1 марта 2015 г.)
(отчет)
Тридцать вторая научно-практическая конференция
(2 - 7 апреля 2015 г.)
(отчет)
Тридцать третья научно-практическая конференция
(20 - 27 мая 2015 г.)
(отчет)
Тридцать четвертая научно-практическая конференция
(13 - 17 октября 2015 г.)
(отчет)
Тридцать пятая научно-практическая конференция
(24 - 27 ноября 2015 г.)
(отчет)
Тридцать шестая научно-практическая конференция
(29 декабря 2015 - 5 января 2016 г.)
(отчет)
Тридцать седьмая научно-практическая конференция
(19 - 22 апреля 2016 г.)
(отчет)
Тридцать восьмая научно-практическая конференция
(23 - 25 мая 2016 г.)
(отчет)

На главную | Объявления | Отчеты предыдущих конференций | История Украины | Контакты

Copyright © Zinet.info. Разработка и поддержка сайта - Студия веб-дизайна Zinet.info