zinet home
home home
home ИНТЕЛЛЕКТ-ПОРТАЛ
home Стартовал прием материалов в сборник XХХIX-й научной конференции. Требования к публикациям - в разделе "Объявления".

На главную | Объявления | Отчеты предыдущих конференций | История Украины | Контакты

РЕСУРСЫ ПОРТАЛА:

Тридцать восьмая научно-практическая конференция
(23 - 28 мая 2016 г.)


Тридцать седьмая научно-практическая конференция
(19 - 22 апреля 2016 г.)


Тридцать шестая научно-практическая конференция
(29 декабря 2015 - 5 января 2016 г.)


Тридцать пятая научно-практическая конференция
(24-27 ноября 2015 г.)


Тридцать четвертая научно-практическая конференция
(13-17 октября 2015 г.)


Тридцать третья научно-практическая конференция
(20-27 мая 2015 г.)


Тридцать вторая научно-практическая конференция
(2-7 апреля 2015 г.)


Тридцать первая научно-практическая конференция
(25 февраля - 1 марта 2015 г.)


Тридцатая научно-практическая конференция
(19-25 января 2015 г.)


Двадцать девятая международная научно-практическая конференция
(19-25 ноября 2014 г.)


Двадцать восьмая международная научно-практическая конференция
(08-13 октября 2014 г.)


Двадцать седьмая научно-практическая конференция
(20-25 мая 2014 г.)


Двадцать шестая научно-практическая конференция
(7-11 апреля 2014 г.)


Двадцать пятая юбилейная научно-практическая конференция
(3-7 марта 2014 г.)


Двадцать четвертая научно-практическая конференция
(20-25 января 2014 г.)


Двадцать третья научно-практическая конференция
(10-15 декабя 2013 г.)


Двадцать вторая научно-практическая конференция
(4-9 ноябя 2013 г.)


Первая международная научно-практическая конференция
(14-18 мая 2013 г.)


Двадцать первая научно-практическая конференция
(14-18 мая 2013 г.)


Двадцатая научно-практическая конференция
(20-28 апреля 2013 г.)


Девятнадцатая научно-практическая конференция
(26 февряля - 3 марта 2013 г.)


Восемнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 декабря 2012 г.)


Семнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 октября 2012 г.)


Шестнадцатая научно-практическая конференция
(09-14 апреля 2012 г.)


Пятнадцатая научно-практическая конференция
(01 - 07 марта 2012 г.)


Четырнадцатая научно-практическая конференция
(12-20 декабря 2011 г.)


Тринадцатая научно-практическая конференция
(28 октября - 09 ноября 2011 г.)


Двенадцатая научно-практическая конференция
(28 мая - 06 июня 2011 г.)


Одинадцатая научно-практическая конференция
(26 апреля - 04 мая 2011 г.)


Десятая научно-практическая конференция
(15-23 марта 2011 г.)


Девятая научно-практическая конференция
(27-31 декабря 2010 г.)


Восьмая научно-практическая конференция
(05-12 декабря 2010 г.)


Седьмая научно-практическая конференция
(28 мая - 7 июня 2010 г.)


Шестая научно-практическая конференция
(1-15 апреля 2010 г.)


Пятая научно-практическая конференция
(20-27 мая 2009 г.)


Четвертая научно-практическая конференция
(10-17 апреля 2009 г.)


Третья научно-практическая конференция
(20-27 декабря 2008 г.)


Вторая научно-практическая конференция
(1-7 ноября 2008 г.)


Первая научно-практическая конференция
(10-15 мая 2008 г.)



НАШИ ПАРТНЕРЫ:

Студия веб-дизайна www.zinet.info



Студия ландшафтного дизайна Флора-МК


Уникальное предложение!



Сайт-визитка - теперь
всего за 200 грн!

подробнее>>>



ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ТА ЗАСТОСУВАННЯ ЗАСОБІВ ВИПРАВЛЕННЯ ТА РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ДО ЗАСУДЖЕНИХ, ЯКІ ВІДБУВАЮТЬ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ

 

Климків Р.І.

