zinet home
home home
home ИНТЕЛЛЕКТ-ПОРТАЛ
home Стартовал прием материалов в сборник XХХIX-й научной конференции. Требования к публикациям - в разделе "Объявления".

На главную | Объявления | Отчеты предыдущих конференций | История Украины | Контакты

РЕСУРСЫ ПОРТАЛА:

Тридцать восьмая научно-практическая конференция
(23 - 28 мая 2016 г.)


Тридцать седьмая научно-практическая конференция
(19 - 22 апреля 2016 г.)


Тридцать шестая научно-практическая конференция
(29 декабря 2015 - 5 января 2016 г.)


Тридцать пятая научно-практическая конференция
(24-27 ноября 2015 г.)


Тридцать четвертая научно-практическая конференция
(13-17 октября 2015 г.)


Тридцать третья научно-практическая конференция
(20-27 мая 2015 г.)


Тридцать вторая научно-практическая конференция
(2-7 апреля 2015 г.)


Тридцать первая научно-практическая конференция
(25 февраля - 1 марта 2015 г.)


Тридцатая научно-практическая конференция
(19-25 января 2015 г.)


Двадцать девятая международная научно-практическая конференция
(19-25 ноября 2014 г.)


Двадцать восьмая международная научно-практическая конференция
(08-13 октября 2014 г.)


Двадцать седьмая научно-практическая конференция
(20-25 мая 2014 г.)


Двадцать шестая научно-практическая конференция
(7-11 апреля 2014 г.)


Двадцать пятая юбилейная научно-практическая конференция
(3-7 марта 2014 г.)


Двадцать четвертая научно-практическая конференция
(20-25 января 2014 г.)


Двадцать третья научно-практическая конференция
(10-15 декабя 2013 г.)


Двадцать вторая научно-практическая конференция
(4-9 ноябя 2013 г.)


Первая международная научно-практическая конференция
(14-18 мая 2013 г.)


Двадцать первая научно-практическая конференция
(14-18 мая 2013 г.)


Двадцатая научно-практическая конференция
(20-28 апреля 2013 г.)


Девятнадцатая научно-практическая конференция
(26 февряля - 3 марта 2013 г.)


Восемнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 декабря 2012 г.)


Семнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 октября 2012 г.)


Шестнадцатая научно-практическая конференция
(09-14 апреля 2012 г.)


Пятнадцатая научно-практическая конференция
(01 - 07 марта 2012 г.)


Четырнадцатая научно-практическая конференция
(12-20 декабря 2011 г.)


Тринадцатая научно-практическая конференция
(28 октября - 09 ноября 2011 г.)


Двенадцатая научно-практическая конференция
(28 мая - 06 июня 2011 г.)


Одинадцатая научно-практическая конференция
(26 апреля - 04 мая 2011 г.)


Десятая научно-практическая конференция
(15-23 марта 2011 г.)


Девятая научно-практическая конференция
(27-31 декабря 2010 г.)


Восьмая научно-практическая конференция
(05-12 декабря 2010 г.)


Седьмая научно-практическая конференция
(28 мая - 7 июня 2010 г.)


Шестая научно-практическая конференция
(1-15 апреля 2010 г.)


Пятая научно-практическая конференция
(20-27 мая 2009 г.)


Четвертая научно-практическая конференция
(10-17 апреля 2009 г.)


Третья научно-практическая конференция
(20-27 декабря 2008 г.)


Вторая научно-практическая конференция
(1-7 ноября 2008 г.)


Первая научно-практическая конференция
(10-15 мая 2008 г.)



НАШИ ПАРТНЕРЫ:

Студия веб-дизайна www.zinet.info



Студия ландшафтного дизайна Флора-МК


Уникальное предложение!



Сайт-визитка - теперь
всего за 200 грн!

подробнее>>>



ГЕОКУЛЬТУРНІ ЗАСАДИ КОНЦЕПЦІЇ ЗЕМЛІ

 

Гаврилюк Ю.М.

Україна, м. Харків,

Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва

 

Исходя из разрабатываемой автором статьи методологии геокультуры, осуществляется анализ концепции земли, на основании которого делается вывод о ее статусе как агрокультурном субъекте, из чего следует принципиальная недопустимость превращения земли в товар,а значит и необходимость концептуального пересмотра существующей национальной законодательной базы земельних отношений.

