zinet home
home home
home ИНТЕЛЛЕКТ-ПОРТАЛ
home Стартовал прием материалов в сборник XХХIX-й научной конференции. Требования к публикациям - в разделе "Объявления".

На главную | Объявления | Отчеты предыдущих конференций | История Украины | Контакты

РЕСУРСЫ ПОРТАЛА:

Тридцать восьмая научно-практическая конференция
(23 - 28 мая 2016 г.)


Тридцать седьмая научно-практическая конференция
(19 - 22 апреля 2016 г.)


Тридцать шестая научно-практическая конференция
(29 декабря 2015 - 5 января 2016 г.)


Тридцать пятая научно-практическая конференция
(24-27 ноября 2015 г.)


Тридцать четвертая научно-практическая конференция
(13-17 октября 2015 г.)


Тридцать третья научно-практическая конференция
(20-27 мая 2015 г.)


Тридцать вторая научно-практическая конференция
(2-7 апреля 2015 г.)


Тридцать первая научно-практическая конференция
(25 февраля - 1 марта 2015 г.)


Тридцатая научно-практическая конференция
(19-25 января 2015 г.)


Двадцать девятая международная научно-практическая конференция
(19-25 ноября 2014 г.)


Двадцать восьмая международная научно-практическая конференция
(08-13 октября 2014 г.)


Двадцать седьмая научно-практическая конференция
(20-25 мая 2014 г.)


Двадцать шестая научно-практическая конференция
(7-11 апреля 2014 г.)


Двадцать пятая юбилейная научно-практическая конференция
(3-7 марта 2014 г.)


Двадцать четвертая научно-практическая конференция
(20-25 января 2014 г.)


Двадцать третья научно-практическая конференция
(10-15 декабя 2013 г.)


Двадцать вторая научно-практическая конференция
(4-9 ноябя 2013 г.)


Первая международная научно-практическая конференция
(14-18 мая 2013 г.)


Двадцать первая научно-практическая конференция
(14-18 мая 2013 г.)


Двадцатая научно-практическая конференция
(20-28 апреля 2013 г.)


Девятнадцатая научно-практическая конференция
(26 февряля - 3 марта 2013 г.)


Восемнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 декабря 2012 г.)


Семнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 октября 2012 г.)


Шестнадцатая научно-практическая конференция
(09-14 апреля 2012 г.)


Пятнадцатая научно-практическая конференция
(01 - 07 марта 2012 г.)


Четырнадцатая научно-практическая конференция
(12-20 декабря 2011 г.)


Тринадцатая научно-практическая конференция
(28 октября - 09 ноября 2011 г.)


Двенадцатая научно-практическая конференция
(28 мая - 06 июня 2011 г.)


Одинадцатая научно-практическая конференция
(26 апреля - 04 мая 2011 г.)


Десятая научно-практическая конференция
(15-23 марта 2011 г.)


Девятая научно-практическая конференция
(27-31 декабря 2010 г.)


Восьмая научно-практическая конференция
(05-12 декабря 2010 г.)


Седьмая научно-практическая конференция
(28 мая - 7 июня 2010 г.)


Шестая научно-практическая конференция
(1-15 апреля 2010 г.)


Пятая научно-практическая конференция
(20-27 мая 2009 г.)


Четвертая научно-практическая конференция
(10-17 апреля 2009 г.)


Третья научно-практическая конференция
(20-27 декабря 2008 г.)


Вторая научно-практическая конференция
(1-7 ноября 2008 г.)


Первая научно-практическая конференция
(10-15 мая 2008 г.)



НАШИ ПАРТНЕРЫ:

Студия веб-дизайна www.zinet.info



Студия ландшафтного дизайна Флора-МК


Уникальное предложение!



Сайт-визитка - теперь
всего за 200 грн!

подробнее>>>



КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ЗВ'ЯЗОК ПАЛОМНИЦТВА І ПОНЯТТЯ СВЯТОСТІ

В ХРИСТИЯНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ

 

Попович Я.М.

Україна, м. Запоріжжя

Житомирський національний університет ім..І.Франко

 

Паломничество занимает важное место в христианском культе, что прослеживается и в его связи с концептуальным полем святости, которое органично связанно в христианской парадигме с понятиями сакральности пространства и времени. Семантико-теологическая интегральность паломнических санктуариев католической традиции демонстрируется на этимологически-лингвистическом и культурно-ландшафтном уровнях.