Україна, м. Львів,

Здобувач філософського факультету

кафедри психології Львівського національного

університету ім. Івана Франка

 

Анотація. У статті розглянуто поняття соціалізації, мети покарання, виправлення та ресоціалізації осіб, які відбувають покарання з випробуванням. Висвітлено ставлення автора до можливості та доцільності виправлення та ресоціалізації засуджених осіб, які відбувають покарання з випробуванням.

Ключові слова: Соціалізація,виправлення, ресоціалізація, відбування покарання з випробуванням.

 

Аbstract. This article deals with the notion of socialization, the goal of punishment, correction and re-socialization of individuals serving sentence on probation. The author's approach to the possibility and feasibility of correction and re-socialiration of individuals serving sentence on probation is revealed herein.

Key words: socialization, correction, re-socialization, serving sentence on probation.

 

В Україні на даний час є актуальними проблеми спотворення соціальних та правових норм, відчуття безкарності для певної групи осіб, обмеження можливості достатніх легальних заробітків, прогресування масштабів соціального сирітства та збільшення кількості осіб, які ведуть антисуспільний спосіб життя. А відтак, кількість засуджених, відповідно до даних Державної пенітенціарної служби України (ДПтСУ) зростає. За часи незалежності України за вчинення злочинів було засуджено більше 2,5 млн. осіб [13]. Збільшується і кількість засуджених осіб, що відбувають покарання із випробуванням. Важливим, на нашу думку з’ясувати, чи поняття ресоціалізації є доцільним для осіб, які відбувають покарання з випробуванням.

Соціалізація, за найбільш поширеним визначенням, - це накопичення індивідом протягом життя соціальних ролей, норм і цінностей того суспільства, до якого він належить. Розробкою теорії соціалізації особистості займалися такі вчені, як Г. Тард, Т. Парсонс та ін. Г. Тард за основу своєї теорії поклав принцип наслідування, а відношення «вчитель-учень» проголосив моделлю соціальної поведінки, тобто соціалізації. У працях Т. Парсонса процес соціалізації пояснюється інакше. Він вважає, що індивід, спілкуючись зі значними для нього цінностями, вбирає в себе загальні з них. Однак, якщо виділити основне, то можна зробити висновок, що в основі теорій соціалізації лежать класична формула біхевіоризму «S-R» [1].

У вітчизняній соціальній психології існує вузьке і широке тлумачення соціалізації. Такий підхід до її розуміння запропонований Б.Д. Паригіним. Соціалізація у вузькому сенсі - це процес входження в соціальне середовище, пристосування до неї, в широкому – історичний процес, філогенез.

Поряд з поняттям «соціалізація» є й інші, досить близькі з ним за значенням, наприклад «виховання» і «адаптація». Професор Г.М. Андрєєва вважає, що, по суті, між поняттями «соціалізація» та «виховання» немає відмінностей [1]. При цьому під вихованням розуміється цілеспрямований вплив на особистість усього суспільства. Проте, таке трактування виховання, не дає підстав порівнювати ці два явища. Поняття соціалізація в буд-якому випадку ширше виховання.

Поняття «соціалізація» і «адаптація» тісно пов'язані. Адаптація (пристосування) може розглядатися і як складова частина соціалізації, і як її механізм.

Зміст соціалізації особистості проявляється, на думку Т. Шибутані, в шаблонах поведінки, звичок, формуванні загальних значень, поглядів. Найбільш яскраво зміст соціалізації проявляється в особливостях національної психології: етностереотипи, емоційних оцінках.

Особистість засвоює соціальний досвід за допомогою певних механізмів. На думку французького соціолога Г. Тарда, механізм соціалізації включає в себе: 1) імітацію; 2) ідентифікацію; 3) керівництво [1]. Однак цей механізм набагато багатший. Соціалізація особистості здійснюється в процесі різних видів спілкування, під впливом засобів масової інформації, культури, обумовлюється моральним, культурним та економічним станом.

