zinet home
home home
home ИНТЕЛЛЕКТ-ПОРТАЛ
home Стартовал прием материалов в сборник XХХIX-й научной конференции. Требования к публикациям - в разделе "Объявления".

На главную | Объявления | Отчеты предыдущих конференций | История Украины | Контакты

РЕСУРСЫ ПОРТАЛА:

Тридцать восьмая научно-практическая конференция
(23 - 28 мая 2016 г.)


Тридцать седьмая научно-практическая конференция
(19 - 22 апреля 2016 г.)


Тридцать шестая научно-практическая конференция
(29 декабря 2015 - 5 января 2016 г.)


Тридцать пятая научно-практическая конференция
(24-27 ноября 2015 г.)


Тридцать четвертая научно-практическая конференция
(13-17 октября 2015 г.)


Тридцать третья научно-практическая конференция
(20-27 мая 2015 г.)


Тридцать вторая научно-практическая конференция
(2-7 апреля 2015 г.)


Тридцать первая научно-практическая конференция
(25 февраля - 1 марта 2015 г.)


Тридцатая научно-практическая конференция
(19-25 января 2015 г.)


Двадцать девятая международная научно-практическая конференция
(19-25 ноября 2014 г.)


Двадцать восьмая международная научно-практическая конференция
(08-13 октября 2014 г.)


Двадцать седьмая научно-практическая конференция
(20-25 мая 2014 г.)


Двадцать шестая научно-практическая конференция
(7-11 апреля 2014 г.)


Двадцать пятая юбилейная научно-практическая конференция
(3-7 марта 2014 г.)


Двадцать четвертая научно-практическая конференция
(20-25 января 2014 г.)


Двадцать третья научно-практическая конференция
(10-15 декабя 2013 г.)


Двадцать вторая научно-практическая конференция
(4-9 ноябя 2013 г.)


Первая международная научно-практическая конференция
(14-18 мая 2013 г.)


Двадцать первая научно-практическая конференция
(14-18 мая 2013 г.)


Двадцатая научно-практическая конференция
(20-28 апреля 2013 г.)


Девятнадцатая научно-практическая конференция
(26 февряля - 3 марта 2013 г.)


Восемнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 декабря 2012 г.)


Семнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 октября 2012 г.)


Шестнадцатая научно-практическая конференция
(09-14 апреля 2012 г.)


Пятнадцатая научно-практическая конференция
(01 - 07 марта 2012 г.)


Четырнадцатая научно-практическая конференция
(12-20 декабря 2011 г.)


Тринадцатая научно-практическая конференция
(28 октября - 09 ноября 2011 г.)


Двенадцатая научно-практическая конференция
(28 мая - 06 июня 2011 г.)


Одинадцатая научно-практическая конференция
(26 апреля - 04 мая 2011 г.)


Десятая научно-практическая конференция
(15-23 марта 2011 г.)


Девятая научно-практическая конференция
(27-31 декабря 2010 г.)


Восьмая научно-практическая конференция
(05-12 декабря 2010 г.)


Седьмая научно-практическая конференция
(28 мая - 7 июня 2010 г.)


Шестая научно-практическая конференция
(1-15 апреля 2010 г.)


Пятая научно-практическая конференция
(20-27 мая 2009 г.)


Четвертая научно-практическая конференция
(10-17 апреля 2009 г.)


Третья научно-практическая конференция
(20-27 декабря 2008 г.)


Вторая научно-практическая конференция
(1-7 ноября 2008 г.)


Первая научно-практическая конференция
(10-15 мая 2008 г.)



НАШИ ПАРТНЕРЫ:

Студия веб-дизайна www.zinet.info



Студия ландшафтного дизайна Флора-МК


Уникальное предложение!



Сайт-визитка - теперь
всего за 200 грн!

подробнее>>>



РИМО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА НА ПІВДНІ УКРАЇНИ: ЧАС СОЦІАЛЬНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ (1917-1930 РР.)