 

Християнське паломництво представляє важливий вимір культової практики традиційних конфесій – православ’я та католицизму. Його значення полягає не тільки у зовнішній формі прояву віри людини, але й репрезентує основоположні концепти християнської релігії. Паломництво належить до інтегральної релігійної картини світу, складові якої становлять діалектичну єдність. Розуміння святості та ритуальні особливості, що її супроводжують, стосуються також і сприйняття людського життя у площині духовного прямування до сакрально-духовних топосів в історично усталених і культурно збагачених паломницьких традиціях.

В етичних координатах західноєвропейського середньовіччя «мандрівне життя» («peregrina vita») [Див.: 4, с. 191] займало важливе місце (слід доповнити, що провідні місця у жанровій структурі тогочасної літератури теж належали розповідям про подорожі і пошуки пригод), коли «людина сутнісним чином перебувала в дорозі. Те, що вона шукала, - це щось, що зможе виправити все, що було неправильного в її житті до цього моменту» [2, с. 260].

Більшість санктуаріїв розташовані в мальовничих і особливо красивих, топографічно вирізнених місцевостях, переважно – це найкращі частини того чи іншого населеного пункту. На наше переконання, тут можна провести паралель до праіндоєвропейської етимології лексеми й поняття загалом «святості». Скористаємося грунтовними науковими висновками В. Топорова: «В основі слова святий лежить праслов’янський елемент *svęt- (=*svent-), споріднений позначенням цього ж поняття в балтійських (пор. лит. šveňtas), іранських (пор. авест. spǝnta-) та ряді інших мов. У кінцевому результаті цей елемент у наведених прикладах та інших їм подібних утворює ланку, яка з’єднує і теперішнє рос. (українське також – Я. П.) слово святий з індоєвропейською основою *kʼṵen-to-, що означає проростання, набухання, спухання, тобто збільшення об’єму або інших фізичних характеристик» [3, с. 7].

У слов’ян дохристиянського періоду вище проаналізоване «збільшення» розумілося як результат впливу особливої вітальної сили. Відповідно, епітет «святий» у давньоруській традиції позначав перш за все символи вегетативної плодючості (святе дерево, рай, колос, жито тощо), тваринної плодовитості (свята корова, бджола, худоба і т. д.), сакральні точки часу і простору (свята гора, поле, ніч, камінь, озеро, річка, день, ніч, свято, неділя тощо), а також т. зв. «породжуючі стихії» (свята вода, вогонь), межі всесвіту (свята земля,святе небо), що можуть виступати іпостасно-персоніфікованих образах «родичів» (Мати-Земля і Батько-Небо у порівнянні до святої матері, святого батька). У цьому «святому (Божому) світі», що співвідноситься зі «святою (Божою) красою», живе «святий народ», котрий повинен вести «святе життя». Відповідно, призначенням людини тут є «святість», тому вся її діяльність орієнтована саме на цей ідеал (святе слово, святе діло, свята думка тощо). Посмертне буття також тяжіє до святості: свята слава, святе ім’я. Вища мета і прагнення людини теж святі: святий шлях, свята віра, свята істина, святе життя, святий Бог тощо [Див.: 3, с. 8].

Після короткого окреслення етимологічного ракурсу лексеми «святий» слід проаналізувати релігійно-філософський і культурний аспекти цього концепту.

Християнський культ святих є складним явищем, що формувався протягом тривалої культурно-релігійної еволюції. Коріння його передусім у Святому Письмі, а також у загальнолюдській традиції, згідно якої прийнято шанувати своїх славних предків. У Старому Завіті можна знайти чимало елементів, що можна зарахувати до ґенези культу святих. Патріархи, що пошановувалися як предки й провідники єврейського народу, обдаровувалися обітницями особливої опіки та самі відзначали важливість власних благословінь (пор.: Бут. 49, 20). Молитва Мойсея, що вважався законодавцем Ягве, пригадує попередників і рятує народ (пор.: Вих. 32, 12). До імен Авраама, Ісаака й Мойсея біблійне середовище додає імена Самуїла, Натана і Давида. З плином часу виразніше проявляється переконання про їхню особливу роль у Провидінні Господньому та їхнє постійно діюче посланництво.

