zinet home
home home
home ИНТЕЛЛЕКТ-ПОРТАЛ
home Стартовал прием материалов в сборник XХХIX-й научной конференции. Требования к публикациям - в разделе "Объявления".

На главную | Объявления | Отчеты предыдущих конференций | История Украины | Контакты

РЕСУРСЫ ПОРТАЛА:

Тридцать восьмая научно-практическая конференция
(23 - 28 мая 2016 г.)


Тридцать седьмая научно-практическая конференция
(19 - 22 апреля 2016 г.)


Тридцать шестая научно-практическая конференция
(29 декабря 2015 - 5 января 2016 г.)


Тридцать пятая научно-практическая конференция
(24-27 ноября 2015 г.)


Тридцать четвертая научно-практическая конференция
(13-17 октября 2015 г.)


Тридцать третья научно-практическая конференция
(20-27 мая 2015 г.)


Тридцать вторая научно-практическая конференция
(2-7 апреля 2015 г.)


Тридцать первая научно-практическая конференция
(25 февраля - 1 марта 2015 г.)


Тридцатая научно-практическая конференция
(19-25 января 2015 г.)


Двадцать девятая международная научно-практическая конференция
(19-25 ноября 2014 г.)


Двадцать восьмая международная научно-практическая конференция
(08-13 октября 2014 г.)


Двадцать седьмая научно-практическая конференция
(20-25 мая 2014 г.)


Двадцать шестая научно-практическая конференция
(7-11 апреля 2014 г.)


Двадцать пятая юбилейная научно-практическая конференция
(3-7 марта 2014 г.)


Двадцать четвертая научно-практическая конференция
(20-25 января 2014 г.)


Двадцать третья научно-практическая конференция
(10-15 декабя 2013 г.)


Двадцать вторая научно-практическая конференция
(4-9 ноябя 2013 г.)


Первая международная научно-практическая конференция
(14-18 мая 2013 г.)


Двадцать первая научно-практическая конференция
(14-18 мая 2013 г.)


Двадцатая научно-практическая конференция
(20-28 апреля 2013 г.)


Девятнадцатая научно-практическая конференция
(26 февряля - 3 марта 2013 г.)


Восемнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 декабря 2012 г.)


Семнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 октября 2012 г.)


Шестнадцатая научно-практическая конференция
(09-14 апреля 2012 г.)


Пятнадцатая научно-практическая конференция
(01 - 07 марта 2012 г.)


Четырнадцатая научно-практическая конференция
(12-20 декабря 2011 г.)


Тринадцатая научно-практическая конференция
(28 октября - 09 ноября 2011 г.)


Двенадцатая научно-практическая конференция
(28 мая - 06 июня 2011 г.)


Одинадцатая научно-практическая конференция
(26 апреля - 04 мая 2011 г.)


Десятая научно-практическая конференция
(15-23 марта 2011 г.)


Девятая научно-практическая конференция
(27-31 декабря 2010 г.)


Восьмая научно-практическая конференция
(05-12 декабря 2010 г.)


Седьмая научно-практическая конференция
(28 мая - 7 июня 2010 г.)


Шестая научно-практическая конференция
(1-15 апреля 2010 г.)


Пятая научно-практическая конференция
(20-27 мая 2009 г.)


Четвертая научно-практическая конференция
(10-17 апреля 2009 г.)


Третья научно-практическая конференция
(20-27 декабря 2008 г.)


Вторая научно-практическая конференция
(1-7 ноября 2008 г.)


Первая научно-практическая конференция
(10-15 мая 2008 г.)



НАШИ ПАРТНЕРЫ:

Студия веб-дизайна www.zinet.info



Студия ландшафтного дизайна Флора-МК


Уникальное предложение!



Сайт-визитка - теперь
всего за 200 грн!

подробнее>>>



СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПОКАЖЧИКІВ КАЗКОВИХ СЮЖЕТІВ ТА МОТИВІВ

 

Карпенко С.Д.

Україна, м.Біла Церква,

Білоцерківський національний аграрний університет

 

В статье поднимается вопрос создания, исследования и использования  сказковедами указателей сказочных сюжетов и мотивов. Определены критерии необходимости создания нових указателей електронного образца, с акцентом на культурологический уклон исследований в мировой фольклористике. Обоснована необходимовсть качественной работы сказковедов с фольклорними аудиозаписями и архивными матеріалами при составлении сборников сказок.

Ключевые слова: сказка, сказковедение, указатель сказочных сюжетов и мотивов.