 

Ганзуленко В. П.

Запорізький національний технічний університет

 

Після проголошення незалежності Українська держава, прагнучи утвердження священних принципів свободи, соціальної справедливості та рівноправності, взяла на себе зобов'язання сприяти відродженню духовності народу України. Сьогодні, коли набувають актуальності взаємовідносини держави та церкви, зацікавлення історією Римо-католицької церкви (РКЦ) є закономірним явищем та пояснюється появою доступу до значного кола раніше закритих архівних фондів та можливістю використання нових історичних джерел.

Проблемі діяльності присвячена значна кількість дослідницьких робіт, як вітчизняних так і закордонних авторів. Вітчизняними дослідниками ретельно вивчалося становлення та поширення римо-католицизму в Україні [1; 2], і в першу чергу в Західному її регіоні, аналізувалися особливості взаємодії РКЦ та державних структур [3; 4], а також досліджувалася історія окремих етноконфесійних громад (німецької, польської) [5; 6; 7; 8].

Однак, залишається недостатньо вивченою така проблема історії Римо-католицької церкви, як дослідження функціональної структури церкви, а також аналіз еволюційних змін в організації церкви під впливом соціальних перетворень початку XX ст.

Мета даної статті полягає в тому, щоб на підставі вивчення історичних джерел висвітлити умови внутрішньої трансформації організаційної структури католицької церкви та дослідити особливості функціонування її складових на Півдні України в 1917-1930рр.

Релігійна громада католиків Півдня України на початку XX ст. входила до складу Тираспольської дієцезії Римо-Католицької церкви (РКЦ) та охоплювала території Катеринославської, Таврійської та Херсонської губерній Російської імперії. В цілому РКЦ в Російській імперії на початку XX ст. налічувала 12 дієцезій, в тому числі Могильовську, Віленську, Луцьке-Житомирську, Тельшевську та 7 діє-зезій на польських землях (Варшавську, Сейнську, Влоцлавську, Калецьку, Люблінську, Плоцьку та Сандомирську) [9, с. 158-159].

Управління Тираспольської дієцезією здійснювалося єпископом, що призначався наказами Урядового Сенату за рішенням Російського імператора та за попереднім узгодженням із папою римським. Кожний єпископ повинен був принести присягу на вірність імператору Росії, його спадкоємцеві, а потім і самому папі римському.

На початку XX століття Тираспольська дієцезія мала кафедральний капітул та консисторію, включала 15 деканатів, третина з яких охоплювала Південь України, а саме: Одесу, Миколаїв, Сімферополь, Катеринослав (сучасний Дніпропетровськ) та Бердянськ. На 1902 рік Тираспольська дієцезія об'єднувала 87 парафіяльних церков, 34 філіальні церкви, 131 священика та майже 298 тисяч парафіян [9, с.160]. За етнонаціональним складом католики Півдня були представлені німцями, поляками, чехами, українцями, росіянами, французами та іншими.

Чисельність католицького населення на Півдні України у порівнянні з представниками інших релігійних конфесій на початку XX ст. в різних регіонах була різною. Так, наприклад, в Олександрівсь-кому повіті Катеринославської губернії (територія сучасної Запорізької області) католики складали близько 1,14%, поступаючись православним, іудеям, лютеранам та менонітам [10, арк.142]. В Одеському повіті за кількістю католики поступалися лише православним [9, с.162]. Проте кількісний склад католиків мав досить стабільний характер.

Однак, незважаючи на чисельність католицького населення та його вірнопіддані позиції щодо ставлення до Російської імперії, монархічний режим, який вважав Православну Церкву своєю найважливішою опорою, нехтував інтересами Римо-католицької церкви та її парафіян (особливо в роки Першої світової війни), державні органи влади майже не додержувалися принципу свободи совісті та віросповідання.