 

Запропонована у статті методологія геокультурного аналізу землі ґрунтується на запровадженому в науковий обіг на початку 50-х років минулого століття Євгеном Маланюком понятті геокультура: «Я не зустрічав цього терміну, але думається мені, - зазначає видатний український поет і культуролог, - що – аналогічно до терміну «геополітика» – він буде більш на місці: наша культура не завжди була лише «національною», її напрямні її глибший і ширший зміст були часто диктовані і давані саме географічним положенням нашої Батьківщини»[1, с.9].

У геокультурному вимірі будь-який феномен постає як комплекс природно-географічних особливостей і соціокультурних форм життя в їх історичній тяглості. Тому поняття геокультури не зводиться лише до вивлення географічного положення обєктів. За своїм методологічним потенціалом воно набагато змістовніше і має значно масштабнішу сферу примінення.

Геокультура – це органічна цілісність Людини і Природи, це єдність Культури як способу субєктивно-належного буття Природи і Природи як способу обєктивно можливого буття Культури, це векторність розвитку Природи, задана Культурою. З цього визначення випливає основне питання геокультури: якою повинна бути мета діяльності, щоб сенс життя (повнота геокультури) мав глузд (був ефективним)? Своєю стверджувальною формою воно набуває сили категоричного імперативу: чини завжди так, щоб повнота твого геокультурного життя була максимально можливою. У такому значенні геокультура виступає універсальним методом пізнання, який поряд зі зясуванням географічногоного положення вимагає охоплення культурно-політичного, культурно-економічного, освітньо-наукового та культурно-екологічного аспектів досліджуваного феномена. Кожен з них може становити предмет самостійного розгляду відповідних обєктів під кутом зору діалектики обєктивно можливого і субєктивно-належного способів їх існування.

Вибір землі як обєкта геокультурного аналізу не є випадковим. Гострота дискусій і боротьби навколо неї надзвичайно актуалізує в суспільстві земельне питання, підіймає стратегічної ваги проблему: що таке земля і чим вона є для нас? Без її розвязання будь-які реформи в аграрному секторі приречені на невдачу. І головне слово у цій непростій справі має належати науці. Проте термінологічна невизначеність, яка панує в ній стосовно поняття землі, лише стимулює щодо останньої появу різного роду спекуляцій. Не сприяє поліпшенню ситуації і надмірна спеціалізація науки, в результаті якої багато «профільних» учених у своїх дослідженнях навіть не ставлять цього питання. Тому немає нічого дивного, що за таких обставин земля втратила свій людиновимірний параметр і перетворилася в об’єкт різноманітних маніпуляцій.  Разом з людиною наука втратила й землю. Залишилися територія і грунт у їх виключно об’єктивно можливій прагматиці використання.

І хоч як це прикро, але можливість такого напряму розвитку земельних відносин надає Основний Закон України, згідно зі статтею 13-ю якого земля за своїм статусом прирівнюється її надрам та іншим природним ресурсам, що знаходяться в територіальних межах країни, і є об’єктом права Українського народу. Стаття 14-та Конституції не залишає в цьому відношенні жодного сумніву: «Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно до закону»[2, с. 5]. При цьому та ж таки стаття проголошує: «Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави»[Там само, с. 5]. Що саме мається на увазі під «основним національним багатством», дає зрозуміти Земельний кодекс України, який, суворо слідуючи букві Основного Закону, розглядає землю в ролі «територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва»[3]. Така функція землі, навіть якщо вона знаходиться «під особливою охороною держави», не має самодостатньої цінності за визначенням, оскільки «ресурс», хоч і «основний», є завжди лише засобом виробництва, а отже, підлягає переробці у щось інше, ніж він самий.