 

Питання стану покажчиків на сьогоднішній день в казкознавстві піднімалося С.Ю. Неклюдовим у 2006 році [15]. Окрім цього ми не спостерігали детальних оглядів покажчиків казкових сюжетів, а лише наштовхувалися на окремі характеристики певних таких видань у статтях як вітчизняних, так і зарубіжних науковців. На сьогодні в інтернет-мережі існує перелік покажчиків та матеріалів до покажчиків казкових сюжетів і мотивів, в основу якого покладено бібліографічні дані, зібрані для міжнародного видання «Енциклопедія казок» (Enzyklopaedie des Maerchens…, 1977) [19]. Повторно доповнену бібліографію покажчиків знаходимо опублікованою в книзі «Порівняльний покажчик сюжетів. Східнословянська казка» [7]. Cтаття має 154 позиції, де вказано покажчики казок, легенд, бувальщин та перелік казкових сюжетів за певними архівними фондами,  а також ряд статей, де йдеться про стан покажчиків та деякі зауваги науковців у їх розробці.

В другій половині ХІХ ст. кількість зібраних текстів оповідного фольклору «досягла тих критичних величин, за межами яких звичні прийоми та методи роботи з матеріалом стають неефективними. Необхідною стала каталогізація існуючих записів та створення своєрідної «навігаційної мапи» як орієнтиру в цьому матеріалі» [15, С.31]. Так само усвідомлювалися (хоч і по різному інтерпретувалися) структурні та змістові подібності у текстах однієї традиції, цілого регіону, народів різних країн та континентів. Така видима подібність сюжетів, мотивів та персонажів поступово спонукала до думки (на той час ще не відрефлексованої), що в основі великої кількості долучених до наукового обігу творів лежить певна кількість подібних властивостей, ознак для упорядкування зібраного матеріалу народної епіки. З огляду на багатство усної (перш за все, казкової) традиції різних народів світу «проглядав деякий універсальний та всезагальний сюжетно-мотивний фонд (не зважаючи на різницю в поясненні універсальності та всезагальності[15, С.32]. Без сумніву, швидкі темпи накопичення матеріалу, не давали пропорційного збільшення знань про конструктивні елементи текстопородження. Навпаки, накопичення текстів сповільнювало, а то й припиняло, поповнення відомостей про невідомі сюжети та мотиви. Аж до нашого часу проблема виявлення структурних зв’язків всередині цього фонду лишається відкритою. Спроба розглянути її з точки зору синтагматики оповіді (Р.Волков, В.Пропп) призвела до побудови метасюжетної формули і до розуміння правил «наративної граматики», але не до пояснення міжсюжетних диференціацій. З іншого боку, саме «Морфологія казки» (на думку С.Неклюдова) заклала основу структурного вивчення усної оповіді (проте не тільки казкової), що в подальшому дозволило перейти до точніших досліджень фольклорних сюжетів, що сприяють новому рівню розмірковування над їх систематизацією [15, С.35]. Відкритою лишається також проблема структурних відношень між фондами традиційних сюжетів та оповідних мотивів. Зокрема, деякі попередні розробки Е.Мелетинського дають підстави вважати, що для їх вирішення варто використовувати семантичні аспекти аналізу[13].

На початку ХХ ст. спроби класифікації та систематизації казкових сюжетів були неодноразові та нараховують декілька десятків. Авторами їх були: О.Смірнов (1911), М.Азадовський (1939), М.Андрєєв (1926), Р.Боггс (1930, Іспанія), Дж.Болте та І.Полівка (1913-1930, казки братів Грімм), німецькою мовою - А.Хрістенсен (1925), О.Гакмен (1911), Г.Гонті (1928), О.Луріц (1926), А.Шулерус (1928), Е.Свейнсон (1929); М.Ейстмен (1926, Англія), В.Тілле (1929-1937, Чехія), Дж. де Врайс (1925, Франція) [7]. Проте, жоден з них не був завершений та науково апробований. Успішним виявився лише «Покажчик казкових типів» фінського вченого А.Аарне; в радянській фольклористиці згадану працю називають «Покажчиком казкових сюжетів» [5].

