zinet home
home home
home ИНТЕЛЛЕКТ-ПОРТАЛ
home Стартовал прием материалов в сборник XХХIX-й научной конференции. Требования к публикациям - в разделе "Объявления".

На главную | Объявления | Отчеты предыдущих конференций | История Украины | Контакты

РЕСУРСЫ ПОРТАЛА:

Тридцать восьмая научно-практическая конференция
(23 - 28 мая 2016 г.)


Тридцать седьмая научно-практическая конференция
(19 - 22 апреля 2016 г.)


Тридцать шестая научно-практическая конференция
(29 декабря 2015 - 5 января 2016 г.)


Тридцать пятая научно-практическая конференция
(24-27 ноября 2015 г.)


Тридцать четвертая научно-практическая конференция
(13-17 октября 2015 г.)


Тридцать третья научно-практическая конференция
(20-27 мая 2015 г.)


Тридцать вторая научно-практическая конференция
(2-7 апреля 2015 г.)


Тридцать первая научно-практическая конференция
(25 февраля - 1 марта 2015 г.)


Тридцатая научно-практическая конференция
(19-25 января 2015 г.)


Двадцать девятая международная научно-практическая конференция
(19-25 ноября 2014 г.)


Двадцать восьмая международная научно-практическая конференция
(08-13 октября 2014 г.)


Двадцать седьмая научно-практическая конференция
(20-25 мая 2014 г.)


Двадцать шестая научно-практическая конференция
(7-11 апреля 2014 г.)


Двадцать пятая юбилейная научно-практическая конференция
(3-7 марта 2014 г.)


Двадцать четвертая научно-практическая конференция
(20-25 января 2014 г.)


Двадцать третья научно-практическая конференция
(10-15 декабя 2013 г.)


Двадцать вторая научно-практическая конференция
(4-9 ноябя 2013 г.)


Первая международная научно-практическая конференция
(14-18 мая 2013 г.)


Двадцать первая научно-практическая конференция
(14-18 мая 2013 г.)


Двадцатая научно-практическая конференция
(20-28 апреля 2013 г.)


Девятнадцатая научно-практическая конференция
(26 февряля - 3 марта 2013 г.)


Восемнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 декабря 2012 г.)


Семнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 октября 2012 г.)


Шестнадцатая научно-практическая конференция
(09-14 апреля 2012 г.)


Пятнадцатая научно-практическая конференция
(01 - 07 марта 2012 г.)


Четырнадцатая научно-практическая конференция
(12-20 декабря 2011 г.)


Тринадцатая научно-практическая конференция
(28 октября - 09 ноября 2011 г.)


Двенадцатая научно-практическая конференция
(28 мая - 06 июня 2011 г.)


Одинадцатая научно-практическая конференция
(26 апреля - 04 мая 2011 г.)


Десятая научно-практическая конференция
(15-23 марта 2011 г.)


Девятая научно-практическая конференция
(27-31 декабря 2010 г.)


Восьмая научно-практическая конференция
(05-12 декабря 2010 г.)


Седьмая научно-практическая конференция
(28 мая - 7 июня 2010 г.)


Шестая научно-практическая конференция
(1-15 апреля 2010 г.)


Пятая научно-практическая конференция
(20-27 мая 2009 г.)


Четвертая научно-практическая конференция
(10-17 апреля 2009 г.)


Третья научно-практическая конференция
(20-27 декабря 2008 г.)


Вторая научно-практическая конференция
(1-7 ноября 2008 г.)


Первая научно-практическая конференция
(10-15 мая 2008 г.)



НАШИ ПАРТНЕРЫ:

Студия веб-дизайна www.zinet.info



Студия ландшафтного дизайна Флора-МК


Уникальное предложение!



Сайт-визитка - теперь
всего за 200 грн!

подробнее>>>



ПЕРВИННЕ ОСЯГНЕННЯ ФІЛОСОФСЬКОЇ ПОЗИЦІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

 

Нежива О.М.