Саме тому лютнева буржуазно-демократична революція 1917р. та Українська національно-демократична революція сприймалися католиками з неприхованим піднесенням та сподіванням на покращення життя.

Українські політичні сили революційної доби (Українська Центральна Рада, Гетьманат Скоропадського, Директорія), на відміну від царського уряду, розглядали релігію як особисту справу кожного, прагнули гармонізувати стосунки між світської владою та Церквою. При цьому, маючи особливі стосунки з Православною Церквою як із традиційною, держава завжди декларувала свободу віросповідання та намагалася не допускати утисків прав інших релігій (в тому числі й римо-католицизму) [11, с. 166-167].

Однак відсутність чіткої релігійної політики стосовно взаємодії Української держави з конфесіями, що не мали загальнодержавного значення, сприяла непорозумінню серед релігійних громад (інколи навіть відверто ворожому ставленню між ними), що не могло не позначитися на становищі католицизму у південному регіоні в цілому, особливо в умовах наступу держави на позиції церкви.

Надії римо-католицького духовенства Тираспольської дієцезії на подальше вільне існування Церкви рухнули після запровадження радянської влади й утвердження більшовицької диктатури. Чимала частина активних парафіян Південної України залишала місця свого існування: одні католики поверталися на історичну батьківщину, інші бігли від голоду. Все загострила громадянська війна - католики стали заручниками державних інтересів. 29 квітня 1919 р. у Петрограді був заарештований митрополит Е. Ропп, а наступного дня ще кілька священиків. Письмові та особисті звернення Центрального комітету католицьких громад до влади із проханням звільнити митрополита й інших священиків залишилися безрезультатними. Відповіддю стали нові арешти священиків та парафіян. Тираспольський єпископ Й. Кесслер виявився після зміни державних кордонів у Бессарабії, радянські власті не допустили його повернення до дієцезії [12, с.421].

Польське-радянська війна та її наслідки призвели до поділу дієцезій, а також до нових утисків РКЦ [5, с.67]. Характерним прикладом боротьби за збереження свободи католицької церкви на території Радянській України є боротьба з вимогою укладати договори щодо передачі храмів віруючим. Римо-католицька церква наполягала на тому, що храми -її власність, оскільки були побудовані на кошти парафіян. Велике значення мав також протест архієпископа Я. Цепляка від 29 вересня 1919р. проти націоналізації церковного фонду [13, с.12-14]. Католицьке духовенство, що підтримувалося парафіяльними комітетами, не тільки відмовлялося дозволити підписання договорів щодо користування храмами, але й домагалося свободи викладання Закону Божого. Священики на своїх зборах обговорювали питання про відношення до комунізму як до антихристиянського навчання й намагалися відгородити парафіян від його впливу [13, с.15].

2 квітня 1920 р. був заарештований архієпископ Я. Цепляк. Церковні комітети розіслали телеграми протесту в найвищі інстанції, відповіддю влади стали масові арешти парафіян, багато з яких були відправлені до таборів. Щоб уникнути подальших репресій серед католиків архієпископ Я. Цепляк 15 квітня 1920 р. написав заяву, зобов'язуючись «сприяти заспокоєнню розумів», і через два дні був звільнений, але за ним було встановлено нагляд.

Священиків заарештовували й підчас польське-радянської війни. 18 березня 1921 р. у Ризі був підписаний мирний договір, в VII статтю якого було внесене право Римо-католицької церкви в Росії самостійно здійснювати свою діяльність «у межах внутрішнього законодавства» [13, с.17]. Однак саме це законодавство було повністю антицерковним й антирелігійним.

Новий привід до переслідування Церкви з'явився у зв'язку з голодом на Півдні України, почалася кампанія щодо вилучення церковних цінностей, що проводилася як у православних, так й у католицьких храмах. У багатьох місцях парафіяни активно протестували, у деяких місцях їм вдавалося замість церковних віддавати свої власні коштовності. Опір вилученню цінностей, а також завзята відмова парафіяльних громад від підписання «договорів щодо користування храмами» привели до нової хвилі закриття церков [14, с.89-91].