Якщо вдатися до історії питання, то варто зазначити, що засновник фінської школи Ю.Крон намагався встановити початкову форму фольклорної оповіді. Його методику удосконалив син Каарле Крон, який дійшов висновку, що виявити початкову форму легенди, розповіді не є головним в історико-географічному дослідженні. Натомість, суттєвішим варто вважати простеження змін, що їх зазнає ця первісна форма в різних варіантах у часі та просторі. Учень Кронів, Анте Аарне, упорядкував та опублікував напрацювання своїх вчителів, таким чином створивши «Покажчик казкових типів» (1910). Як зазначає С.Неклюдов та інші сучасні вчені, успіх А.Аарне був обумовлений двома моментами. По-перше, позитивну роль відіграв орієнтир фінської школи на вичерпний (а не вибірковий) облік варіантів казкових сюжетів, що були на той час в розпорядженні науки (з’ясування їх прототипів та прабатьківщини – методологічно спірне питання). По-друге, А.Аарне поклав в основу своєї (і це його заслуга) класифікації принцип поділу текстів за жанровими різновидами, а всередині них – за сюжетними типами (а не за персонажами) [1; 15]. В результаті покажчик вийшов достатньо пластичним, відкритим для розширення та доповнення, які і зробив американський фольклорист С.Томпсон. Багаторазові доопрацювання «Покажчика» Аарне під його керівництвом (1928, 1961, 1964, 1973) зробили цю книгу універсальним міжнародним каталогом казкових сюжетів, без використання якого не міг обійтися жоден дослідник усної оповідної традиції (остання редакція: Aarne – Thompson 1981 p.).

В сучасному вигляді «Покажчик» АарнеТомпсона (АаТh) має також посилання на основні оповідні мотиви (для кожного сюжетного типу) – за 6-томним «Індексом мотивів» С.Томпсона (Thompson 1955-1958). Крім цього, він має посилання не лише на найбільші збірники казок, але й на десятки регіональних каталогів, що описують (за системою АаТh, чи якось інакше) ту чи іншу національну казкову традицію; регіональні ж каталоги (як і спеціальні покажчики до окремих збірників казок) в свою чергу обов’язково мають посилання на АаТh [15, С.34].

Радянська фольклористика мала на своєму озброєнні російський варіант покажчика А.Аарне, зроблений М.П.Андрєєвим (1929) [5]. Ідея упорядкування фонду записів російського казкового матеріалу шляхом видання каталогу сюжетів виникла у 20-ті роки ХХ ст. в Казковій комісії Російського географічного товариства як одна із нагальніших у вивченні казки. М.П.Андрєєв вивчив досвід створення покажчиків типів казкових сюжетів у міжнародному фольклорі і запропонував покласти в основу покажчика російських казок найвдаліший досвід каталогізації – фінського вченого А.Аарне. Дослідник знав недоліки цієї праці, про які, до речі, говорив і сам Аарне [2]. Як штрих, яскравий представник фінської школи Вальтер Андерсон був професором Казанського університету та безпосереднім керівником М.П.Андрєєва. Проте він вважав необхідним систематизувати російський матеріал саме на основі каталогу Аарне, що вже широко застосовувався у міжнародному казкознавстві. «Єдина інтернаціональна система, – писав він, – дозволить нам легко здійснювати пошук іноземного матеріалу та порівнювати іноземний репертуар із своїм, а з іншого боку – і наш каталог такого типу може бути засвоєним західною наукою» [5, С.18.]. У 1929 р. було опубліковано покажчик, яким легко могли користуватися як російські, так і європейські фольклористи. Переймаючись актуальністю покажчика, М.П.Андрєєв упродовж 30-х рр. всіляко корегував збірники матеріалів казок, що видавалися, вносив правки та робив примітки й посилання у своїх статтях, рецензіях, а у випадку відсутності сюжету в покажчику, давав зноски від себе [2; 3; 4]. На початку 30-х рр. М.П.Андрєєв почав роботу над створенням покажчика українських казок, про що він повідомив у статті «До характеристики українського казкового матеріалу» [3]. За матеріалами статті відомо, що вчений говорив про характер поділу сюжетів за розділами в майбутньому покажчику, зіставляючи їх з розподілом у своєму каталозі 1929 р. та в міжнародному (Aarne-Thompson. F. F. Comunications, № 74, 1928). За його проектом, покажчик мав слугувати не лише як бібліографічний довідник, але і для ширшого узагальнення [3, С.63-64]. До часу написання статті М.Андрєєвим було напрацьовано, за словами дослідника, більше 5 тисяч текстів українських казок, легенд та анекдотів, що презентували близько 2300 різних сюжетів та їх варіантів [3, С.61]. Перед Великою Вітчизняною війною покажчик було завершено, але виданий він не був. В архіві М.Андрєєва, за словами російської дослідниці спадщини вченого А.Астахової, є три машинописні копії розділу казок про тварин (але не повного) (ГПБ. Отдел рукописей. Ф. 20. Оп. 13, № 17). Повний варіант цього покажчика зберігається в Грузії, в архіві Тбіліського державного літературного музею імені Георгія Леонідзе (фонд 153). Проте, є свідчення, що і тут присутні лише два розділи: казки про тварин та чарівні казки [6].