Україна, м. Переяслав-Хмельницький,

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Г.Сковороди»

 

This is article about the first understand of Lesya Ukrainka’s philosophic positions. The historical-philosophy analyze has been performed at the turn of ХХ-ХХІ centuries has been researched in the article. The main theoretic and methodological problems of the first understand of Lesya Ukrainka’s positions in the historic and philosophic context have been discovered. The explication of the philosophic concepts of Lesya Ukrainka’s positions have been performed basing on the abovemetioned criteria of systematization. The potential of the contradictions overcoming has been substrantiated within the new probability paradigm.

 

Говорячи про українську філософську думку, маємо на увазі насамперед Г.Сковороду. Адже саме його можна беззаперечно назвать класичним філософом нашого народу. Однак у зв’язку із довготривалим пануванням на терені нашої держави маркситсько – ленінських поглядів історія української філософії почала доходити до мас відносно недавно. Відтак, аби виправдати саму назву „українська філософія”, вітчизняні науковці починають відносити до велетнів думок буквально усіх тих, хто мав хоч якесь відношення до історії української, якщо не філософії як такої, то літератури, публіцистики, культури у цілому. Так, українськими філософами називають В.Винниченка, Т.Шевченка, І.Франка та Лесю Українку.

Філософське осмислення природи творчості Лесі Українки до нашого часу є малодослідженою галуззю інтерпретацій спадщини письменниці-мислителя, тому ми стикаємося із наявністю малої кількості специфічних історико-філософських досліджень з її філософування і ще меншим числом синтетичних праць на цю тему. Таке явище спостерігається на тлі зростаючої протягом останніх десять років уваги до інтерпретування спадщини письменниці на основі новітніх гуманітарних методологій в галузі літературознавства, що, проте, не виходять за межі історико-літературного контексту, і філософські ідеї стають у даному випадку або світоглядним коментарем до художньої творчості та розвитку літератури, або з’являються у інтерпретаціях лише емблематично.

Слушним, на нашу думку, є твердження сучасної дослідниці історії української філософії О.Забужко про те, що у випадку з Лесею Українкою не можна скидати все на належність її філософування до “філософії influentli”, (за формулою В.Юринця) через що вона мусила перебувати поза авторитарним монізмом філософування радянської доби. О.Забужко вважає суттю філософської непрочитаності творчості письменниці-мислителя не лише малорухливість розумову українського філософуючого громадянства, але й відзначає, що проблема криється “в самому предметі й має характер насамперед методологічний” [8, 6].

У відповідності до цього мусимо поділити всі важливі для нас наукові праці щодо філософування Лесі Українки на дві групи:

 I.      Специфічно історико-філософські студії з проблем змісту філософських ідей у спадщині Лесі Українки.

II.      Літературознавчі студії, які зачіпають світоглядно-філософські моменти у спадщині письменниці.

Включення до нашого огляду другої групи досліджень зумовлене кількома чинниками. По-перше, розвиток філософії як філософії людини у ХХ столітті здійснювався не лише в формі спеціальних філософських трактатів, філософського теоретизування, причому саме екзистенціальна лінія філософування (у контекст якої потрапляє і філософська позиція Лесі Українки) послідовно вписувала в коло форм філософування художню творчість, де переживання є способом буття естетичного. По-друге, подібний тип практичної філософії характерний для української філософської думки взагалі, тому на індивідуально-смисловому рівні це зумовлює демонстрацію змісту філософування на маргінальних областях сходження філософії та літератури. По-третє, в українській культурі межі ХІХ-ХХ століть література часто виступає способом філософування; на що вказувала О.Забужко під час розгляду спадщини Т.Шевченка та І.Франка, Т.Андрійчук у аналізі гуманістично-екзистенційних мотивів у творчості М.Коцюбинського, Н.Михайловська під час дослідження екзистенційного характеру українського філософування. Крім того розвиток у ХХ столітті новітніх методологій літературознавчих студій (герменевтики, структуралізму і постструктуралізму, рецептивної естетики, екзистенціалістської та феміністичної критики) значно зблизив інтерпретації літературознавчі та філософські. Останнє десятиліття в Україні ми спостерігаємо філософізацію філологічних дисциплін, що працює на потребу в глибших інтерпретаціях і проявляється на рівні застосування окремих методологій аналізу, засвоєння категоріального апарату філософії, спроб пошуку єдності літературного та філософського процесів.