Непомітне, на перший погляд, змішування понять земельної власності та власності на землю призводить до глибоких непорозумінь, становить джерело діаметрально протилежного бачення статусу землі: як агрокультурного суб’єкта і як об’єкта з усіма відповідними наслідками теоретичного і практичного характеру, що з нього випливають, стосовно приватної власності в аграрному секторі. Зрозуміло, проблема не в одних лише термінах. Однак без належного термінологічного вираження проблеми надіятися на її задовільне розв’язяння є справою марною. Адже право власності на землю і право на земельну власність - це принципово різне право, що зумовлює різне ставлення до землі й тягне за собою різну відповідальність. У першому випадку – це право на землю як засіб виробництва, у другому – це право на власність, що належить землі як суб’єкту виробництва.

Однією з перших спроб подолання такого становища в науці була розробка В.В. Докучаєвим іще мало вивченої дослідниками творчого здобутку вченого проблеми землі та грунту. Аналіз суджень з цього приводу, які містяться в різних його працях, дає підстави стверджувати, що він є не тільки основоположником генетичного ґрунтознавства, а й генетичної геокультурної концепції землі як агроокультурного суб’єкта. Цією концепцією ним закладено засади комплексного агрокультурного вивчення грунтів в агрономії. Так, відзначаючи дивовижні досягнення в галузі природознавства ХІХ століття як століття натуралістів, і віддаючи їм належне, В.В. Докучаєв у той же час наголошує на їхній суттєвій ваді: вивчалися, головним чином, окремі тіла, явища і стихії без урахування зв’язків між ними. «…Не их соотношения, не та генетическая, вековая, и всегда закономерная, связь, какая существует между силами, телами, и явлениями, между мертвой и живой природой, между растительными, животными и минеральными царствами, с одной стороны, человеком, его бытом и даже духовным миром – с другой. А между тем, именно эти соотношения, эти закономерные взаимодействия и составляют сущность познания естества, ядро истинной натурфилософии, - лучшую и высшую прелесть естествознания. Они же, как будет ясно ниже, должны лежать в основе всего склада человеческой жизни со включеним даже мира нравственного и религиозного…»[4, с. 396 – 397].

Ця розлога цитата з праці вченого «К учению о зонах природы» не залишає жодних сумнівів у геокультурній спрямованості його міркувань щодо землі. У ній він не обмежується властивим для натуралістів його часу природничо-науковим тлумаченням землі. Земля для нього не лише живий природний організм, біологічне тіло, яке включає в себе поряд з родючим грунтом рослини й інші природні чинники. Її органічною складовою є людина, котра наповнює землю духовним – моральним і релігійним – змістом, включає її в систему певних соціально-економічних відносин, через що земля набуває статусу геокультурного суб’єктаземлі-господаря, способом існування якої/якого виступає господарювання на основі дбайливого ставлення господаря до грунту.

Не викликає сумніву, що у своїй розробці концепції землі В.В. Докучаєв дослухався голосу народної традиції з притаманним їй цілісним геокультурним сприйняттям світу. З давніх-давен земля шанується як Матінка-Земля, що дає людям усе, потрібне для життя, і забирає до себе по смерті. У народній уяві вона виступає персоніфікованою істотою, традиційне поклоніння якій закріплено епітетами: Божа, праведна, свята, рідна, священна, щедра, багата. Земля втілює в собі міць народу, що творить її, а отже, і себе як геокультурного суб’єкта. Про це прямо говориться у «Велесовій книзі» стосовно русичів: «І звернулися до всіх родів, // і віче скликали єдине, утворивши землю нашу, // і така стояла та земля п’ятсот літ»[5, с. 43].

Як геокультурний суб’єкт земля завжди має свої національні ознаки. Це земля українська, французька, німецька, польська тощо. Земля культури народу землі, котрий живе нею і дає їй життя: Земля-Україна, Земля-Німеччина, Земля-Росія, одне слово, - земля - рідна країна. Таке розуміння землі є досить поширеним серед народів. У тюрських народів, наприклад, на означення «рідна країна» вживався термін «земля – вода». «Він іще наявний у текстах орхоно-єнисейських написів: jer-sub - «(рідна) країна», досл. «земля-вода»[6, с. 290]. За Геродотом, під час війни зі скіфами персидський цар Дарій вимагав від них принесення йому в дар Землі й Води. «Помітно, - зазначає у цьому зв’язку Олжас Сулейменов, - що передавання глека з водою та мішечка із землею означало дипломатичною мовою того часу, що в руки переможця віддається Країна»[Там само, с. 291].