На еволюцію духовного розуміння цих постатей вплинула єврейська наука про ангелів. Роль і функції ангелів часто приписували славним предкам. Початки культу святих у Новому Завіті є певним продовженням і розвитком тенденцій Старого Завіту. У Посланні до євреїв апостол Павло представляє портрети великих і славних мужів, які «вірою перемогли царства, чинили справедливість, одержали обітниці, замкнули лев’ячі пащі, згасили силу вогню, втекли від вістря меча, одужали від недуги, були сильними у війні, обернули до втечі полки чужинців» (Євр., 11, 33-34).

Сам Ісус Христос говорить про Авраама, Ісаака й Якова, які сидітимуть у царстві небесному, очікуючи прибульців зі сходу й заходу (Мт. 8, 11); про патріархів, котрі перебувають біля Бога живого (Мк., 12,27); про Давида, що промовляв «під дією Святого Духа» (Мк., 12, 36). У великій промові проти вчених у Писанні та фарисеїв (Мт., 23) начебто критикує та не сприймає зведення і прикрашання гробів пророків, але водночас говорить про них із цілковитою повагою, порівнюючи їх із власними посланниками, перелік яких закінчується на Іванові Хрестителю (Ів., 1, 6-8) – «світильникові, що горів і світив» (Ів., 5, 35).

Навчені в такій школі апостоли не могли не практикувати великої поваги до пророків та героїв віри Старого Завіту: на цьому тлі зародилася ідея культу, на який у майбутньому заслужать порівнювані до пророків слуги самого Вчителя (Мт., 13, 13; Ів. 4, 36-38), з’єднані з Ним у праці й апостольстві (Ів. 16, 12), у смерті (Ів. 16, 12) і нагороді (Ів. 14, 12; 17, 10), а також у виконанні суду (Мт. 19, 28).

Особливе значення в обґрунтуванні культу мало вчення апостола Павла про єдність святих в Христі. Він писав про органічне єднання вірних із Христом, а також зі святими всіх епох, з тими, що ще перебувають на землі, й тими, котрі вже перейшли до вічності. Апостол народів вважає це квінтесенцією віри, етики й християнської аскетики (пор.: Римл., 12, 4 і далі).

Формування християнського культу святих відбувалося у відповідному культурно-історичному контексті: у греко-римському світі в культі померлих повагою оточували їхні гроби, зокрема в річниці їхнього народження. Правда, християни наповнювали своїм релігійним змістом сепульхральні та похоронні звичаї стародавнього світу, зокрема вшановували мучеників не в день їхнього народження, а смерті – «народження для слави неба».

Після вбивства першомученика Стефана та інших сміливих адептів Ісуса Христа зародилася думка про imitation – наслідування Спасителя та єднання з Ним аж до смерті з надією у воскресіння.

Християнський культ святих має своє коріння і в єврейських звичаях шанування могил пророків та провідників народу. Зрештою, сам Ісус Христос пригадував у Євангеліях про пошанування місць вічного спочинку пророків (Мт. 23, 29). До них належали: силоамська купіль, де мало спочивати тіло Ісаї; долина Кедрону з могилою Захарії та інші. Цей культ особливо вплинув на християнський Схід, який більше сприйняв праведників Старого Завіту: вони згадуються в церковному календарі та літургії, їхніми іменами називають дітей, а особливо монахів (що не є рідкістю в східнохристиянських церквах і сьогодні), на їхню честь називають храми й монастирі, а також до їхніх могил здійснюють паломництва.

Після константинівського миру культ святих динамічно почав розвиватися: їм присвячували святині, малювали ікони й викладали мозаїки, присвячували літературні твори. Однак домінували постаті мучеників. Пізніше з ними зрівнюються в популярності діви, аскети, єпископи-місіонери. Попри виникнення спільнотного життя монахів на Сході процвітає й єремітство – пошук досконалості в усамітненні. Окремим видом аскетики було стовпництво. Багатьох людей захоплювало таке життя, тому ці обрані радикального наслідування євангельських ідеалів ставали об’єктами спонтанного культу широких верств населення.

У середні віки виникає християнське паломництво, котре вплинуло на те, що святі шанувалися не тільки в конкретних локальних спільнотах чи регіонах, але й у Церкві загалом. Найпопулярнішими були шляхи, що вели до св. Якова в Компостеллі в Іспанії, св. Егідія в провансальському містечку, названому на його честь Сен-Жиль-дю-Гар, до св. Михайла на горі Гаргано, а також до абатства того ж самого імені на півострові Монт-Сент-Мішель [Див.: 6, s. 20-35].