Крім того у сучасній історії філософії та літературознавстві ми подибуємо явище творення нової інтерпретації спадщини Лесі Українки,основою якої стає потреба цілісності погляду на неї та глибини аналізу, без ідеологічних упереджень та оперування штампами загальноприйнятих визначень. Орієнтовно даний процес розпочинається у 90-ті роки, що почасти пов’язане із необхідністю досліджень історії української філософської думки і культури науковими методами ХХ століття (частково - засвоєнням їх українською наукою), а також – переживанням Україною ситуації постмодерністської у її специфічній якості, за словами В.Лук’янця, “постчорнобильської екзистенційної ситуації” [10], результатом чого стає пошук персоналістичних орієнтирів у світі та інтерпретація текстів мислителів, які вдавалися до демонстрації межових станів буття. Не останню роль у мультиверсалізації світу текстів і контекстів історії української філософської думки відіграло і руйнування монологізму радянської інтерпретативної доктрини. З огляду на все це, необхідно розглядати два періоди досліджень філософування Лесі Українки:

 I.      До 90-х років ХХ століття.

II.      З 90-х років ХХ століття.

Розмежувати їх нам дозволяє наявність чіткої відмінності, що полягає в самому способі підходу до предмету аналізу: перший можна назвати одномірним або лінійним, а другий – просторово-мультиверсальним. Якщо у першому маємо справу з поверхнею, то другому – з об’ємом, причому дослідження його йдуть в річищі стратегії емансипації людської суб’єктивності, розширення інтерпретативного поля без привілегізації якоїсь доктрини, що працює в полі дії проекту “емансипаторського катарсису духовної культури Заходу від всіляких модерністських засобів і способів лімітації інкарцерації, тоталізаторської ідентифікації особистості, яка самореалізує себе” [1, 15].

Перший період дослідження філософування Лесі Українки характеризується первинною тематизацією значення її творчості для розвитку української філософської думки та розглядом лінійного зв’язку між світоглядно-філософськими основами і творчістю письменниці, а також – лише констатацією факту специфічності її способу подачі філософських ідей. Це часто призводить до того, що тексти і вся творчість її залишаються герменевтично закритими, навіть винятково вихоплені смисли не дають цілісної картини.

Передусім, ми мусимо охарактеризувати першу групу досліджень, тим більше – вона є нечисленною. Специфічно філософських досліджень з філософування Лесі Українки які б були систематизованим викладом його та грунтувалися на відповідних предмету основах методології маємо одиниці. Особливість ситуації полягає в тому, що попри наявність суто літературно-критичних тлумачень текстів письменниці у першій половині ХХ століття, філософських інтерпретацій майже немає. Виняток становлять спроби М.Зерова та Д.Донцова вписати творчість письменниці у філософський контекст. Причому саме перший з названих дослідників вбачає причину смислової закритості текстів Лесі Українки у їх положенні поза суто літературним контекстом, тому що непрочитаність їх витлумачена Зеровим, за словами О.Забужко, “як світоглядовий вихід поетеси за межі ідейно-рецептивних спроможностей зосередженої на “безпосередніх” проблемах соціальної практики колоніальної культури” [8, 6]. Крім того дослідник характеризує особливість драматичних творів письменниці як діалектичні елементи у її творчості, що пов’язує з особливістю мислення письменниці-мислителя. Витоки світогляду Лесі Українки Зеров виводить із комунікації її зі джерелами європейської думки і мистецтва, наголошуючи на ролі в цьому ідей Ібсена, Ніцше, Маркса, доктрини європейського соціалізму, а також впливах на неї М.Драгоманова. Зеров вдається до терміну “життьова філософія” і пов’язує демонстрацію цього явища з драматичними поемами письменниці, але спеціального розгляду його він не подає, обмежується лише виділенням кількох характерних рис:

·         антихристиянський тон і дух цієї філософії;

·         поганський культ природи;

·         ідеї богоборства, боротьби за людське існування на землі.