У межах національного геокультурного суб’єкта провідне місце належить агрокультурному суб’єкту – селу як своєрідного, створюваного впродовж тисячоліть, способу геокультурного буття, котре увібрало в себе численні моральні норми, які з повною підставою можна назвати досвідом народного життя. Давньоукраїнське село означало поле, серед якого жила переважна більшість наших предків. Звідси, ймовірно, і поляни. Символічний образ поля асоціює архетип землі як хранителя сили і слави українського народу, джерела багатства та основи національного єднання. Поле є мірою життя(«Життя пережити – не поле перейти») і гідності людини(«Коли ж я у полі, тоді я на волі»). Воно не просто територія, географічне місце розташування, а соціальний грунт, освячений працею та хліборобськими традиціями. Земля акумулює в собі такі життєдайні ресурси, як гумус, сонячне проміння, повітря, воду і одухотворену культурою працю господаря. Саме завдяки синтезу цих найважливіших складових створюються доконечні умови для повноцінного життя у формі геокультурних біоценозів – з лісами, луками, ріками, нивою і розвиненою інфраструктурою села. Земля не лише родить. Вона - духовний скарб кожного народу і всього людства. Адже світ загалом не є чужою і байдужою до людини дійсністю. Він сповнений співзвучними людській природі смислами. «Рівною мірою земля для людини, - зазначає С.Б. Кримський, - не обмежується поняттям про грунт або гумус; це і життєвий топос, святе довкілля буття, «рідна земля», «мати – сира земля», софійне начало життя, земляцтво тощо»[7, с. 12]. Це той топос, де людина і природа досягають найбільшої органічної цілісності геокультурного буття у формі господарювання, духовну основу якого становить любов господаря до землі.

Як геокультурний суб’єкт земля-село у процесі господарювання підлягає дії категоричного імперативу геокультури, котрий вимагає від людини відмовитися від цілей, досягнення яких пов’язане з утратою матеріальних і духовних цінностей, що особливо актуально в умовах глобалізації прагматики ринкової економіки.  Це заставляє задуматися над місцем і роллю гуманітарних і природничих наук в освіті та у теоретико-практичному розв’язанні актуальних проблем сьогодення. На тлі сучасних глобальних потрясінь все очевиднішою стає необхідність їхньої тісної інтеграції на світоглядно-методологічних засадах геокультури. Будь-які покладання лише на науково-технічні засоби як буцімто єдино спроможних порятувати людство від усіляких негараздів без урахування суб’єктивних чинників, є щонайменше наївним

Таким чином, у геокультурному вимірі земля є землею-господарем, найпосутнішими формами буття якої/якого виступають земля-народ, земля-країна, земля-нація, земля-село в їх історичній території з усіма економічними, соціокультурними та природними особливостями. Окрім спеціального дослідження, вона як геокультурна категорія вимагає глибокого філософського аналізу.  Що ж до природних ресурсів землі, то вони є об’єктами природознавства, взятими в контексті геокультурних умов, через що й саме природознавство набуває геокультурного виміру, тобто піднімається на рівень філософського осмислення, необхідності усвідомлення якого ще так йому бракує. А саме через таке осмислення, вважав В.В. Докучаєв, пролягає шлях до омріяної ним «истинной натурфилософии», в якій він вбачав «лучшую и высшую прелесть естествознания».

 

Список використаних джерел

 

1.      Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. – К.: АТ «Обереги», 1992. – 80 с.

2.      Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верхов. Ради України 28 черв. 1996 р. – К.: Україна, 1996. – 54 с.

3.      Земельний кодекс України // Голос України. – 2001. – 20 лист.

4.      Докучаев В.В. К учению о зонах природы //Избранные сочинения. – М.: Сельхоиз, 1954. – С. 396 – 409.

5.      Велесова книга: ритм. укр. мовою, дослідження та рецензії Б. Яценка; рос. мовою – В. Яценка. Видання друге. – К.: Велес, 2006. – 256 с.