Як уже згадувалося, святі діви і пустельники виявляли особливі харизми у дорозі до святості, що прагнули наслідувати в їхньому культі звичайні люди. Місця земного життя цих обраних ставали популярними місцями паломництв, де поглиблювався їхній культ.

Для прикладу поєднання харизми святості й сформованого центру паломництва назвемо санктуарій св. Розалії з Палермо. Як подає агіографічна література, майбутня свята народилася 1129 р. в замку Олівелла у сицилійському Палермо в знатній аристократичній родині, що мала серед предків самого Карла Великого. Її хресними був король Сицилії Роже І та його дружина Маргарита Наварська. Перед народженням дитини мати уві сні отримала обявлення з наказом назвати її Розалією. У цьому був духовний символізм її покутницького суворого життя (шипи троянди) і цнотливої чистоти (троянда теж є одним із флористичних символів Пресвятої Діви Марії у католицизмі). Дівчина в 14 років категорично відкинула пропозицію вигідного подружжя зі знатним нареченим. Натомість, втекла з дому та втекла до печери неподалік Палермо, де вела глибоко молитовне і суворе аскетичне, пустельницьке життя. На стінах печери зробила напис: «Я, Розалія, дочка Сінібальда, вирішили жити в цій печері для любові мого Господа, Ісуса Христа». Сицилійці вважають, що досить затертий цей напис є до сьогодні в санктуарії першої печери св. Розалії, що віддалений біля 4 км. Від містечка Сан Стефано Квісквіна.

Навколишні жителі почали відвідувати її пустельню, а коли слава її побожності і покори ставала щоразу відомішою, то дівчина постановила переселитися до гроту на узбіччі гори Перегріно (Monte Pellegrino), доступ до якої був непростим. Ця гора віддалена від містечка Сан Стефано Квісквіна біля 70 км., на скелястому урвищі, високо над Палермською затокою в Тирренському морі. Однак і там невдовзі її знайшли люди, що шукали поради і духовного заспокоєння.

Розалія померла в 1165 р., а її тіло віднайшли паломники 4 вересня. На горі Перегріно звели храм. Правда, з часом не змогли віднайти тіло святої. Під час епідемії холери у Палермо в 1624 р. чудесним чином віднайшли реліквії Розалії, після чого хвороба залишила місто. Від того часу культ святої Розалії швидко почав розвиватися.

Від 1686 р. в Палермо відбувається фестиваль (u fistinu) святої Розалії 10-15 липня. Урочиста процесія прямує до палацу норманів, де народилася свята пустельниця, зупиняючись перед кафедральним собором, адже саме там в одній із каплиць похована Розалія. Бургомістр перед кафедрою піднімається на колісницю, якою перевозять велику статую святої, і ставить до її ніг букет квітів від імені паломників та земляків.

Іконографічними атрибутами св. Розалії є череп, вінок із троянд та грот, в якому вона мешкала [Див.: 8].

Схожим санктуарієм, в якому поєднано відзначання харизми і прикладу життя святої людини й об’єкту популярного паломництва є місце вшанування патронки Південної Америки (до речі, континенту, який протягом століть найбільш відданий Католицькій церкві, що проявляється і в паломницькій практиці) – Рози з Ліми.

Свята Роза (справжнє її ім’я Ізабелла Флорес, Розою її назвали через дуже делікатну шкіру) народилася 1586 р. у столиці Перу Лімі, де й прожила все своє життя. Ще в дитинстві заприсяглася Богові у довічній чистоті, готуючись до повного зречень життя і медитативної молитви. На двадцятому році життя вступила до третього ордену домініканців, залишаючись жити у помешканні батьків, однак збільшила свої пости і зречення, молитви, чування. Попри граничну суворість способу життя, терпіння, переслідування злого духа, різні хвороби, наклепи людей, вона передусім благала Бога про милосердя і прощення для грішників. Її патронкою та прикладом духовного життя була інша велика терціарка св. Катерина Сієнська. Св. Роза зазнала багато терпінь: смерть батьків, самотність, важкий внутрішній досвід, зокрема відчуття протягом п’ятнадцяти років, що Бог її залишив. Проте саме тоді дійшла до глибокої контемпляції і відчуття містичного єднання з Христом. Померла у 31-річному віці в 1617 р. Слава її святості була настільки великою,що домініканці спочатку поховали дівчину на подвірї монастиря, а через два роки і в своєму храмі в Лімі у каплиці св. Катерини Сієнської. Папа Климент ІХ беатифікував Розу 1668 р. та оголосив патронкою Південної Америки. Канонізована вона була 1671 р. [Див.: 7].