Дослідник наголошує на особливій якості індивідуалізму в системі осмислень Лесі Українки і пов’язує його з протестом проти кволості громадянства. Через це індивідуальна культурна самотність письменниці перетворюється на “самотність творця”, тому Зеров називає трагедію Лесі Українки трагедією “сівача, що вийшов занадто рано”. Проте все сказане дослідником є лише програмовим, тезовим орієнтиром для подальшого дослідження філософської позиції Лесі Українки.

Статті Д.Донцова “Поетка українського рісорджіменту” та “Поезія індивідуалізму” які в радянські часи оголошувалися фальсифікацією спадщини письменниці-мислителя (на цьому наголошували навіть у спеціально присвячених працях В.Шпак та В.Микитась ), присвячена конкретизації зв’язку філософування Лесі Українки з одного боку – з ідеями Ніцше, а з іншого – з волюнтаристичним початком процесу відродження нації. Зрозуміло, що студіювання Донцовим творчості письменниці-мислителя відбувалося в межах виробленої ним концепції інтегрального націоналізму, світоглядні основи якої ведуть до волюнтаристичної лінії некласичного філософування. Але значення зазначеної праці полягає в тому, що дослідник у аналізі виводить специфіку стилю викладу філософських ідей із їх смислових особливостей, а також на основі спільного вольового початку об’єднує в одному річищі філософію нації та філософію людини у Лесі Українки. Леся Українка є для Донцова мислителем-руйнівником панування раціонального, яка забуваючи рефлексію, навчала хотіти і впровадила у світогляд початку ХХ століття волюнтаризм , який визначається дослідником як ознака модерного націоналізму.

Основою цього є первинне висування письменницею, за словами Донцова, постулату самовизначальності ірраціональної волі. Характерними рисами цього є незалежність від спроможності виправдати його аргументами розуму та від об’єктивного чи уявного (фантомного) існування мети. Донцов вважає, що сенс для Лесі Українки мав лише “порив душі до чину, до руху, до виявлення себе і глорифікація сього первісного елементу життя” [10, 167], через що ідеалом в естетиці та існування для неї є не Гарне (das Schone), а Величне (das Erhabene). Цікавим є введення філософських ідей Лесі Українки до контексту філософії Данте й Гете в моменті спільного для всіх трьох визнання єдності, взаємозалежності добра і зла, розглядуваних як онтологічні початки світу. У результаті вічний стимул людської активності за Донцовим є для філософування Лесі Українки визначальним моментом людського існування, заснованим на демонічному грунті. На нашу думку важливим є і увага Донцова до трагічного первня творчості Лесі Українки, що був основою її світоглядно-філософської позиції. Дослідник вважає, що вона внесла прикмети трагічного світовідчуття до українського націоналізму, причому сам цей трагізм постав не з моралі релятивізму, а з конфлікту між Vis major і волею. Але у своєму аналізі Донцов і не розглядає глибоко критику Лесею Українкою гранднаративів і майже не бере до уваги характерне для її філософування персоналістичне наближення до конкретного людського існування, тому що індивідуальну волю у його аналізі подекуди поглинає воля нації. Навіть прикмети трагічного у світогляді письменниці дослідник пов’язує з феноменом морального героїзму, не конкретизуючи, що він має на увазі під означенням морального, у той час як у Лесі Українки подибуємо віддавання переваги неуживанню цього означення як надто затемненого антиіндивідуалістичними гранднаративами.

Послідовно проводить Донцов і лінію антиінтернаціональної спрямованості світогляду Лесі Українки. За його моделлю інтерпретації у соціально-філософських осмисленнях письменниці ми маємо поділ людства “горизонтальними перегородками”, тому дифузія можлива між різними класами всередині одної нації і неможлива – між класами різних націй. Таким чином, характеризуючи окремі елементи філософської позиції Лесі українки, Донцов доходить висновку, що в основі змісту її філософського дискурсу лежить ідея вічного руху, яка зумовлює розуміння світу як чогось, що перебуває у становленні , та віру в таємничу єдність, тожсамість усього існуючого. Творчість письменниці цілком опиняється із контексті філософії життя, крім того важливим для нас є твердження Донцова про те, що характерною є не гедоністична, а енергетична мотивація волі у Лесі Українки. Слушною є помічена ним особливість онтологічних осмислень письменницею екзистенціальності (хоча сам дослідник не користується такою термінологією) – “Для неї лиш те творить життя, що постійно переливається через границю, що вічно повстає наново...” [6, 171].