6.      Сулейменов О. Тюрки в доісторії. Про походження давньотюркського письма: Пер. з рос. – К.: Дніпро, 2008. – 384 с.

7.      Кримський С.Б. Під сигнатурою Софії. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 367 с.



Первая научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(10-15 мая 2008 г.)


(отчет)
Вторая научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(1-7 ноября 2008 г.)
(отчет)
Третья научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(20-27 декабря 2008 г.)
(отчет)
Четвертая научно-практическая конференция
(10-17 апреля 2009 г.)
(отчет)
Пятая научно-практическая конференция
(20-27 мая 2009 г.)
(отчет)
Шестая научно-практическая конференция
(1-15 апреля 2010 г.)
(отчет)
Седьмая научно-практическая конференция
(28 мая - 7 июня 2010 г.)
(отчет)
Восьмая научно-практическая конференция
(05-12 декабря 2010 г.)
(отчет)
Девятая научно-практическая конференция
(27-31 декабря 2010 г.)
(отчет)
Десятая научно-практическая конференция
(15-23 марта 2011 г.)
(отчет)
Одинадцатая научно-практическая конференция
(26 апреля 04 мая 2011 г.)
(отчет)
Двенадцатая научно-практическая конференция
(28 мая - 06 июня 2011 г.)
(отчет)
Тринадцатая научно-практическая конференция
(28 октября - 09 ноября 2011 г.)
(отчет)
Четырнадцатая научно-практическая конференция
(12-20 декабря 2011 г.)
(отчет)
Пятнадцатая научно-практическая конференция
(01-07 марта 2012 г.)
(отчет)
Шестнадцатая научно-практическая конференция
(09-14 апреля 2012 г.)
(отчет)
Семнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 октября 2012 г.)
(отчет)
Восемнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 декабря 2012 г.)
(отчет)
Девятнадцатая научно-практическая конференция
(26 февраля - 3 марта 2013 г.)
(отчет)
Двадцатая научно-практическая конференция
(20-28 апреля 2013 г.)
(отчет)
Двадцать первая научно-практическая конференция
(13-18 мая 2013 г.)
(отчет)
Первая международная научно-практическая конференция
"Перспективные направления отечественной науки - ХХI век"
(13-18 мая 2013 г.)
(отчет)
Двадцать вторая научно-практическая конференция
(4-9 ноября 2013 г.)
(отчет)
Двадцать третья научно-практическая конференция
(10-15 декабря 2013 г.)
(отчет)
Двадцать четвертая научно-практическая конференция
(20-25 января 2014 г.)
(отчет)
Двадцать пятая юбилейная научно-практическая конференция
(3-7 марта 2014 г.)
(отчет)
Двадцать шестая научно-практическая конференция
(7-11 апреля 2014 г.)
(отчет)
Двадцать седьмая научно-практическая конференция
(20-25 мая 2014 г.)
(отчет)
Двадцать восьмая научно-практическая конференция
(08-13 октября 2014 г.)
(отчет)
Двадцать девятая научно-практическая конференция"
(19-25 ноября 2014 г.)
(отчет)
Тридцатая научно-практическая конференция
(19-25 января 2015 г.)
(отчет)
Тридцать первая научно-практическая конференция
(25 февраля - 1 марта 2015 г.)
(отчет)
Тридцать вторая научно-практическая конференция
(2 - 7 апреля 2015 г.)
(отчет)
Тридцать третья научно-практическая конференция
(20 - 27 мая 2015 г.)
(отчет)
Тридцать четвертая научно-практическая конференция
(13 - 17 октября 2015 г.)
(отчет)
Тридцать пятая научно-практическая конференция
(24 - 27 ноября 2015 г.)
(отчет)
Тридцать шестая научно-практическая конференция
(29 декабря 2015 - 5 января 2016 г.)
(отчет)
Тридцать седьмая научно-практическая конференция
(19 - 22 апреля 2016 г.)
(отчет)
Тридцать восьмая научно-практическая конференция
(23 - 25 мая 2016 г.)
(отчет)

На главную | Объявления | Отчеты предыдущих конференций | История Украины | Контакты

Copyright © Zinet.info Идея сайта - Студия веб-дизайна Zinet