Фактично покажчик Аарне-Томпсона ліг в основу систематизації й польських народних казок, яку здійснив Ю. Кржижановський [20]. Для словянських казок використовують покажчик Аарне-Андрєєва [5]. Цю ж схему використав для систематизації білоруських казок К. П. Кабашніков (на його основі він видав збірник білоруських казок про тварин) [9]. Нині українське казкознавство послуговується покажчиком Аарне-Томпсона та «Порівняльним покажчиком сюжетів. Східнослов’янська казка», виданим українськими, російськими та білоруськими фольклористами (Л.Г.Бараг, І.П.Березовський, К.П.Кабашніков, Н.В.Новиков, 1979). Останній покажчик не відходив від принципів будови вже названих покажчиків [7]. Таким чином, можемо говорити про наявність в казкознавстві досить об’ємної та розгалуженої мережі сюжетно-мотивних каталогів, спільним центром якої є система АаТh. Завдяки її існуванню практично встановлено різноманітні внутрішні зв’язки між одиницями світового сюжетно-мотивного фонду (як всередині окремих традицій, так і між ними). Проте, зроблено це суто емпірично – шляхом постійного внесення новонакопиченого матеріалу у вигляді відповідних доповнень і коректив до первинної схеми, що була з самого початку досить не досконалою. «На сьогодні, – зауважує С.Неклюдов, – залишаючись єдиною та загальноприйнятою «навігаційною мапою» у світовому морі фольклору, система АаТh має все більше протиріч, потребуючи перегляду своїх методологічних основ, в узгодженні теоретичної бази, що відповідає сучасним гуманітарним знанням та переорганізації» [15, C.37]. Проте, погоджуючись з висновками С.Неклюдова, не варто відмовлятися від роботи з існуючими покажчиками та повертатися знову до вихідних фольклорних текстів. По-перше, каталог АаТh як довідник міцно увійшов до наукового інструментарію і завдяки своєму всеохопленню продовжуватиме в ньому перебувати – незважаючи на очевидні недоліки теоретичного характеру. По-друге, це і практично неможливо: декілька поколінь фольклористів проробили роботу такого обсягу, що повторити її просто неможливо. Нарешті, по-третє, система АаТh містить узагальнення колосального матеріалу, відмовлятися від якого було б не раціонально. Стає очевидним, що принципи взаємних переходів між фольклорним текстом і системою сюжетно-мотивних покажчиків мають бути заново описані.

Визначаючи перспективи сучасного казкознавства та фольклористики вцілому, С.Неклюдов наголошує, що «сучасна світова наука має два взаємопов’язаних завдання: подальша розробка сюжетно-мотивних покажчиків (і їх національних версій), з одного боку, та структурно-семантичні дослідження в галузі фольклористики, з використанням комп’ютерних технологій, з іншого». З першого напряму робота проводиться постійно, створюються нові покажчики, що мають відношення до різних національних традицій та жанрів; їх кількість (разом з покажчиками до окремих збірників текстів) досить численна. У міжнародних журналах «Fabula» та «Folklore Institute» постійно публікуються матеріали, що доповнюють існуючі каталоги сюжетів та мотивів. Багатотомна «Енциклопедія казки» має велику кількість доповнень до окремих мотивів та сюжетних типів за системою АаТh. На східнослов’янському матеріалі видано вже третю (після М.П.Андрєєва (1929) та В.Я.Проппа (1958)) найповнішу версію вже вище згаданої системи АаТh – СУС (1979) [7].

Серед останніх спроб удосконалити покажчики казкових сюжетів та мотивів варто згадати праці литовської фольклористки Б.Кербеліте. На основі литовського казкового матеріалу (хоча там рясно і українського), вона створила «Класифікацію типів елементарних сюжетів» та «Покажчик структурно-семантичних типів литовських чарівних казок», які описала у своєму дослідженні «Історичний розвиток структур і семантики казок» (1991) [10]. Зокрема, вона зазначає, що класифікація Аарне-Томпсона далека від досконалості, з огляду на те, що не завжди виконує свою головну функцію – сприяти зіставленню усних творів різних народів. Розроблена нею методика вивчення казок «здатна уловлювати живу багатоманітність текстів, шляхи і закономірності створення складних сюжетів через поділ їх на елементарні сюжети» [10, C.5]. Все це сприяє моделюванню сюжетів та створенню алгоритмів для електронних програм покажчиків. Математичні ж підходи до аналізу казки у Б.Кербеліте сягають схем логістики.  