З огляду на помічені у творчості Лесі Українки специфічно філософські моменти праця Донцова є досить цікавою, але подекуди і в ній помітна тезовість викладу та певна тенденційність на рівні ідеологічному. Саме це й зумовило частково опозиціювання даного дослідження до іншої ідеології – доктрини радянського тлумачення творчості Лесі Українки, яка не визнавала наявності у неї ані волюнтаристичних тенденцій, ані ірраціональної спрямованості, виявленої Д.Донцовим. Символістичність викладу Лесею Українкою її філософських ідей мала потенціал для тлумачень її спадщини не в її цілісності, а пристосуванні до певних монологічних схем панівної радянської доктрини.

Фактично ми спостерігаємо боротьбу ідеологій як інструментів тлумачення окремих текстів Лесі Українки. Цим позначено низку праць специфічно філософського характеру, які вийшли в 50-60-х роках у УРСР, зокрема, дисертаційні дослідження І.Куликовата, М.Олексюка, присвячені суспільно-політичним поглядом Лесі Українки, Р.Балакірєвої та Д.Корчевого про естетику письменниці, дослідження І.Акулова про етичні погляди Лесі Українки, а також праця І.Головахи “Суспільно-політичні і філософські погляди Лесі Українки”, яка ще донедавна залишалася чи не єдиною спробою синтетичної інтерпретації спадщини письменниці. Однак всі зазначені роботи позначені ідеологічним монізмом радянського способу тлумачення історико-філософського тексту. Попри чітку структуру викладу матеріалу вони виходять не зі специфіки предмету аналізу, а з установок на демонстрацію рис матеріалістичної естетики через розгляд вторинного характеру мистецтва чи питань реалізму, ідей тенденційності мистецтва, його народності у Лесі Українки, або пошук відповідності соціальної спрямованості її етики етиці радянського суспільства. Хоча навіть за умов такої заангажованості, наприклад, І.Акулов піднімає питання співвідношення етичного та естетичного у творчості Лесі Українки, але вирішення його не йде далі переповідання стереотипів сприйняття моральнісно-виховної функції літератури чи новаторства (через близькість до марксизму) у трактуванні світових сюжетів та образів.

Детальніше потрібно спинитися на згадуваній нами праці І.Головахи, яка за структурою викладу матеріалу є спробою дати цілісну трактовку філософської позиції Лесі Українки, проте методологічно вона не задовольняє нас через сильну позначеність ідеологічною ужитковістю та невідповідним діалогічності філософування Лесі Українки монологізмом радянської інтерпретації. Серед чотирьох розділів праці третій, присвячений філософсько-естетичним поглядам письменниці-мислителя, є намаганням проаналізувати суто філософські особливості творчості Лесі Українки, вписати її у лінію розвитку матеріалістичної філософської думки.

Зокрема, окремо виділяються естетичні і філософські погляди, атеїзм й етична концепція Лесі Українки. Дослідник робить спробу представити аналізоване філософування як систему єдності осмислення різнодисциплінарних філософсько-світоглядних проблематик. У відповідності до пануючої в радянському філософуванні системи та її елементів і будується система філософії Лесі Українки, причому характерним для даної праці є виділення дослідником суто філософських поглядів (відокремлених від етики, естетики, суспільно-політичних осмислень) письменниці-мислителя.

І.Головаха вважає, що письменниця-мислитель:

·         переконана у вічності активної матерії та визнає пануючу в природі закономірність;

·         “виступає проти фаталізму та релігійно-ідеалістичної думки про насамперед установлену гармонію” [3, 17];

·         відкидає суб’єктивізм і розглядає історію як сферу панування не обхідного, закономірного зв’язку явищ;

·         визнає філософію знаряддям боротьби ;

·         виступає проти агностицизму, критикувала Платона, Августина Блаженного, Ніцше;

·         вбачає критерії істинності у практиці;

·         у власному аналізі явищ дійсності виступає як діалектик, а також розуміє саму діалектику в її початковому значенні.