Поняття «соціалізація» означає причетність, з'єднання з суспільством, в той час як приставка «а» в понятті «асоціалізації» означає антигромадський характер такого зв'язку. Якщо сутність процесу соціалізації зводиться до засвоєння особистістю соціальних норм, цінностей, ролей, схвалюваних суспільством і спрямованих на його стабілізацію і нормальне функціонування, то термін «асоціалізації» означає процес засвоєння особистістю антигромадських, антисоціальних норм, цінностей, негативних ролей, установок, стереотипів поведінки, які об'єктивно призводять до деформації суспільних зв'язків, додестабілізації суспільства. Поряд з поняттям «асоціалізації» особистості широко використовується термін «соціальна дезадаптація».

Отже, особа, яка визнана судом винною у злочині, засуджена, та відбуває покарання є за своїм особистісним змістом асоціальною. Відтак, стосовно особистості, що встала на кримінальний шлях поведінки, суспільство в особі інститутів соціалізації, органів соціального контролю здійснює ресоціалізацію, тобто процес соціального відновлення особистості, засвоєння нею повторно (у разі десоціалізації) або вперше (у разі асоціалізації або відставання в соціалізації) позитивних з точки зору суспільства соціальних норм і цінностей, зразків поведінки. Термін «ресоціалізація» досить широко використовується представниками не тільки психології, соціології, а й педагогами, юристами.

Питання мети покарання досліджене багатьма вченими і філософами у правовому, соціальному та психологічному полі, проте однозначного розуміння цієї проблеми немає. Представники абсолютних теорій не бачили в покаранні ніякого іншого змісту, окрім абсолютної ідеї – мети відплати за вчинений злочин [8]. Практично ця теорія була реалізована у законодавчо закріпленній пропорційності злочину і покарання. Прихильники відносних теорій вбачали корисність покарання в досягненні конкретної мети, а саме залякуванні, попередженні, виправленні [18].

Змішані теорії покарання втілюють сукупність ідей абсолютних і відносних теорій про мету покарання. Вони відрізняються не тільки поєднанням цілей, але й їх значущістю. В одних із них переважає мета залякування, в інших – мета попередження або виправлення. Значний внесок в дослідження цієї проблеми зробили такі відомі учені, як М.І. Бажанов, М.О. Бєляєв, О.Ф. Кістяківський, С.В. Познишев, С.В. Полубинська, М.Д. Сергієвський, М.С. Таганцев, Б.С. Утєвський, М.Д. Шаргородський та ін. [18].

В чинному законодавстві питання мети покарання визначене в ч. 2 ст. 50 Кримінального Кодексу України (ККУ), аналіз якої свідчить про законодавче втілення ідеї змішаних теорій: «покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами».

Сьогодні питання про визнання кари метою покарання залишається дискусійним [18]. Виходячи з того, що покарання призначається, у тому числі, для задоволення почуття справедливості, властивого людям, почуття обурення, викликаного здійсненням злочину, одні вчені відносять кару до цілей покарання [2,3,7], інші вчені категорично заперечують проти визнання кари метою покарання. Так, на думку М.Д. Шаргородського, метою кари є не що інше, як досконаліша форма примітивної помсти. Поки в покаранні в будь-якій формі міститиметься мстивість, ми раціонально не будемо панувати в галузі карної юстиції [22]. М.С. Таганцев, не визнаючи кару як мету покарання, наводить висловлювання Сенеки: «Ніякий мудрець не карає за те, що злочинно здійснене, а для того, щоб в майбутньому не повторилося» [18].

М.О. Бєляєв вважає, що у деяких випадках мету виправлення і перевиховання не досягнуто у результаті виконання покарання, виправлення є однією із цілей покарання. Проте у цьому полі перебуває й таке поняття. як перевиховання. Застосовуючи кримінальне покарання держава намагається впливати на свідомість людини таким чином, щоб із колишнього злочинця виховати чесну людину. Замість того, щоб йти найлегшим шляхом знешкодження злочинця через їх ізоляцію від суспільства, чи фізичне знищення, держава бере на себе важке завдання иправлення і перевиховання злочинців, їх пристосування до умов співжиття. М.О. Бєляєв обстоює постановку і досягнення мети не лише виправлення, а й перевиховання. При цьому він грунтується на наукових досягненнях педагогів та психологів. Можливість перевиховання від повязує із процесами формування і переформування людини [3].