Від самого початку більшовики прагнули внести розлад у Церкву зсередини. У Православній Церкві це привело до дійсного розколу, у Католицькій - розколу не відбулося, однак багатьох священиків погрозами й обіцянками влада намагалася змусити відмовитися від своїх поглядів.

Репресії, а також атеїстична пропаганда послабляли Церкву. Багато священиків відбували покарання, деякі були вислані за кордон. На Півдні України не залишилося жодного католицького єпископа, не вважаючи старого, який нещодавно відійшов від справ, Тираспольського єпископа А. Церра. Фактично РКЦ не мала ієрархії. Тому папа римський Пій XI заснував при Конгрегації Східних Церков Комісію для координування допомоги Церкві в колишній Російській імперії. Ватикан намагався дипломатичними каналами зв'язуватися з радянським урядом, щоб знайти вихід із створеної ситуації. Офіційні переговори успіху не мали, але посол Ватикану, єпископ М. Д'ЕрбІн'ї, приїжджав кілька разів до Росії в 1926 р. та зміг відновити зруйновану структуру Римо-католицької церкви, призначивши апостольських адміністраторів, а деяких з них-єпископами.

До цього часу на території Радянського Союзу адміністрація Католицької Церкви мала наступну структуру:

1. Могильовська архієпархія, що включає Центральну й Північну частину європейської Росії й Північно-Східну (радянську) частину Білорусії;

2. Мінська дієцезія (Східна її частина перебувала у складі СРСР);

3. Житомирська дієцезія, у більшій своїй частині перебувала на території Радянської України (туди входили Північна й Центральна частина України);

4. Кам'янець-Подільська дієцезія - повністю на території СРСР (Південна Україна);

5. Тираспольська дієцезія, що включала Південну частину Східної України й Поволжя;

6. Владивостоцька дієцезія, утворена 3 лютого 1923р. (Східна Сибір і Далекий Схід);

7. Апостольський Вікаріат Сибіру (Західна частина Сибіру й Середня Азія);

8. Апостольський Вікаріат Криму й Кавказу, утворений, імовірно, під час громадянської війни в Південній частині Тираспольської дієцезії;

9. Апостольська адміністратура для католиків вірменського обряду;

10. Екзархат Греко-католицької Церкви в Росії [15, с.45-49].

Проведена таємна реорганізація була покликана відновити ієрархію католицької церкви. Позбавлення юрисдикції єпископів, що проживали за межами СРСР, у тому числі й Тираспольського єпископа Й. Кесслера, - було спробою відгородити Церкву від обвинувачень в іноземному втручанні. На території України були створені наступні адміністратури:

- Харків - священик В. Ільгін,

- Одеса й Крим - єпископ А. Фрізон,

- Житомирська дієцєзія — священик Ф. Скальський,

- Каменецька дієцєзія - священик Я. Свідерський.

Однак незабаром й нові адміністратори піддалися різним репресіям. Трагічно складалося життя німців, що загинули пізніше мученицькою смертю. Єпископ А. Фризон так і не зміг оселитися в Одесі. Практично він служив тільки в Сімферополі, піддаючись частим арештам, а при останньому арешті був розстріляний [16, с.54].

Офіційні церковні структури були паралізовані, єдиною можливістю збереження церковного життя були чернечі або подібні з ними громади (переважно жіночі}, що діяли нелегально на території Південної України. Однак і ці чернечі громади незабаром були ліквідовані, а їхні члени піддані репресіям.