Паралельно до попереднього дослідження, на базі порівняльних покажчиків казкових сюжетів, виготовляються електронні версії покажчиків. Серед них варто назвати великий аналітичний каталог Ю.Є.Бєрьозкіна «Мiфологiя аборигенiв Америки та Сибiрy. Тематична класифікація й разподіл за ареалами» [8]; підготовлену А.В.Козьміним електронну (гіпертекстову) версію «Сравнительного указателя сюжетов» (СУС) східнонославянської казки, укомплектовану повнотекстовим пошуком, словником лексем та іншими додатковими можливостями [18].

З іншого напряму варто згадати колективне дослідження Е.Мелетинського, С.Неклюдова, Е.Новик, Д.Сегал про структурний опис чарівної казки (2001), що вміщує спробу формалізованого «пост-проппівського» опису оповідних структур чарівної казки та прогнозує деякі можливі шляхи класифікації її сюжетів [14]. Сучасний стан комп’ютерних технологій дозволяє практичну реалізацію теоретичних завдань. Це дослідження А.В.Рафаєвої (1998) [17] та А.В.Козьміна (2003) [12]. А.В.Рафаєвою була створена комп’ютерна система «СКАЗКА»,  що описує структуру чарівної казки та має в своїх базах деякі з типів АаТh, а також вона є діючим прототипом автоматичної пошукової системи. А.В.Козьмін розробив програмний комплекс «МЕДИАТОР», що порівнює одиниці опису в покажчиках з текстами казок (в цій системі, із збірника Афанасьєва), та дозволяє здійснювати в них смисловий пошук.

У своєму дослідженні С.Неклюдов виводить перспективи подальшого розвитку галузі фольклористики через ряд завдань: 1) доопрацювання класифікаційних принципів АаТh до стану логічновибудованої та узгодженої системи (наприклад, усунення в ній надлишкової синонімії сюжетних одиниць, з’ясування домінантних мотивів та ін.); 2) пошук алгоритмів для опису сюжетів неказкової прози та інших різновидів фольклорної оповіді; 3) виявлення інтегральних «полів» для сюжетно-мотивних конгломератів різних жанрів; 4) визначення рівня жанрової специфіки мотивного фонду; його стратифікації за поданими основами; 5) взаємодії жанрів через суміжні «поля» мотивного фонду; 6) встановлення кореспондуючих зв’язків між мотивами та сюжетами, з одного боку, та реальним фольклорним текстом, з іншого (це досить легко зробити при переході від покажчиків до текстів, проте, часто виникають труднощі при здійсненні зворотних операцій). Мабуть, важливо, щоб і наші метри фольклористики не скупилися на планування шляхів розвитку науки. Але маємо погодитися з російським вченим, що настав час скористатися допомогою комп’ютерних програм, щоб прискорити процес оволодіння базовими знаннями казкознавства та продовжити роботу наших попередників [15, C.36].