І.П. Лановеко вважає, що перевиховання це докорінна психологічна зміна аморальних та протиправних поглядів та звичок засудженого, що і є метою покарання на рівні його найефективнішої реалізації у вигляді насправді правослухняного способу життя. Головною перешкодою вважає кримінально-правову безкарність [20].

Для законодавця більш важливим є формування громадянами моральної звички бути законослухняними, коли б вони не вчиняли злочинів незалежно від того, чи були їм відомі ті або інші кримінально-правові заборони з відповідними негативними наслідками. Мета покарання — це ідеальний, передбачуваний результат, до якого прагне суспільство і держава, обмежуючи права і свободи людини, яка вчинила злочин [23].

Визнання новим КК України 2001 року кари як мети покарання є спірною обставиною. Кара завжди пов'язана з приниженням людської гідності і, в більшості випадків, заподіює страждання засудженому. Тому віднесення кари до мети покарання суперечить завданням держави при здійсненні кримінальної політики, положенням діючого ККУ. Виправлення засуджених як мета покарання передбачає не моральне, а, передусім, юридичне виправлення (переконати засудженого під страхом покарання не порушувати кримінальний закон в майбутньому [14].

Достатнім може бути призначення видів покарання з короткочасним і нескладним механізмом дії, зокрема, штрафу; конфіскації знарядь і засобів скоєння злочину, предметів, здобутих злочинним шляхом; а за певних умов арешту, чи відбування покарання з випробуванням. Як мета покарання, попередження скоєння нових злочинів самим засудженим досягається шляхом створення для особи таких умов, що значною мірою перешкоджають йому або повністю унеможливлюють скоїти новий злочин [18].

Вагомий вклад у дослідження проблем виправлення і ресоціалізації засуджених до покарань зробили такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як: Л.В. Багрій-Шахматов, В.А. Бадира, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, О.В. Беца, І.Г. Богатирьов, О.І. Богатирьова, Ю.В. Баранов, Т.П. Бутенко, Н.І. Вишневська, М.І. Гуцал, М.Я. Гуцуляк, А.В. Губенко, О.М. Джужа, Т.А. Денисова, В.О. Меркулова, М.С. Рибак, Г.О. Радов, А.Х. Степанюк, В.П. Севостянов, Б.М. Телефанко, В.М. Трубников, С.Я. Фаренюк, С.В. Царюк, С.І. Халимон, С.Х. Шамсунов, С.М. Школа, І.Б. Ускачова, І.С. Яковець та ін.

Пропонуємо визначити понятття росоціалізації та виправлення. Розпочнемо з розгляду дефініції «виправлення», оскільки вона на відміну від терміна «ресоціалізація», Наука кримінально-виконавчого права розглядає виправлення як один із напрямів діяльності органів і установ виконання покарань, який сприяє вихованню у засуджених соціально адекватних якостей, відновленню та розвитку соціально корисних зв’язків і відносин, і тлумачить можливість виправлення лише шляхом двох взаємопов’язаних складових: 1) період відбування покарання засудженим, 2) період після звільнення від покарання засудженого [18].