Відвідання святих місць в основному приурочене до відзначання важливих релігійних свят, зокрема католицька практика церковних відпустів, прив’язане до найважливіших урочистостей Церкви або літургійних згадок, що стосуються того або іншого санктуарію. Наприклад, у Всеукраїнському санктуарії Матері Божої Святого Скапулярія у Бердичеві основна щорічна відпустова урочистість відбувається у найближчу неділю (з огляду на вихідний день) після свята Матері Божої Святого Скапулярія (16 липня). Культова католицька практика паломництва, кульмінацією якого стає відпуст на важливу храмову чи монастирську урочистість, складно зрозуміти окремо від загальнорелігійного сприйняття сакрального, зокрема психологічно-культурного сприйняття свята у протиставленні sacrum-profanum: «свята, на відміну від робочих днів, поглиблюють різницю між сакральним і профан ним. Вони справді протиставляють: перемежовані вибухи – безбарвній безперервності; екзальтовану несамовитість – буденній повторюваності тих самих матеріальних турбот; потужний подих загального збудження – спокійній роботі, під час якої кожен клопочеться поодаль від іншого;концентрацію суспільства – його розпорошеності; лихоманку кульмінаційних моментів – тихій праці під час інертних фаз свого існування. До того ж, релігійні церемонії, що є приводами для свят, зворушують душі віруючих» [1, с.129].

Зазвичай, чим важливіше свято у релігійній традиції, тим краще і ретельніше слід до нього духовно підготуватися: перед Пасхою католики (як і представники інших християнських конфесій) дотримуються сорокаденного Великого посту, Різдву передує т. зв. Адвент (не варто ототожнювати із православним Різдвяним постом) – час тихого і зосередженого очікування народження Ісуса Христа тощо. Ось ця релігійна практика аскези і підготовки до кульмінації радості цілком узгоджується із самообмеженням та духовним очищенням під час паломницького шляху. Тут маємо справу із духовним катарсисом, котрий відбувається в сакральному просторі та в сакральному темпоральному вимірі: «Піст, тиша суворо витримуються перед фінальним вибухом. Звичайні заборони посилюються, впроваджуються нові табу. Усілякі надмірності й ексцеси, урочистість обрядів, попередня строгість обмежень теж сприяють оточенню свята світом виняткового» [1, с.129-130].

У такій інтенційній парадигмі реалізується сутність християнського етосу свободи від гріха через власне глибинне очищення: «Трансформація гріха у покаяння, екзистенційної поразки у повноту життя – ось справжня суть «благовісті» Церкви, її доброї звістки» [5, с. 32].

Як бачимо, концепт святості у християнській релігійній парадигмі континуально і сутнісно поєднаний із сприйняттям сакральності простору й часу. Це цілком узгоджується з комплексним сприйняттям надприродного, бо ж актуалізоване і поглиблене акцептування святості Бога, Богородиці чи святих посилюється у священному хронотопі.

На нашу думку, паломництво цілком вписується в картину ідеального сакралізованого світу, що, зрештою, є метою релігійної людини.

Відзначання етимологічно-лінгвістичного, семантично-теологічного, культурно-ландшафтного зв'язку локалізації санктуаріїв та християнського розуміння святості дозволяє комплексно і повно проаналізувати феномен католицького паломництва.

 

Література:

1.     Каюа Р. Людина та сакральне ; пер. з франц. / Роже Каюа. – К. : «Ваклер», 2003. – 256с.

2.     Макінтайр Е. Після чесноти : Дослідження з теорії моралі ; пер. з англ. / Е. Макінтайр. – К. : Дух і літера, 2002. – 436 с.

3.     Топоров В. Н. Святость и святые в русской духовной культуре. Том 1. Первый век христианства на Руси / В. Н. Топоров. – М. : «Гнозис» - Школа «Языки русской культуры», 1995. – 875 с.

4.     Усков Н. Ф. Христианство и монашество в Западной Европе раннего Средневековья. Германские земли II/III – середины XI века / Н. Ф. Усков. – СПб. : Алетейя, 2001. – 506 с.

5.     Яннарас Х. Ч. Свобода етосу ; пер. з англ. / Х. Ч. Яннарас. – К. : Дух і літера, 2003. – 268 с.