За останніми даними науки, українське казкознавство має проект на створення нового покажчика, відмінного від усіх попередніх, та базованого на культурологічних принципах сучасної світової фольклористики. Автором цього проекту є Олександр Кирилюк (Одеса), який виступив з доповіддю «Пролегомени до універсально-культурного покажчика фольклорних та літературних мотивів» на Фольклористичних читаннях пам’яті проф. Л.Дунаєвської 2013 р. [11]. У анотації до статті автор зазначив: «На основі авторської концепції категорій граничних підстав як глибинної структури наративних дискурсів намічені шляхи створення принципово нового, автентичного головному змісту текстів Покажчика казкових і літературних мотивів і сюжетів, заснованого на класоутворюючій ролі всіх формально можливих комбінацій зазначених категорій (народження, життя, смерть і безсмертя) і світоглядних кодів (аліментарного, еротичного, агресивного та інформаційного)» [11, C.84]. «Категорії граничних підстав (КГП) – народження, життя, смерті та безсмертя, і світоглядні коди – аліментарний, еротичний, агресивний та інформаційний, становлять інваріантну глибину структури казкових та інших текстів, і це відкриває перспективу створення на їхній основі концептуально нового покажчика фольклорних та літературних мотивів… Складання (із залученням у якості прикладів відомих мотивів або образів) повного набору формально можливих комбінацій вказаних КГП та кодів (у найпростішому варіанті, без комбінацій), котрі мають відігравати у майбутньому покажчику роль найширшого класоутворювача, на підставі чого за створеними рубриками будуть групуватися відомі мотиви» [11, C.85]. Автор пропонує аналітичну мову (латиницею) на позначення категорій народження, життя, смерть і безсмертя та світоглядних кодів (психологічного змісту) аліментарного, еротичного, агресивного та інформаційного. За цими критеріями зроблена таблиця, що дозволяє під кожну позицію перетину категорій з кодами підставляти аналізований сюжет. Про використання аналітичної мови автор пише так: «Пропонована аналітична мова є не тільки зповна завершеною, оскільки має сталий номенклатурний набір одиниць опису та аналізу (культивовані, табуйовані або каналізовані чотири КГП і чотири коди у сильних та слабких формах їхнього прояву на різних рівнях світовідношення та у різних контамінаціях, зв’язаних у базисну світоглядну формулу, або універсальний шифр культури), але й прогностичною – на підставі підтвердженої дослідженнями закономірності можна впевнено говорити про те, що всі ці тексти, зрештою, мають за свiй загальний підсумок універсальну базисну світоглядну формулу «народження – життя – смерть - безсмертя». Така мова спирається на дедуктивний теоретичний принцип аналізу структури тексту, а знання принципу за всіх умов дає суттєві методологічні переваги перед нескінченним через невичерпне багатство емпіричного матеріалу індуктивним пошуком. Відповідно, реконструйована таким чином структура будь-якого конкретного тексту дасть нам ланцюжок тих комбінацій КГП та кодів, котрі були наведені вище, при цьому ми маємо отримати також і конкретне поняттєве втілення загальної базисної світоглядної формули. Знання даних фундаментальних конструкцій аналізованого тексту дозволить, зрештою, виявити, в які предметно-поняттєві форми втілились у даному тексті граничні категорії та світоглядні коди, і тим самим побачити за явищами сутність, за багатоманіттям матеріалу – загальне» [11, C.89-90]. Ставлячи ряд логічних запитань до елементарних сюжетів казки, дослідник виводить доцільність власної теорії та проблемність подання сюжетів у традиційних покажчиках (зокрема Аарне). Аналізуючи сюжет одноходової «основної та єдиної казки» (визначення за В.Проппом) № 131 за збірником О.Афанасєва з мотивом «Бою та перемоги», О.Кирилюк показує актантну та універсально-культурну структуру. «Гранично-категоріальний «стрижень», на який «насаджується» конкретно визначений поняттєвий зміст даного тексту, становить собою базисну формулу з провіднoю ідеєю виживання через відведення смертельної загрози, і ця ідея стосується всіх діючих осіб казки, окрім Змія, смерть якого є смертю смерті як необхідної умови порятунку та подовження життя інших учасників колізії» [11, С.91]. У підсумку вчений зазначає використання поданої методики у літературознавстві (зокрема, дисертація Олени Пашник про українську прозу 1920-30-х рр. та наукові статті Н.Бернадської, Ю.Ганошенко, П.Герчанівської, В.Даренської, Л.Запорожцевої, Н.Зражевської та ін.) та перспективність розвитку концепції на базі фольклорної прози. «Така фіксація інваріантної універсально-культурної, гранично-категоріальної будови тексту, за всіма зразками, дасть нам можливість адекватної систематизації мотивів, що у перспективі дозволяє говорити про структуру дискурсу взагалі в його конкретній загальності. У поєднанні цих підходів (гранично-категоріального та поняттєво-змістовного) можна побачити нові перспективні напрямки дослідження художніх творів, фольклорних та інших текстів, коли завдяки їхньому застосуванню ми можемо, приміром, 1) з’ясувати індивідуально-авторські особливості поняттєвого втілення категорій граничних підстав та кодів у того чи іншого письменника; 2) визначити гранично-категоріальну видову специфіку різних жанрів; 3) отримати узагальнені структурно-типологічні КГП-характеристики певного літературного періоду; 4) виявити поняттєву специфіку втілення універсальних категорій у фольклорі різних народів тощо [С.52]. На сьогодні існують реальні перспективи створення універсально-культурного методологічного та концептуально принципово нового покажчика національних та світових мотивів та сюжетів» [11, С.95]. Отже, українське казкознавство стоїть на порозі нових відкриттів і від наполегливості вчених залежить доведення до крапки розголошеного проекту покажчика.