Термін «ресоціалізація» вперше був законодавчо закріплений у 2004 році у Кримінально-виконавчому кодексі України та передбачає свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільств; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя у суспільстві. Виходячи з походження поняття «ресоціалізація» (від лат. re... – префікс, що вказує на повторну, поновлювану дію, і socialisation – усуспільнення, від. socialis – суспільний), то під ресоціалізацією у сфері виконання покарань необхідно розуміти процес підготовки засудженого до повернення у суспільство, що ґрунтується на відновленні позитивних зв’язків, відносин і розвитку у засудженої особи соціально корисних якостей. О.І. Осауленко називає ресоціалізацію процесом формування у особи позитивних рис та якостей, які сприяють поважному ставленню до людини, суспільства, праці, норм моралі, звичаїв, традицій та стимулюють правослухняну поведінку, тобто ресоціалізація у такому розумінні є своєрідним змістом процесу виправлення [15,18]

Ідея ресоціалізації засуджених виникла у 80-х рр. 20 ст. і знайшла втілення у створенні принципово нової моделі організації виконання покарань, яка отримала назву «реінтеграційної». На її формування справила вплив кримінально-правова доктрина «нового соціального захисту» французького правознавця М. Анселя. Більшість концепцій, що мають на меті ресоціалізацію злочинців, орієнтована на окрему особистість, на індивідуальний підхід до особи з відхиленнями в поведінці. Ресоціалізація вважається одним з головних засобів боротьби з рецидивами злочинів [16].

Існує декілька визначень поняття ресоціалізація:

1) Повернення особи в суспільство.

2) Процес, спрямований на відновлення морального, психічного й фізичного стану особи, її соціальних функцій, приведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність із загальновизнаними суспільством правилами та юридичними нормами.

3) У сфері виконання покарань – процес підготовки засудженого до повернення в суспільство, що ґрунтується на відновленні позитивних зв'язків, відносин і розвитку в засудженої особи соціально корисних умінь і навичок, необхідних для повноцінного існування у суспільстві [5,17,18].

Ресоціалізація як система державних заходів, що застосовуються до засуджених осіб, має на меті формування в них правослухняної поведінки, стимулювання їх становлення на життєву позицію, яка відповідає соціальним нормам, шляхом відновлення, збереження та розвитку соціально корисних властивостей, відносин під час відбування покарання й подальшої соціальної адаптації таких осіб. Важливим є визначення ресоціалізації щодо засуджених, що трактується як «відновлення, збереження й розвиток соціально корисних зв’язків і відносин засудженого й у період відбування ним покарання, і на першому етапі його життя після звільнення» [5].

Під змістом процесу ресоціалізації розуміємо педагогічно-психологічну орієнтовану систему знань, умінь, навичок, понять, досвід самостійних дій, емоційно-ціннісне ставлення до світу, оволодіння якими забезпечує відновлення втраченої здатності до соціально прийнятної поведінки в колонії й поза її межами [12]. Здійснення ресоціалізації засуджених покладено на Державну пенітенціарну службу України (ДПтСУ).

На думку О.І. Богатирьової щодо засуджених, які відбувають покарання, не пов’язані із позбавленням волі, то до них можна застосовувати лише термін виправлення. Аргументуючи свою позицію вона опирається на визначення ресоціалізації, яке наведено у ст. 6 КВК України і виходить від протилежного. Отже, засуджені, на її думку, що відбувають покарання, не пов’язані із позбавленням волі, під час відбування покарання залишаються у суспільстві і є його повноправними членами, а тому у них і не виникає потреби повертатися до життя у суспільстві [19].

Однак, ми не погоджуємось із цим твердженням вважаючи його однобоким. По – перше, незважаючи на те, що засуджені дійсно залишаються у звиклому для себе середовищі вони скоїли злочин, а від так не є правослухняними громадянами, та є соціально дезадаптованими. По – друге, більшість із засуджених до відбування покарання із випробуванням підтримує тісні зв’язки із особами, які не сприяють їх виправленню та повернення до соціально активного способу життя. По – третє, рівень соціально-психологічної компетентності у засуджених є досить низьким, що також є ознакою того, що засудженому потрібно навчитись жити по новому у суспільстві.

В пенітенціарній педагогіці під методами виправлення розуміється сукупність засобів безпосереднього чи опосередкованого психолого-педагогічного впливу на мислення, почуття та волю, поведінку засудженого з метою формування і корекції його свідомості та досвіду поведінки, позитивних особистісних рис і якостей [11].

