ФІНАНСУВАННЯ
ОСВІТИ В УКРАЇНІ
Бойко О. Ю.
Україна,
м. Чернівці, Буковинська державна фінансова академія
В данной работе рассмотрена динамика
бюджетного финансирования в отрасль
образования за последние годы. Также изменение расходов на образование, как от
ВВП, так и от общих расходов. Представлены примеры традиционных и
нетрадиционных способов финансирования заведений образования. Сделан анализ основных
недостатков государственного образования и внесены предложения для решения
данных проблем.
Бюджетне фінансування галузі
освіти стає все більш актуальним. В суспільстві стає пріоритетною чітке
усвідомлення того, що освіта – це сфера здійснення соціально-економічних
інвестицій, що мають надзвичайно важливе значення для забезпечення сталого
розвитку суспільства. Заслуговує на увагу дослідження з питання бюджетного
фінансування системи освіти вітчизняних науковців Величко А., Калько І., Каленюк І., Затуренської В., Дарманського М., Борбо А. і
Жовтяка Є. та інших, а також російських вчених та практиків Селюкова
А., Андієва М., Куркіна Є.,
Балихіна Г., Лівшиця В. Освіта не може розглядатися як сфера, що
лежить тягарем на державному бюджеті, і не пов`язана з економічним розвитком
країни. Теза “навчання впродовж життя“,
прийнята щодо освіти в Україні, має стосуватися не лише учнів, але й вчителів
та вихователів. Потрібно створити умови, що б стимулювали викладача підвищувати
власну кваліфікацію, працювати над собою. Звичайно, не останню роль має
відігравати матеріальне заохочення, яке на сучасному етапі у державних школах
майже відсутнє.
Об`єктивна необхідність
бюджетного фінансування освіти зумовлена ще й тим, що діяльність галузі вимагає
певної стабільності фінансового забезпечення, що вже закріплено законодавством
України.
Діюче законодавство також є
вагомим підґрунтям для того, щоб видатки на фінансування системи освіти з
бюджетів усіх рівнів були значно вищими. Насамперед, Конституція України
проголошує обов`язковість загальної середньої освіти, гарантує доступність і
безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної,
вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Таким чином держава
визнає, що забезпечення права на освіту - турбота самої держави, і освіта має бути доступна для кожного
громадянина держави. Закон України «Про освіту», який займає особливе місце в
системі законодавства про освіту є зв`язуючою ланкою між Конституцією України
та іншим масивом освітянського законодавства. Законодавство про освіту
закріплює наступні положення:
1. Україна визначає освіту
пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку
суспільства [1];
2. фінансування державних
закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти
здійснюються за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного
господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел
фінансування. Держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не
меншому десяти відсотків національного доходу [1].
У таблиці 1 наведено видатки
на освіту в процентному виразі від ВВП. Як бачимо, протягом останніх років
видатки на освіту як від ВВП так і від загальних видатків змінювалися, але не
так вже й суттєво. Вони коливалися від 4,2% до 6,80% (видатки на освіту від
ВВП); від 14,70% до 18,70% (видатки на освіту від загальних видатків). І це в
той час, коли з 2000 року в Україні, після десяти років зниження реального ВВП,
нарешті почалося економічне зростання [4].
Загальновідомо, що економічно
розвинені країни не заощаджують на освіті. Вони щорічно кардинально збільшують
витрати на освіту з державного бюджету, забезпечуючи таким чином свій майбутній
розвиток. Достатньо навести такі приклади: США витрачають на ці цілі –16%,
Німеччина –12%, Франція –16%, Фінляндія – 7,2% від річного валового
внутрішнього продукту. Участь приватних фондів в фінансуванні системи освіти не
перевищує 6% [3, c.75-84].
Традиційні способи прямого
фінансування закладів завжди спричиняли стагнацію і відверте небажання вищих
закладів освіти щось змінювати. У боротьбі з цим явищем розвинені країни
винайшли варіант комбінованого державного фінансування, коли частина грошей
видається регулярно з урахуванням кількості студентів і специфіки фаху, а решта
- конкурсним чи комбінованим способом під конкретні наукові чи інноваційні
програми з перевіркою їх виконання.
Ще менш традиційним на відміну
від попереднього є механізм фінансування вищої освіти через студента. Він
забезпечуватиме кілька-стадійну конкуренцію (студентів - за гранти чи ваучери,
закладів - за студентів і гроші), максимальний вплив ринкових чинників на
роботу вищої школи на швидке підвищення ефективності вищих закладів освіти та
якості освіти [2, c.5].
Серед основних недоліків
державної освіти слід відзначити:
– корумпованість;
– формальність освіти (наприклад, в багатьох
регіональних освітніх закладах ступінь магістра отримують автоматично, без
спеціальних іспитів);
– відтік кваліфікованих працівників через
низький рівень оплати їх праці.
Щодо пропозицій з вирішення
даних проблем, то варто зазначити, що потрібно здійснити:
– реформи у фінансуванні освіти;
– наближення до європейських стандартів
освіти;
– вдосконалення законодавчої бази.
Український ринок освітніх
послуг має всі передумови для розвитку, але обов’язковою умовою є реформи у
фінансуванні освіти. Насамперед, за рахунок розвитку приватної освіти, а також
залучення кредитів для навчання, створення та функціонування спеціальних
накопичувальних та страхових фондів. Наш викладацький склад є досить
кваліфікованим, проте без матеріальних стимулів, нормальної
матеріально-технічної бази, доступу до інформаційних ресурсів та забезпечення
учбовою літературою, спостерігатимемо відтік талановитих викладачів за кордон,
або ж зростання рівня корумпованості, а відтак – диплом перетвориться з
показника рівня освіти на показник рівня доходів.
Роблячи висновки освіти в Україні, слід зазначити, що проблем у цій
галузі чимало. Проте є деякі аспекти, які потребують нагальної уваги: реформи у
фінансуванні та менеджменті освіти. Вживаючи вираз “ринок освітніх послуг“,
слід розуміти, що якщо початкова та базова середня освіта є обов’язковими, то
вища та післядипломна освіта є
конкурсними, а в Україні зараз виникає реальна загроза знецінення диплому,
перетворення його на папірець, що купується і продається.
Список літератури:
1.
Закон України “Про освіту” – К.:
Парламентське видавництво, 1999. – С.4.2.
2.
Красняков
Є.В. Державна політика та її законодавче забезпечення //Рідна школа. – 2006. - №6. – С.5.
3.
ВеличкоА.В.,
Калько І.В. Питання бюджетного фінансування закладів
освіти. //Освіта Донбасу - 2007 - №5. – С.75-84.
4.
http//www.ukrstat.gov.ua – Державний комітет статистики України.