6.     Fros H. SJ. Twoje imię. Przewodnik onomastyczno-hagiograficzny / H. Fros SJ, F. Sowa. – Kraków : Wydawnictwo WAM, Księża Jezuici, 1995. – 558 s.

7.     Santa Rosa de Lima [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.arzobispadodelima.org/index.php?option=com_content&view=article&id=1160&Itemid=364

8.     Santuario di Santa Rosalia [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.santuariosantarosalia.it/



Первая научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(10-15 мая 2008 г.)


(отчет)
Вторая научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(1-7 ноября 2008 г.)
(отчет)
Третья научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(20-27 декабря 2008 г.)
(отчет)
Четвертая научно-практическая конференция
(10-17 апреля 2009 г.)
(отчет)
Пятая научно-практическая конференция
(20-27 мая 2009 г.)
(отчет)
Шестая научно-практическая конференция
(1-15 апреля 2010 г.)
(отчет)
Седьмая научно-практическая конференция
(28 мая - 7 июня 2010 г.)
(отчет)
Восьмая научно-практическая конференция
(05-12 декабря 2010 г.)
(отчет)
Девятая научно-практическая конференция
(27-31 декабря 2010 г.)
(отчет)
Десятая научно-практическая конференция
(15-23 марта 2011 г.)
(отчет)
Одинадцатая научно-практическая конференция
(26 апреля 04 мая 2011 г.)
(отчет)
Двенадцатая научно-практическая конференция
(28 мая - 06 июня 2011 г.)
(отчет)
Тринадцатая научно-практическая конференция
(28 октября - 09 ноября 2011 г.)
(отчет)
Четырнадцатая научно-практическая конференция
(12-20 декабря 2011 г.)
(отчет)
Пятнадцатая научно-практическая конференция
(01-07 марта 2012 г.)
(отчет)
Шестнадцатая научно-практическая конференция
(09-14 апреля 2012 г.)
(отчет)
Семнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 октября 2012 г.)
(отчет)
Восемнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 декабря 2012 г.)
(отчет)
Девятнадцатая научно-практическая конференция
(26 февраля - 3 марта 2013 г.)
(отчет)
Двадцатая научно-практическая конференция
(20-28 апреля 2013 г.)
(отчет)
Двадцать первая научно-практическая конференция
(13-18 мая 2013 г.)
(отчет)
Первая международная научно-практическая конференция
"Перспективные направления отечественной науки - ХХI век"
(13-18 мая 2013 г.)
(отчет)
Двадцать вторая научно-практическая конференция
(4-9 ноября 2013 г.)
(отчет)
Двадцать третья научно-практическая конференция
(10-15 декабря 2013 г.)
(отчет)
Двадцать четвертая научно-практическая конференция
(20-25 января 2014 г.)
(отчет)
Двадцать пятая юбилейная научно-практическая конференция
(3-7 марта 2014 г.)
(отчет)
Двадцать шестая научно-практическая конференция
(7-11 апреля 2014 г.)
(отчет)
Двадцать седьмая научно-практическая конференция
(20-25 мая 2014 г.)
(отчет)
Двадцать восьмая научно-практическая конференция
(08-13 октября 2014 г.)
(отчет)
Двадцать девятая научно-практическая конференция"
(19-25 ноября 2014 г.)
(отчет)
Тридцатая научно-практическая конференция
(19-25 января 2015 г.)
(отчет)
Тридцать первая научно-практическая конференция
(25 февраля - 1 марта 2015 г.)
(отчет)
Тридцать вторая научно-практическая конференция
(2 - 7 апреля 2015 г.)
(отчет)
Тридцать третья научно-практическая конференция
(20 - 27 мая 2015 г.)
(отчет)
Тридцать четвертая научно-практическая конференция
(13 - 17 октября 2015 г.)
(отчет)
Тридцать пятая научно-практическая конференция
(24 - 27 ноября 2015 г.)
(отчет)
Тридцать шестая научно-практическая конференция
(29 декабря 2015 - 5 января 2016 г.)
(отчет)
Тридцать седьмая научно-практическая конференция
(19 - 22 апреля 2016 г.)
(отчет)
Тридцать восьмая научно-практическая конференция
(23 - 25 мая 2016 г.)
(отчет)

На главную | Объявления | Отчеты предыдущих конференций | История Украины | Контакты

Copyright © Zinet.info. Разработка и поддержка сайта - Студия веб-дизайна Zinet.info