Навіть під час первинного наближення до окремих висновків дослідника можна побачити, що за наявності правдивості наведених прикладів, підібраних для аргументації, вони почасти виявляються вирваними із загального внутрішнього контексту творчості Лесі Українки. Однак тут ми маємо справу із опором текстів письменниці-мислителя авторитарному тлумаченню, що й народжує суперечності у інтерпретації. Крім того дана праця попри введення у неї і розділів, присвячених умовам формування світогляду Лесі Українки, її суспільно-політичних поглядів, значення її творчості і громадсько-політичної діяльності, мало зачіпає актуалізовану в спадщині письменниці-мислителя проблематику людського буття. Так само обходить дослідник і специфіку самого типу філософського дискурсу Лесі Українки та зв’язку її з контекстом розвитку української філософської думки межі ХІХ-ХХ століть. Крапкою спільності з історико-філософським контекстом виявляються лише суспільно-політичні погляди українських революційних демократів. Останнє і стало спільним знаменником для розгляду спадщини Лесі Українки істориками філософії у 80-ті роки. Потрібно відзначити, що предмет нашого аналізу в той час майже не досліджувався як самоцінний, а поставав лише як один серед інших. Серед історико-філософських праць, що оглядово подають окремі аспекти філософської позиції Лесі Українки, назвемо історико-філософський нарис “Философская мысль в Киеве” [6], підготований групою авторів ( В.Білодід, В.Буслинський, А.Бичко та інші), та другий том 3-хтомної “Истории философии на Украине.”- “Философская мысль на Украине в период упадка феодализма и господства капиталистических отношений (ХІХ – начало ХХ века)” [4]. У першій з них, попри виразну тенденційність викладу матеріалу, маємо загострення уваги на важливості Київського періоду в творчості Лесі Українки для формування її світогляду, а в другій – опора робиться на зв’язок філософських ідей у спадщині письменниці з вітчизняною матеріалістичною традицією, розумінні нею класового характеру суспільства і її закликах до боротьби проти філософського опортунізму. Треба віддати належне тому, що аспекти формування особливостей світоглядної позиції Лесі Українки як революційного демократа подані чітко, часом вони відповідають її творчості, але демонструють надто поверхове її осягнення, непідкріплене методологічно виваженим аналізом. На це хибує і праця “Философская культура Украины и отечественная общественная мысль ХІХ – ХХ веков” [1], видана вже у 1990 році, де про Лесю Українку згадано лише побіжно. Однак в останній названій книзі вже подибуємо появу нового в характеристиці філософської позиції революційних демократів, тому що з’являються твердження про те, що “центральною в їх творчості є проблема людини” [6]. Хоча далі всі представники “революційного демократизму” представлені як затяті антиіндивідуалісти, які вбачали смисл життя тільки в служінні народу, причому обійдено увагою навіть аргументацію подібних тверджень.

Не можна оминути і попередньо згадувані нами праці В. Микитасята В.Шпака, присвячені критиці “сучасних буржуазних фальсифікацій” спадщини Лесі Українки. Вони становлять для нас інтерес з двох причин. По-перше, ще рельєфніше демонструють лінію офіційного радянського тлумачення світогляду письменниці, а по-друге, дають змогу розмежувати його та інтерпретації західних дослідників. Специфічно філософських відкриттів у даних працях немає, але у змісті робіт критикованих ними “західних лесезнавців”, помітно те, що останні вписують Лесю Українку скоріше до контексту некласичної філософії ХІХ-ХХ століття, а почасти вбачають у її творчості елементи філософії абсурду. Однак навіть у дослідженнях цих науковців мало специфічно філософського аналізу, наявні лише емблематичні посилання на певні світоглядні основи творчості письменниці (у В.Яніва у виданій в Парижі 1983 року книзі “Леся Українка”, публікаціях журналів “Сучасність” та “Література і мистецтво” у 70-80-ті роки), причому нерідко основою стають тільки твердження Д.Донцова, трохи розширені й доповнені осягненням спеціфіки розвитку літератури та філософії ХХ століття.