До кінця 20-х рр. Римо-католицька церква на Півдні України внаслідок відсутності в регіоні такої соціальної бази, яку мало православ'я, практично припинила своє існування, за винятком декількох приходів у великих містах. Радянський режим, починаючи з 1923 р. повів організований наступ на католицизм [14, с.102]. Становище католицької церкви було набагато складніше, ніж інших християнських віросповідань. Православні, обновленці, лютерани, баптисти та інші релігійні організації налагодили регулярний випуск різних періодичних видань, проводили всілякі з'їзди, синоди, конференції, мали у своєму розпорядженні свої навчальні заклади. У католицької церкви не було практично нічого, її діяльність та ієрархічна структура довгий час ретельно приховувалися від більшовиків.

До 1929 р. хвиля переслідувань, спрямована проти всіх без виключень конфесій, досягла свого апогею. Зважена й продумана церковна політика вважалася другорядною в порівнянні з іншими політичними й соціально-економічними проблемами. Боротьба з релігією в Радянській Україні вступила в заключну стадію. До 1939 р не залишилося жодного місцевого католицького священика, який би перебував на волі.

Отже, під впливом змін у політичному житті Південної України, що відбулися на початку XX ст., діяльність Рим о-католицької церкви зазнала кардинальних змін, відбулася трансформація ЇЇ організаційної структури, характер взаємин між церквою та державними структурами став визначатися загостренням зовнішньополітичних протиріч. Настав час загального наступу держави проти суспільного впливу конфесій та релігійної свідомості з метою їх цілковитого знищення, час ламання релігійних традицій.

Саме тому врахування особливостей внутрішнього життя католицької громади та розмаїття підходів до вивчення історії римо-католицизму на Півдні України відкривають нові можливості яку пізнанні взаємин між державою та католицькою церквою на початку XX ст., так і у розширенні уявлень щодо релігійне-церковного життя України та релігійності українців.

Джерела та література:

1.      Гентош Л. Католицька церква та становлення української державності (1917-1923 рр.)//Другий Міжнародний конгрес україністів: Доповіді і повідомлення. Історія. 4.2. - Львів, 1994.

2.      Ковальчук А. Територіальна динаміка римсько-католицької церкви в Україні // Історія релігій в Україні: Матеріали IX міжнародної конференції 11-13 травня 1999 р. - Т. 1. - Львів, 1999.

3.      Стронський Г Приречена на мовчання: РКЦ на Україні в 20-30-ті рр. //Людина і світ. - 1994. -№ 3-4.

4.      Рублева Н.С. Невідома ділянка антирелігійного фронту: Боротьба владних структур УСРР проти Римсько-католицької церкви, 1920-ті роки// 3 архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1998. -№ 1/2.

5.      Єременко Т.І. Польська національна меншина в Україні в 20-30-ті рр. XX ст. - К., 1994.

6.      Лісевич І.Т. Духовно спраглі: Духовне життя польської національної меншини на Наддніпрянській Україні в 1864-1917 рр. - К., 1997.

7.      Євнух В.Б., ЧиркоБ.В. Німці в Україні. 1920-1990. - К., 1994.

8.      Лях К.С. Етно-конфесійний склад німецьких колоністів Півдня України // Немцы Приазовья и Причерноморья: история и современность / Материалы международной научной конференции. - Донецк, 2003.

9.      Лиценбергер О.А. Римско-католическая церковь в России: история й правовое положение. - Саратов.: Поволжская Академия гос-нной службы, 2001.

10.  Державний архів Запорізької області. -Ф.24. -Оп.1. -Спр.191. -Арк.142.

11.  Ганзуленко В.П. Українська держава 1917-1920 рр.: проблема вирішення релігійного питання // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. -Запоріжжя, 2007. -Вип. XXI.

12.  Історія релігії в Україні: У 10т. -Т. 4: Католицизм/За ред. П.Яроцького.-К., 2001.

1.      13.   Шкаровский М.В.,   Черепенина Н.Ю.,   ШикерА.К.   Римско-Католическая  Церковь  на  Сеаеро-Западе России в 1917-1945 гг.-СПб., 1998.

 



Первая научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(10-15 мая 2008 г.)