Стаття 6 КВК України до засобів виправлення та ресоціалізації засуджених відносить: встановлений порядок виконання і відбування покарання (режим), суспільно-корисну працю, соціально-виховну роботу, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив. Саму статтю 6 КВК України законодавець називає «Виправлення та ресоціалізація засуджених та їх основні засоби».

Перший засіб – режим, тобто встановлений порядок виконання і відбування покарання. Він застосовується до усіх категорій засуджених, у тому числі і до тих, які відбувають покарання, з випробуванням. Основні правові норми щодо режиму засуджених, які відбувають покарання, не пов’язані із позбавленням волі, закріплені у КВК України та Інструкції про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. Та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань [6].

Наступний засіб – суспільно корисна праця. Вказуючи суспільно корисну працю як один із основних засобів виправлення та ресоціалізації засуджених, стаття 6 КВК, на жаль, не зазначає, що ця праця має бути оплачуваною, що призводить до певної прогалини у кримінально-виконавчому законодавстві. Однак, хочемо зауважити, що особи, які відбувають покарання з випробуванням за даними ДПтСУ станом на 2012 рік із загальної кількості 119722 осіб, працевлаштованими були 61041 осіб.

Соціально-виховна робота, як третій засіб виправлення та ресоціалізації засуджених. Соціально-виховна робота щодо осіб, які відбувають покарання з випробуванням може проводитися у формі психологічного, правового та естетичного виховання шляхом проведення відповідних лекцій, бесід, тренінгів, семінарів тощо [4].

Загальноосвітнє і професійно-технічне навчання засуджених – це такий засіб виправлення та ресоціалізації, який мав би застосовуватися працівниками інспекції до засуджених, які відбувають покарання, не пов’язані із позбавленням волі, особливо неповнолітніх, але, на жаль, інспектори не мають жодних правових важелів, щоб змусити навчатися цих засуджених. Станом на 2012 рік за даними ДПтСУ особи, які відбувають покарання з випробуванням мали освіту: повну загальну – 49757, спеціальну – 35126, вищу – 10935.

Громадський вплив – це, на нашу думку, один із усіх засобів який є найбільш ефективнимдля засуджених, які відбувають покарання, не пов’язані із позбавленням волі. Реалізувати зазначений засіб можливо у співпраці з релігійними об’єднаннями, громадськими організаціями та благодійними фондами Кримінально-виконавча інспекція активно використовує потенціал державних та громадських організацій, які беруть участь у процесі виправлення та ресоціалізації засуджених до покарань, не пов’язаних із позбавленням волі. За даними Державної пенітенціарної служби України, щороку до роботи з особами, які перебувають на обліку кримінально-виконавчої інспекції, залучається близько 363 громадських організації; 255 релігійних організацій [4].

Усі засоби виправлення та ресоціалізації дуже тісно взаємопов’язані між собою та переплітаються під час усього строку відбування покарання засудженим. Прикрим залишається той факт, що для осіб, які відбувають покарання з випробуванням немає чітко прописаного механізму ресоціалізації та виправлення, оскільки законодавець та пенітенціарна психологія наголошує на засуджених, які відбувають покарання у місцях позбавлення, чи обмеження волі.

На нашу думку, враховуючи масштабність альтернативного виду покарання, а саме відбування покарання засудженими особами із випробуванням необхідно якнайшвидше вирішити дану проблему у психологічному, соціальному та правовому полі.

 

Література

1.     Андреева Г. М. Зарубежная социальная психология ХХ столетия: Теоретические подходы : учеб. пособ. для вузов / Г. М. Андреева, Н. Н. Богомолова, Л. А. Петровская. – М. : Аспект Пресс, 2001. – 288 с.

2.     Бажанов М. И. Уголовное право Украины / М. И. Бажанов. –Днепропетровск: Пороги, 1992. 167 с.

3.     Беляев Н. А. Цели наказания и средства их достижения / Н. А. Беляев. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1963.– 248 с.