Таким чином навіть побіжний огляд цього довгого, але, на жаль, не дуже продуктивного періоду в осягненні спадщини Лесі Українки як сторінки в історії української філософії, демонструє нам лише постановку проблеми філософського аналізу її творчості. На рівні вирішення маємо – програмово-тезовий, в кращому разі, матеріал, переважно декларативний, в окремих моментах – засадовий. Серед літературознавчих студій, що становлять для історика філософії інтерес, у цей хронологічно розлогий період серед великого масиву літератури можна виділити дві підгрупи праць:

1.      – ті, що стосуються специфіки світоглядно-антропологічної проблематики у конкретних текстах Лесі Українки;

2.      – ті, що демонструють зв’язки її творчості із контекстом розвитку світової літератури і мистецтва.

Перша з них обіймає переважно статі, які довгий час замовчувалися радянським режимом, серед них праці В.Петрова, М.Євшана, П.Одарченка, В.Шереха-Шевельова. Друга включає спеціальні студії над світовим контекстом творчості письменниці, що становить інтерес для історика-філософії з причин нерозривної пов’язаності розвитку філософії з літературним процесом у ХІХ-ХХ століттях. У другій підгруппі потрібно виділити, навіть попри їх ідеологічну заангажованість, праці І.Журавської “Леся Українка і зарубіжні літератури”, Р.Радишевського “Іскри єднання”, а також системне і філософсько-виважене дослідження Н.Кузякіної “Леся Украинка и Блок”. Крім того цікавою для зв’язку двох етапів студій з філософування Лесі Українки є стаття А.Войтюка “Природа історизму Лесі Українки”, в якій розмежовано три пласти в текстах письменниці: узагальнено-символічний (філософсько-історичний), культурно-історичний та індивідуально-психологічний.

Все зазначене дає підстави вважати період до 90-х років у студіях з особливостей філософування Лесі Українки періодом накопичення критичної маси проблематик та розуміння потреби у виробленні методологічних підходів до його аналізу. Новітні методи ХХ століття, мультиверсальне розуміння світу та осмислення антропорефлексії минулого і сучасності призвели до нової актуалізації потреби в інтерпретації спадщини Лесі Українки, але вже не тільки як сукупності ознак певної філософської позиції, а як певної цілісної системи.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1.      Бичко А. Леся Українка: Світоглядно-філософський погляд. – К.: Український Центр духовної культури, 2000. – 186с.

2.      Головаха І. Суспільно-політичні і філософські погляди Лесі Українки. – К.: Державне видавництво політичної літератури, 1953. – 212 с.

3.      Лотман Ю. Текст у тексті // Слово. – Знак. – Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття. – Львів: Літопис, 1996. – С.430 – 441.

4.      Лук М.І. Етичні ідеї у філософії України другої половини ХІХ – початку ХХ століття. – К.: Наукова думка, 1993. – 150 с.

5.      Михайловська Н.А. Екзистенційний характер української філософської думки як відображення специфіки національної ментальності: Дисертація на здобуття ступеня доктора філософських наук. – Львів, 1998. – 375 с.

6.      Огородник І.В., Русин Ю. Українська філософія в іменах: Навчальний посібник /За ред.. М.Ф. Тарасенка. – К.: Либідь, 1997. – 328 с.

7.      Одарченко П. Леся Українка. Розвідки різних років. – К.: Видавництво М.П. Коць, 1994. – 240 с.

8.      Онуфрієнко О.П. Дискурс національної ідентичності у творчому надбанні Лесі Українки. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. – Дніпропетровськ, 2000. – 18 с.

9.      Синявська Л.І. Індивідуалізм як основа концепції особистості в творчості Лесі Українки // Проблеми сучасного літературознавства. Вип.5. – Одеса: Маяк, 1999. – С.126-132.

10.  Философская культура Украины и отечественная общественная мысль ХІХ – ХХ векав / Н.И.Лук, В.Д.Белодед, И.Г.Герасимяк и др.. – К.: Наукова думка, 1990. – 268 с.