(отчет)
Вторая научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(1-7 ноября 2008 г.)
(отчет)
Третья научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(20-27 декабря 2008 г.)
(отчет)
Четвертая научно-практическая конференция
(10-17 апреля 2009 г.)
(отчет)
Пятая научно-практическая конференция
(20-27 мая 2009 г.)
(отчет)
Шестая научно-практическая конференция
(1-15 апреля 2010 г.)
(отчет)
Седьмая научно-практическая конференция
(28 мая - 7 июня 2010 г.)
(отчет)
Восьмая научно-практическая конференция
(05-12 декабря 2010 г.)
(отчет)
Девятая научно-практическая конференция
(27-31 декабря 2010 г.)
(отчет)
Десятая научно-практическая конференция
(15-23 марта 2011 г.)
(отчет)
Одинадцатая научно-практическая конференция
(26 апреля 04 мая 2011 г.)
(отчет)
Двенадцатая научно-практическая конференция
(28 мая - 06 июня 2011 г.)
(отчет)
Тринадцатая научно-практическая конференция
(28 октября - 09 ноября 2011 г.)
(отчет)
Четырнадцатая научно-практическая конференция
(12-20 декабря 2011 г.)
(отчет)
Пятнадцатая научно-практическая конференция
(01-07 марта 2012 г.)
(отчет)
Шестнадцатая научно-практическая конференция
(09-14 апреля 2012 г.)
(отчет)
Семнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 октября 2012 г.)
(отчет)
Восемнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 декабря 2012 г.)
(отчет)
Девятнадцатая научно-практическая конференция
(26 февраля - 3 марта 2013 г.)
(отчет)
Двадцатая научно-практическая конференция
(20-28 апреля 2013 г.)
(отчет)
Двадцать первая научно-практическая конференция
(13-18 мая 2013 г.)
(отчет)
Первая международная научно-практическая конференция
"Перспективные направления отечественной науки - ХХI век"
(13-18 мая 2013 г.)
(отчет)
Двадцать вторая научно-практическая конференция
(4-9 ноября 2013 г.)
(отчет)
Двадцать третья научно-практическая конференция
(10-15 декабря 2013 г.)
(отчет)
Двадцать четвертая научно-практическая конференция
(20-25 января 2014 г.)
(отчет)
Двадцать пятая юбилейная научно-практическая конференция
(3-7 марта 2014 г.)
(отчет)
Двадцать шестая научно-практическая конференция
(7-11 апреля 2014 г.)
(отчет)
Двадцать седьмая научно-практическая конференция
(20-25 мая 2014 г.)
(отчет)
Двадцать восьмая научно-практическая конференция
(08-13 октября 2014 г.)
(отчет)
Двадцать девятая научно-практическая конференция"
(19-25 ноября 2014 г.)
(отчет)
Тридцатая научно-практическая конференция
(19-25 января 2015 г.)
(отчет)
Тридцать первая научно-практическая конференция
(25 февраля - 1 марта 2015 г.)
(отчет)
Тридцать вторая научно-практическая конференция
(2 - 7 апреля 2015 г.)
(отчет)
Тридцать третья научно-практическая конференция
(20 - 27 мая 2015 г.)
(отчет)
Тридцать четвертая научно-практическая конференция
(13 - 17 октября 2015 г.)
(отчет)
Тридцать пятая научно-практическая конференция
(24 - 27 ноября 2015 г.)
(отчет)
Тридцать шестая научно-практическая конференция
(29 декабря 2015 - 5 января 2016 г.)
(отчет)
Тридцать седьмая научно-практическая конференция
(19 - 22 апреля 2016 г.)
(отчет)
Тридцать восьмая научно-практическая конференция
(23 - 25 мая 2016 г.)
(отчет)

На главную | Объявления | Отчеты предыдущих конференций | История Украины | Контакты

Copyright © Zinet.info Идея сайта - Студия веб-дизайна Zinet