4.     Богатирьова О. І. Проблемні питання застосування засобів виправлення та ресоціалізації до засуджених, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції / О. І. Богатирьова // Збірник наукових праць Ірпінської фінансово-юридичної академії (економіка, право). 2013. – Вип. 2. – С. 149-153.

5.     Жевакіна Н. В. Особливості ресоціалізації засуджених жінок / Н. В. Жевакіна // Вісник ЛНУ ім. Т. Шевченка. – 2013. – №11 (270), Ч. ІІ. – С. 138-144

6.     Інструкція про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань: затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ України від 19.12.2003 р. № 270/1560.

7.     Карпец И. И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы / И. И. Карпец.– М. : Юрид. лит., 1973. – 287 с.

8.     Кримінальне право України. Загальна частина: [Підручник для юрид. Вузів] / [За ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація]. – Х. : Право, 1997. – 368 с.

9.     Кримінально-виконавче право України: підручник / [О.М. Джужа, І.Г. Богатирьов,О.Г. Колб та ін. ]; за заг. ред. докт. юрид. наук, проф. О.М. Джужи. – К.: Атіка, 2010. – 752 с.

10.  Кримінально-виконавчий кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1186-18

11.  Кушнарьов С.В. Проблеми ресоціалізації неповнолітніх у контексті пенітенціарного процесу / С.В.Кушнарьов //Збірник наукових праць. – 2012. – Вип. 16, книга 2. – С.177-187.

12.  Матвєєва Ю. О. особливості ресоціалізації неповнолітніх злочинниць в умовах виховної колонії / Ю. О. Матвєєва // Юридична психологія та педагогіка. – 2014. – № 1. – С. 206-212

13.  Мельниченко О. А. Ресоціалізація в’язнів як складова державної пенітенціарної політики / О. А. Мельниченко, С. С. Дипко // Актуальні проблеми державного управління. – 2011. – № 2. – С. 68-76.

14.  Наумов А. В. Российское уголовное право. Общая часть / А. В. Наумов. – М. : Изд-во БЕК,1996. – 560 с.

15.  Осауленко О. І. Диференціація та індивідуалізація виконання кримінальних покарань у виді позбавлення волі / О. І. Осауленко // Проблеми пенітенціарної теорії та практики. – К.: МП «Леся», 2002. – №7. – С. 60–61.

16.  Радов Г. М. Пенітенціарна ідея: думки на тему / Г. М. Радов/ К.: МП «Леся», 1997. – 287 с.

17.  Синьов В. М. Педагогічні основи ресоціалізації злочинців / за ред. В. М. Синьова. – К.: МП «Леся», 1997. – 272 с.

18.  Скворцова О. В. Виправлення і попередження як пріоритетні цілі кримінального покарання за економічні злочини / О. В. Скворцова // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского, серия «Юридические науки». – 2011. – Т. 24 (63), №2. – С. 227-231.

19.  Трубников В. М. Социальная адаптация освобожденных от отбывания наказания / В. М. Трубников / Х. : Основа, 1990. 173 с.

20.  Уголовное наказание (монографическое исследование) / Лановенко И. П., Титаренко Ю. Л., Филоов В. П., [и др.] / отв. ред. В. В. Скибитский. – Киев-Донецк: Донеччина, 1997. – 320 с.

21.  Уголовное право. Особенная часть : [Учебник для вузов] / [Под ред. И. Я. Козаченко,З. А. Незнамовой, Г. П. Новоселова]. – М. : Издательская группа ИНФРА-М-НОРМА, 1997. – 768 с.

22.  Шаргородский Н. Д. Наказание, его цели и эффективность / Н. Д. Шаргородский. – Л. : Изд-во Ленинград. ун-та, 1973. – 160 с.

23.  Ягунов Д. В. Філософсько-правове та кримінологічне обґрунтування загальної превенції як мети кримінального покарання / Д. В. Ягунов // Актуальні проблеми держави і права. – 2011. Вип. 61. – С. 494-500.