З огляду на сучасний стан дослідження проблеми, сотні молодих вітчизняних дослідників торкаються української народної казки у різних сферах української культури та науки: педагогіка, історія, соціологія, філософія, лінгвістика. Найбільше досліджень філологічного та педагогічного змісту, де на різних рівнях вивчається структура казки та її вплив на особистість. Культурологічний та антропологічний підходи зараз дещо поодинокі, окреме вивчення казкових символів доволі схематичне. Філологічні дослідження використовують казку як ілюстративний матеріал. Педагоги з’ясовують суто психологічні моменти: вплив казки на дитину, формування її зв’язного мовлення. Рівень інформації на інтернет-сайтах та в електронних підручниках з фольклористики тримається на поглядах І.Березовського, Г.Сухобрус, Л.Дунаєвської, В.Давидюка, О.Бріциної. Варто розширити коло науковців, долучившись до створення підручників та посібників з казкознавства, адже досить багато маємо статей про збирачів та дослідників казок, піднятих з архівів М.Дмитренком, С.Пилипчуком, Л.Іванніковою, Л.Козир та ін. Можливим є і створення покажчика елементарних сюжетів казок за методикою Б.Кербеліте (велика частина українських казкових сюжетів нею вже проаналізована).  Вивчення проблематики та експериментування в казкознавстві допоможуть не тільки заповнити лакуни, а й окреслять шляхи подальшого розвитку, сприятимуть виведенню пізнавальної цінності народної казки, її необхідності як фольклорного жанру у нашому житті.

 

Джерела:

1.        Аарне А. Несколько параллелей финских сказок к русским и прочим славянским // Живая старина – 1898, Вып.1 – С.105-110.

2.        Андреев Н.П. Издания сказок (руських или на русаком языке) за последнее пятилетие // Советский фольклор. Сборник статей и материалов. № 2-3. М.; Л., 1936.

3.        Андреев Н. П. К характеристике украинского сказочного материала. // К пятидесятилетию научно-общественной деятельности С.Ф.Ольденбурга. – Л., 1934 – С. 61-72.

4.        Андреев H.П. Система Аарне и каталогизация русских сказок // Сказочная комиссия в 1924-1925 гг. Обзор работ. – Л., 1926. – С.15-20.

5.        Андреев Н.П. Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. – Л., 1929.

6.        Астахова А. Николай Петрович Андреев в истории советской фольклористики 20—30-х годов  // Очерки истории русской этнографии, фольклористики и антропологии. Выпуск 5. Труды института этнографии им. Н.Н.Миклухо-Маклая. – М., 1969. – С.112-127.

7.        Бараг Л.Г., Березовский И.П., Кабашников К.П., Новиков Н.В. Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка. – Л.: Наука, 1979.

8.        Бєрьозкин Ю.Е. Мифология аборигенов Америки и Сибири. Тематическая классификация и распределение по ареалам // Режим доступа: www.ruthenia.ru/folklore/berezkin/nocalendar1

9.        Кабашникаў К.П. Паказальнiк сюжэтаў беларускiх казак. // Чарадзейныя казкi. Частка II. – Мiнск, 1978. – С. 603-686.

10.    Кербелите Б. Историческое развитие структур и семантики сказок (на материале литовских волшебных сказок). – Вильнюс, 1991. – С. 237-369.

11.    Кирилюк О. «Пролегомени до універсально-культурного покажчика фольклорних та літературних мотивів» // «Література. Фольклор. Проблеми поетики» Випуск 39, частина І. – Київ, 2013.

12.    Козьмин А.В. Структурно-семантический указатель фольклорных сюжетов. Компьютерная модель установления связей между текстом и единицами его описания. Дисс....канд. филол. наук. – М.: РГГУ,  2003.

13.    Мелетинский Е.М. Палеоазиатский мифологический эпос (цикл Ворона). – М., 1979. –С.144-178.

14.    Мелетинский Е.М., Неклюдов С.Ю., Новик Е.С., Сегал Д.М. Проблемы структурного описания волшебной сказки // Структура волшебной сказки. – М.: РГГУ, 2001 – С. 11-121.

15.    Неклюдов С.Ю. Указатели фольклорных сюжетов и мотивов: к вопросу о современном состоянии проблемы // Проблемы структурно-семантических указателей. / Сост. А.В. Рафаева. – М.: РГГУ, 2006. – С. 31-37.

16.    Пропп В.Я. Указатель сюжетов // Народные русские сказки А.Н.Афанасьева. Т.3. – М., 1958. – С.454-502.

17.    Рафаева А.В. Исследование семантических структур традиционных сюжетов и мотивов. Дисс....канд. филол. наук. – М.: РГГУ, 1998.