Первая научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(10-15 мая 2008 г.)


(отчет)
Вторая научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(1-7 ноября 2008 г.)
(отчет)
Третья научно-практическая конференция
"Инновационный потенциал украинской науки - ХХI век"
(20-27 декабря 2008 г.)
(отчет)
Четвертая научно-практическая конференция
(10-17 апреля 2009 г.)
(отчет)
Пятая научно-практическая конференция
(20-27 мая 2009 г.)
(отчет)
Шестая научно-практическая конференция
(1-15 апреля 2010 г.)
(отчет)
Седьмая научно-практическая конференция
(28 мая - 7 июня 2010 г.)
(отчет)
Восьмая научно-практическая конференция
(05-12 декабря 2010 г.)
(отчет)
Девятая научно-практическая конференция
(27-31 декабря 2010 г.)
(отчет)
Десятая научно-практическая конференция
(15-23 марта 2011 г.)
(отчет)
Одинадцатая научно-практическая конференция
(26 апреля 04 мая 2011 г.)
(отчет)
Двенадцатая научно-практическая конференция
(28 мая - 06 июня 2011 г.)
(отчет)
Тринадцатая научно-практическая конференция
(28 октября - 09 ноября 2011 г.)
(отчет)
Четырнадцатая научно-практическая конференция
(12-20 декабря 2011 г.)
(отчет)
Пятнадцатая научно-практическая конференция
(01-07 марта 2012 г.)
(отчет)
Шестнадцатая научно-практическая конференция
(09-14 апреля 2012 г.)
(отчет)
Семнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 октября 2012 г.)
(отчет)
Восемнадцатая научно-практическая конференция
(22-26 декабря 2012 г.)
(отчет)
Девятнадцатая научно-практическая конференция
(26 февраля - 3 марта 2013 г.)
(отчет)
Двадцатая научно-практическая конференция
(20-28 апреля 2013 г.)
(отчет)
Двадцать первая научно-практическая конференция
(13-18 мая 2013 г.)
(отчет)
Первая международная научно-практическая конференция
"Перспективные направления отечественной науки - ХХI век"
(13-18 мая 2013 г.)
(отчет)
Двадцать вторая научно-практическая конференция
(4-9 ноября 2013 г.)
(отчет)
Двадцать третья научно-практическая конференция
(10-15 декабря 2013 г.)
(отчет)
Двадцать четвертая научно-практическая конференция
(20-25 января 2014 г.)
(отчет)
Двадцать пятая юбилейная научно-практическая конференция
(3-7 марта 2014 г.)
(отчет)
Двадцать шестая научно-практическая конференция
(7-11 апреля 2014 г.)
(отчет)
Двадцать седьмая научно-практическая конференция
(20-25 мая 2014 г.)
(отчет)
Двадцать восьмая научно-практическая конференция
(08-13 октября 2014 г.)
(отчет)
Двадцать девятая научно-практическая конференция"
(19-25 ноября 2014 г.)
(отчет)
Тридцатая научно-практическая конференция
(19-25 января 2015 г.)
(отчет)
Тридцать первая научно-практическая конференция
(25 февраля - 1 марта 2015 г.)
(отчет)
Тридцать вторая научно-практическая конференция
(2 - 7 апреля 2015 г.)
(отчет)
Тридцать третья научно-практическая конференция
(20 - 27 мая 2015 г.)
(отчет)
Тридцать четвертая научно-практическая конференция
(13 - 17 октября 2015 г.)
(отчет)
Тридцать пятая научно-практическая конференция
(24 - 27 ноября 2015 г.)
(отчет)
Тридцать шестая научно-практическая конференция
(29 декабря 2015 - 5 января 2016 г.)
(отчет)
Тридцать седьмая научно-практическая конференция
(19 - 22 апреля 2016 г.)
(отчет)
Тридцать восьмая научно-практическая конференция
(23 - 25 мая 2016 г.)
(отчет)

На главную | Объявления | Отчеты предыдущих конференций | История Украины | Контакты

Copyright © Zinet.info Идея сайта - Студия веб-дизайна Zinet