Первая научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(10-15 мая 2008 г.)


(отчет)
Вторая научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(1-7 ноября 2008 г.)
(отчет)
Третья научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(20-27 декабря 2008 г.)
(отчет)
Четвертая научно-практическая конференция
(10-17 апреля 2009 г.)
(отчет)
Пятая научно-практическая конференция
(20-27 мая 2009 г.)
(отчет)
Шестая научно-практическая конференция
(1-15 апреля 2010 г.)
(отчет)
Седьмая научно-практическая конференция
(28 мая - 7 июня 2010 г.)
(отчет)
Восьмая научно-практическая конференция
(05-12 декабря 2010 г.)
(отчет)
Девятая научно-практическая конференция
(27-31 декабря 2010 г.)
(отчет)
Десятая научно-практическая конференция
(15-23 марта 2011 г.)
(отчет)
Одинадцатая научно-практическая конференция
(26 апреля 04 мая 2011 г.)
(отчет)
Двенадцатая научно-практическая конференция
(28 мая - 06 июня 2011 г.)
(отчет)
Тринадцатая научно-практическая конференция
(28 октября - 09 ноября 2011 г.)
(отчет)
Четырнадцатая научно-практическая конференция
(12-20 декабря 2011 г.)
(отчет)
Пятнадцатая научно-практическая конференция
(01-07 марта 2012 г.)
(отчет)
Шестнадцатая научно-практическая конференция
(09-14 апреля 2012 г.)
(отчет)
Семнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 октября 2012 г.)
(отчет)
Восемнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 декабря 2012 г.)
(отчет)
Девятнадцатая научно-практическая конференция
(26 февраля - 3 марта 2013 г.)
(отчет)
Двадцатая научно-практическая конференция
(20-28 апреля 2013 г.)
(отчет)
Двадцать первая научно-практическая конференция
(13-18 мая 2013 г.)
(отчет)
Первая международная научно-практическая конференция
"Перспективные направления отечественной науки - ХХI век"
(13-18 мая 2013 г.)
(отчет)
Двадцать вторая научно-практическая конференция
(4-9 ноября 2013 г.)
(отчет)
Двадцать третья научно-практическая конференция
(10-15 декабря 2013 г.)
(отчет)
Двадцать четвертая научно-практическая конференция
(20-25 января 2014 г.)
(отчет)
Двадцать пятая юбилейная научно-практическая конференция
(3-7 марта 2014 г.)
(отчет)
Двадцать шестая научно-практическая конференция
(7-11 апреля 2014 г.)
(отчет)
Двадцать седьмая научно-практическая конференция
(20-25 мая 2014 г.)
(отчет)
Двадцать восьмая научно-практическая конференция
(08-13 октября 2014 г.)
(отчет)
Двадцать девятая научно-практическая конференция"
(19-25 ноября 2014 г.)
(отчет)
Тридцатая научно-практическая конференция
(19-25 января 2015 г.)
(отчет)
Тридцать первая научно-практическая конференция
(25 февраля - 1 марта 2015 г.)
(отчет)
Тридцать вторая научно-практическая конференция
(2 - 7 апреля 2015 г.)
(отчет)
Тридцать третья научно-практическая конференция
(20 - 27 мая 2015 г.)
(отчет)
Тридцать четвертая научно-практическая конференция
(13 - 17 октября 2015 г.)
(отчет)
Тридцать пятая научно-практическая конференция
(24 - 27 ноября 2015 г.)
(отчет)
Тридцать шестая научно-практическая конференция
(29 декабря 2015 - 5 января 2016 г.)
(отчет)
Тридцать седьмая научно-практическая конференция
(19 - 22 апреля 2016 г.)
(отчет)
Тридцать восьмая научно-практическая конференция
(23 - 25 мая 2016 г.)
(отчет)

На главную | Объявления | Отчеты предыдущих конференций | История Украины | Контакты

Copyright © Zinet.info. Разработка и поддержка сайта - Студия веб-дизайна Zinet.info