18.    Сравнительный указатель сюжетов (СУС). Восточнославянская сказка. / Сост. электронной (гиппертекстовой) версии А.В.Козьмин // Режим доступаwww.ruthenia.ru /folklore /index.htm

19.    Enzyklopaedie des Maerchens. Goettingen: Akademie der Wissenschaften. Bd. 1-… Berlin; New York: Walter de Gruyter, 1977, 8. XII-XX; Konkordanz zwischen АаТh und “Enzyklopaedie des Maerchens”. Berlin; New York: Walter de Gruyter, (s.a.).

20.    Krzyzanowski J. Polska bajka ludowa w ukladzie systomatycznym. T. I-II. Wyd. 2. Wroclaw- Warszawa- Krakуw, 1962-1963.



Первая научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(10-15 мая 2008 г.)


(отчет)
Вторая научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(1-7 ноября 2008 г.)
(отчет)
Третья научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(20-27 декабря 2008 г.)
(отчет)
Четвертая научно-практическая конференция
(10-17 апреля 2009 г.)
(отчет)
Пятая научно-практическая конференция
(20-27 мая 2009 г.)
(отчет)
Шестая научно-практическая конференция
(1-15 апреля 2010 г.)
(отчет)
Седьмая научно-практическая конференция
(28 мая - 7 июня 2010 г.)
(отчет)
Восьмая научно-практическая конференция
(05-12 декабря 2010 г.)
(отчет)
Девятая научно-практическая конференция
(27-31 декабря 2010 г.)
(отчет)
Десятая научно-практическая конференция
(15-23 марта 2011 г.)
(отчет)
Одинадцатая научно-практическая конференция
(26 апреля 04 мая 2011 г.)
(отчет)
Двенадцатая научно-практическая конференция
(28 мая - 06 июня 2011 г.)
(отчет)
Тринадцатая научно-практическая конференция
(28 октября - 09 ноября 2011 г.)
(отчет)
Четырнадцатая научно-практическая конференция
(12-20 декабря 2011 г.)
(отчет)
Пятнадцатая научно-практическая конференция
(01-07 марта 2012 г.)
(отчет)
Шестнадцатая научно-практическая конференция
(09-14 апреля 2012 г.)
(отчет)
Семнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 октября 2012 г.)
(отчет)
Восемнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 декабря 2012 г.)
(отчет)
Девятнадцатая научно-практическая конференция
(26 февраля - 3 марта 2013 г.)
(отчет)
Двадцатая научно-практическая конференция
(20-28 апреля 2013 г.)
(отчет)
Двадцать первая научно-практическая конференция
(13-18 мая 2013 г.)
(отчет)
Первая международная научно-практическая конференция
"Перспективные направления отечественной науки - ХХI век"
(13-18 мая 2013 г.)
(отчет)
Двадцать вторая научно-практическая конференция
(4-9 ноября 2013 г.)
(отчет)
Двадцать третья научно-практическая конференция
(10-15 декабря 2013 г.)
(отчет)
Двадцать четвертая научно-практическая конференция
(20-25 января 2014 г.)
(отчет)
Двадцать пятая юбилейная научно-практическая конференция
(3-7 марта 2014 г.)
(отчет)
Двадцать шестая научно-практическая конференция
(7-11 апреля 2014 г.)
(отчет)
Двадцать седьмая научно-практическая конференция
(20-25 мая 2014 г.)
(отчет)
Двадцать восьмая научно-практическая конференция
(08-13 октября 2014 г.)
(отчет)
Двадцать девятая научно-практическая конференция"
(19-25 ноября 2014 г.)
(отчет)
Тридцатая научно-практическая конференция
(19-25 января 2015 г.)
(отчет)
Тридцать первая научно-практическая конференция
(25 февраля - 1 марта 2015 г.)
(отчет)
Тридцать вторая научно-практическая конференция
(2 - 7 апреля 2015 г.)
(отчет)
Тридцать третья научно-практическая конференция
(20 - 27 мая 2015 г.)
(отчет)
Тридцать четвертая научно-практическая конференция
(13 - 17 октября 2015 г.)
(отчет)
Тридцать пятая научно-практическая конференция
(24 - 27 ноября 2015 г.)
(отчет)
Тридцать шестая научно-практическая конференция
(29 декабря 2015 - 5 января 2016 г.)
(отчет)
Тридцать седьмая научно-практическая конференция
(19 - 22 апреля 2016 г.)
(отчет)
Тридцать восьмая научно-практическая конференция
(23 - 25 мая 2016 г.)
(отчет)

На главную | Объявления | Отчеты предыдущих конференций | История Украины | Контакты

Copyright © Zinet.info. Разработка и поддержка сайта - Студия веб-дизайна Zinet.info